Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (читать книги полностью без сокращений .txt) 📗

щеплення потрібно робити одразу після укусу, а для

цього необхідним було створення в кожній країні і на-

віть у кожному великому місті пастерівського пункту,

де б вироблялася вакцина і робилися щеплення.

У поширенні свого методу Пастер покладав великі

надії на Гамалію. У листі до Одеського товариства лі-

карів він у 1886 році писав: «З 22 лютого і по сьогод-

ні, тобто вже три місяці, доктор Гамалія не припиняв

брати участь у наших працях. І мені приємно вислови-

ти йому подяку за його допомогу нам... Якщо Російсь-

кий уряд і місто Одеса побажають влаштувати у себе

щеплення проти сказу, то для цього ніхто нині не може

бути кращим, як доктор Гамалія. Разом з цим я гото-

вий постачати його матеріалом, необхідним для уник-

нення труднощів попередніх дослідів і для початку за-

стосування методу до тварин і людей». Отже, Пастер

399

не тільки давав згоду на відкриття лабораторії в Одесі,

а сам цьому всіляко сприяв.

Микола Федорович повернувся до Одеси у черв-

ні 1886 року і почав робити щеплення проти сказу.

З цього часу в Одесі почала діяти друга в світі бактеріо-

логічна станція. Першим її директором став Ілля Ілліч

Мечников. Його заступниками були Микола Федоро-

вич Гамалія і Яків Юлійович Бардах231. Дякуючи са-

мовідданій праці Мечникова, Гамалії і Бардаха Одесь-

ка бактеріологічна станція швидко розгорнула таку

науково-дослідну і лікувальну роботу, що на неї звер-

нув увагу весь вчений світ. Одеська станція вела бага-

тогранну дослідницьку роботу. Тут поряд із вакциною

проти сказу готували вакцини проти сибірської вираз-

ки, вивчали чуму рогатої худоби, холеру, навчали бак-

теріологічній справі земських лікарів. Щеплення да-

вали чудові наслідки. Багато людей було врятовано від

смерті. В Одесу їхали з Петербурґа, із Сибіру, з Туреч-

чини, з Румунії і багатьох інших країн. Їхали за поря-

тунком, їхали вивчати пастерівський метод, який Га-

малія удосконалював, поглиблював і доповнював.

А в цей час над методом Пастера нависла загроза.

Одного разу до нього привезли дівчинку Луїзу Пеле-

тьє. Тридцять сім днів перед тим її покусав скажений

собака. З моменту укусу минуло багато часу і розрахо-

вувати на успіх щеплень було безнадійно. Пастер був

переконаний, що щеплення не допоможе, але почуття

жалю до дівчинки і до її батьків взяло верх і він зго-

дився зробити щеплення. Пройшло три тижні і дівчин-

ка померла. Після цього випадку недруги Пастера від-

верто заговорили про те, що він заражає сказом людей.

400

У багатьох статтях висміювався метод Пастера в най-

непристойніших формах. Дехто звинувачував вчено-

го в шарлатанстві. Пастер був у відчаю. Серед співвіт-

чизників він не мав надійної підтримки. На допомогу

прийшов Гамалія, який відбив напади недругів. Га-

малія привіз до Парижа докази, які свідчили про ко-

ристь профілактичних щеплень проти сказу і про те,

що Одеська станція не мала жодного випадку, який міг

би поставити метод Пастера під сумнів. У присутності

багатьох лікарів і вчених він з метою доказу абсурдно-

сті обвинувачень Пастера в шкідливості його вакци-

ни прищепив її собі. Гамалія поділився своїм досвідом

роботи на Одеській станції, який полягав у тому, щоб

імунітет проти сказу виробити до того, як отрута про-

никне в центральну нервову систему, а для цього ще-

плення необхідно робити якомога швидше і тільки ін-

тенсивним способом. Своїм виступом Гамалія розбив

антипастерівські настрої серед вчених.

Влітку 1888 року на півдні України лютувала по-

шесть на курчат. Від невідомої хвороби їх гинуло де-

сятки тисяч. У результаті пошуків Гамалія виявив

збудника хвороби, що нагадував холерний вібріон,

який він назвав «вібріоном Мечникова». Його вакцина

проти цієї хвороби діяла бездоганно. Про свій винахід

Гамалія доповів Пастеру, який побажав своєму учневі

нових успіхів і запросив його до себе.

Дивитися експерименти Гамалії в Парижі прийшли

не лише працівники Пастерівського інституту, а й усі

великі вчені Франції і лікарі. Гамалія показав їм хо-

лерний вібріон і холерну вакцину. Вчені поздоровляли

Миколу Федоровича з новою перемогою, лікарі дяку-

401

вали за вакцину, яка була виготовлена хімічним спосо-

бом і була безпечною для людини. Микола Федорович

доклав багато зусиль, щоб зробити свій метод доступ-

ним для людей.

У 80-90-х роках Гамалія ще кілька разів відвідував

Париж. Працював в інституті Пастера і лабораторії

професора Страуса. У лабораторії Страуса він знай-

шов спосіб вирощування туберкульозних бактерій на

гліцериновому бульйоні. За цей винахід французь-

кий уряд нагородив Гамалію орденом і видав грошо-

ву премію, а Паризьке біологічне товариство прийняло

його у свої члени. У Парижі Гамалія довів, що багато

мікробів діють на організм не самі, а за допомогою от-

рут, які вони виділяють. Вчення про бактерійні отрути

було новим відкриттям українця. Дослідження з вак-

цинами токсинів привели його до висновку, що токси-

ни можуть виробити імунітет проти заразних хвороб.

Це відкриття допомогло людству перемогти ряд смер-

тоносних захворювань.

1899 року Гамалія в Одесі створив Бактеріологічний

інститут і був його директором до 1908 року. Крім на-

уково-практичної діяльності він проводив там велику

дослідницьку роботу, розробляв нові методи діагно-

стики багатьох інфекційних захворювань. У 1912-1928

роках був науковим керівником Інституту віспоще-

плення в Петербурзі, у 1930-1938 роках — Централь-

ного інституту епідеміології і бактеріології. З 1938 року

до кінця життя завідував кафедрою мікробіології 2-го

Московського медичного інституту.

Гамалія заклав основи вчення про бактеріофаг, від-

крив бактеріолізини — речовини, які руйнують бак-

402

терії, працював над проблемами імунітету, розробив

ряд санітарно-профілактичних заходів боротьби з чу-

мою, холерою, тифами, грипом та іншими хворобами.

За своє довголітнє життя написав близько чотирьох-

сот книг, статей та інших робіт. Помер Микола Федо-

рович 29 березня 1949 року в Москві, похований на Но-

водівочому кладовищі.

403

ВОЛОДИМИР ВЕРНАДСЬКИЙ

(1863 — 1945)

український природознавець

404

Безмежний

геній.

Шарль Бодлер

Володимир Іванович Ве-

р надський стоїть у пер-

ших рядах видатних філо-

софів-природознавців,

які

збагатили людську цивілі-

зацію розумінням процесів,

що відбуваються в природі.

Наукові дослідження вче-

ного охопили широке коло

проблем

природознавства.

Він став основоположником

геохімії, біогеохімії, радіо-

геології, вчення про біосфе-

ру та ноосферу. Його праці

визначили головні напрям-

ки розвитку сучасної геології, мінералогії, гідрогеоло-

гії. Вернадський досліджував природу, пов'язуючи її з

історією людського суспільства. Він створив всесвітньо

відомі школи мінералогів та геохіміків.

Володимир Вернадський народився 12 березня 1863

року в Петербурзі в родині професора Івана Васильо-

вича Вернадського (1821-1884). Своїм походженням він

пов'язаний з Україною, звідкіля йшли його родові ко-

405

рені і де проминуло його дитинство. Предок по батькові,