Записки українського самашедшого - Костенко Ліна (бесплатные онлайн книги читаем полные .txt) 📗
У Донецьку побили телеоператора, відібрали камеру.
Кобзон приїхав, співає про громадянську війну.
Взагалі вибори у державах, до яких небайдужа Росія, це справа важка й небезпечна. Згадати Прагу і Будапешт, і Кабул, і Грозний. Так що у нас ще нічого. Штурмом штаб опозиції не беруть. Хоча машина з вибухівкою біля штабу стояла.
Моїй тещі прийшов лист із Росії. Так і написано: «Письмо из России», з братнім рукостисканням на конверті. Я думав, може, хто з фронтових друзів покійного тестя вирішив обізватися до вдови, не знаючи, що її вже теж немає на світі. Коли ж ні — небіжчицю агітують голосувати за провладного кандидата. До неї звертаються від імені земляцтва українців Росії. Дружина обурилася, розплакалась, сприйняла це як образу пам’яті матері. Але з’ясувалося, що й сусіди отримали такий лист, і Борьчина мати, і наш двірник, і консьєржка, дехто навіть по два. І підписав цей опус заступник голови земляцтва, який водночас є членом уряду Росії, відтак його втручання у справи іншої держави незаконне.
Проте чого не зроблять політики на підтримку своїх креатур? І шантаж, і підкуп, і листи до небіжчиків, і жупел «десятимільйонного земляцтва», — аби відкрити в Росії якнайбільше виборчих дільниць. А там уже справа техніки, скільки проголосує і як буде підраховано.
Люди розгадали цей маневр, пікетують Центрвиборчком, вимагають не допустити фальсифікацій. На них налетіла зграя, і то ж не «пара конкретних пацанов», це були, як з’ясувалося потім, переодягнуті працівники міліції, били людей молотками й палицями, штрикали «розочками» по-блатному, гостряками надбитих пляшок. Перша кров пролилася на асфальт. «Але ми не боїмося! — відчайдушно кричить якась жінка. — Всіх не уб’ють!» Це додає оптимізму.
Моя дружина поривається туди. Я її не пускаю. «Що це за мужчини? — кричить вона. — Людей б’ють, а вони мовчать!»
Але який же був її подив, коли депутати від опозиції знешкодили тих амбалів, скрутили їм руки і кинули на підлогу фейсами вниз, вилучили посвідчення і табельну зброю, а то ж були кремезні амбали, чи не з підрозділу «Титан». Спіймані на гарячому, вони втратили свій бойовий дух. І тоді кинулися в бій депутати провладної партії. В ніч із суботи на неділю відбулася ця «битва титанів» у твердині народовладдя. Билися до озвіріння. Виштовхували одне одного, хтось на когось завалив двері. А надто відзначився один депутат, що бився, як Голіаф, голий до пояса. Але опозиція перемогла, і кількість виборчих дільниць у Росії було зведено до розумної цифри. Потім провладний кандидат провідав потерпілих бійців у лікарні, тиснув їм руки в бинтах і в гіпсі, а вони все виправдовувались, чому зазнали поразки в бою з непереважаючими силами противника.
Дружина подивилася на мене з повагою: — Ні, у нас таки є мужчини! — А баритони? — питаю я. — Вона кидається мені на шию, плаче щасливими сльозами, обнімає, цілує, ніби я теж там був.
Господи, як гримить час на стиках років!
Бріжіт Бардо — 70. Софі Лорен — 70.
З часу нашої революції на граніті — скільки ж це проминуло? 14 років! А життя як не було, так і нема. Ту частину забрала та влада, цю споганила ця. У перспективі, не виключено, мезозой.
З дружнім візитом прибув президент Росії — для участі у параді на честь визволення України від фашистських загарбників. Воно то так, але військовий парад за три дні до виборів?! Поповзли чутки, що в столицю превентивно вводять війська для оголошення надзвичайного стану.
За чобітьми парадного маршу навіть не помітили дріж землетрусу, що докотився з гір Румунії. Хрещатиком пройшли солдати — наче з кадрів давньої кінохроніки, несли радянські полкові знамена. Підвезли ветеранів, старенькі, всі в орденах і медалях, вони дивилися на інсценізацію своєї бойової молодості. На трибуні, вже в дещо інших персоналіях, стояли все той же Воланд, Азазелло, Коров’єв і Бегемот.
Великий бал Сатани триває. З гігантського каміна Історії тепер уже виходять мільйони загиблих солдатів, скелети в напівзотлілих шинелях марширують повз трибуну. Вгорі на трибуні їх вітають достойники, дехто з яких і в армії не служив. Вони усміхаються, перемовляються, провладний кандидат пригощає соратників карамельками. Один охоче посмоктує, але президент Росії заперечливо хитає головою. Він не якийсь, щоб на параді в честь перемоги над фашизмом смоктати карамельки. Народ дивиться, народ фіксує, карамелька падає на терези Історії.
Ну й, звичайно ж, танцювали танцювальний гопак. А могли ж затанцювати і бойовий — це ж тепер одне з найефективніших бойових мистецтв України.
І знову баритони співали, що Україну не поставлять на коліна.
Упеклися мені ці коліна. Я вже починаю озиратися — хто і де той напасник, що все намагається поставити Україну на коліна, а вона, горда й нескорена, все встає і встає. Національна аеробіка. Дистрибуція божевілля. Чи сусідство з Росією так впливає? Там теж це улюблена метафора.
Але ж «Россия может встать с колен и огреть», — як сказав їхній президент.
А ми? Хіба що підем навприсядки.
Вибори насуваються, як цунамі.
Хвилі чорного піару накривають суспільство.
Компромата зашкалюють. Концентрація бруду несумісна з життям.
Впритул до виборів заговорили про «особливий стан».
У лікарнях збільшили кількість ліжок для майбутніх потерпілих.
Сайт Каналу чесних новин зламано. По областях б’ють журналістів. Цитадель демократії — Центрвиборчком — під посиленою охороною, обнесена колючим дротом, у дворі три бетеери, чотири водомети, огорожу змащено солідолом. Словом, готовність до виборів № 1.
У ніч під самісінькі вибори хтось здогадався по телебаченню показати фільм «Убити дракона». Я його й раніше бачив, гарний фільм, але ж тепер особливо на часі. «Якщо я програю цей бій з Драконом, — каже там Ланселот, — все це ще на 300 років».
А ще він каже: «Мовчи, Звіроящур! Я тебе не боюсь!»
Але ж проблема не лише в тому, щоб не боятися Дракона, проблема в тому, що боїться сам Дракон, через те він смертельно небезпечний.
До Києва стягують війська спецпризначення.
Курсанти на танковому полігоні відпрацьовують свою майстерність.
Містом їздять вантажівки з піском без номерних знаків.
— Як ти думаєш, для чого? — питає дружина. — Перекрити дорогу в разі чого, чи щоб піском присипати кров?
Йшли на вибори, як на останній бій з Драконом. Увечері прикипіли до телевізорів. Хвилювалися, переживали, хоча вже перші екзит-поли були обнадійливі — Дракон зазнавав поразки. Під ранок дружина заснула в кріслі, я вкрив її пледом.
А далі почалась хитавиця, як на старому океанському кораблі. Людей кидало з одного борту на другий, котилися бочки, гриміла порожня тара, корабель трясло й перехняблювало, наче в ньому тисяча пробоїн, і крізь кожну фонтанує брехня.
Затанцювали цифри. Розрив за добу скоротився до одного відсотка. Пірати брали нас на абордаж.
Студентська хвиля вдарила об парламент.
На Подолі біля пам’ятника Сковороди з’явилися перші намети.
Світ його ловив і вже аж тепер, кам’яного, спіймав.
Україну кошмарить. Штаби вибухають, хтось комусь б’є морду. Йде тотальний адміністративний терор.
Одночасно в Америці теж вибори. Там теж два кандидати, один випереджає на якусь дещицю голосів. Можна ж було похитати країну, позмагатися ще — ні, для загального спокою один поступився, і вже й зателефонував, привітав переможця.
А тут до крові, до осатаніння, до замахів на життя. Все пішло в хід — матюки, кулаки й отрута. Хакерські атаки, погрози й шантаж. Центральна виборча комісія залягла, як за порохову бочку, щось плутала, зволікала і, нарешті, оголосила, що переміг спадкоємець влади. Що тут зчинилось! Фальсифікація була очевидна, опозиція вимагала перерахунку голосів — і, о диво, цифри знову затанцювали й дали трохи інший результат. Переміг кандидат від опозиції, але з мінімальною перевагою.
Так що вибори наші тільки почалися, буде ще й другий тур.
Але якщо перший був на Геловін, де за означенням панує нечиста сила, то другий, навпаки, припадає на Архистратига Михаїла, покровителя Києва, який розганяє нечисту силу.
