Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Записки українського самашедшого - Костенко Ліна (бесплатные онлайн книги читаем полные .txt) 📗

Записки українського самашедшого - Костенко Ліна (бесплатные онлайн книги читаем полные .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Записки українського самашедшого - Костенко Ліна (бесплатные онлайн книги читаем полные .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Тепер бринькають на гітарі в під’їздах, наш Бетховен у них головний соліст. Але що він співає, що він співає! У музичній школі розучував менуети й сонатини, а тут бацає то «Стильного чувачка», то «Місісіпі-кля-кля-кля». Спасибі, хоч не перейняв у того кумира хіт «Убий свого батька!»

Не забезпечив я еволюцію. Мушу признатися, не забезпечив.

Боюся вранішніх дзвінків. Боюся, що раптом мій «Тореадор» покличе мене не в бій, а на Лівий берег. Все частіше провідую батька. Він дуже слабкий, у нього був інсульт, відібрало мову, тепер перекладачем у нього дружина. Забрала його вже з лікарні, сама доглядає, возить в інвалідному візку.

— На цій землі головне набутися разом, — каже вона. — Набутися разом,

Тінейджер цього року вже студент.

— На вибори підеш? — питаю без надії на відповідь. Але він, спасибі, таки почув мене крізь голоси природи і вийшов у реал:

— А коли вони будуть? 31 жовтня? Так це ж Геловін.

— І справді, як же я не подумав? Ніч на 1 листопада, ніч кошмарів, привидів і всілякої чортівні. Це що, випадковий збіг чи макабричний жарт Сатани — призначити вибори на таку дату?

Втім, у нас завжди політичний Геловін. Країною правлять привиди минулого. Мигтить червона свитка, рохкають якісь пики. Торохтять кості, літає одрубана голова. Гойдаються зашморги у котельнях, на соснах, на ручках холодильників. Налітають рейдери в чорних масках, як чорти з преісподньої. Круки корупції докльовують Україну. Блимають очима з трибун гарбузові голови. Пікірують під склепінням кажани, літають на мітлах кікімори. Лисої Гори не треба, у нас шабаш у Верховній Раді. Тіні минулого хапають за ноги майбутнє. Якийсь диявольський ілюзіон. Перевертні, упирі й вовкулаки. Як казав колись Опанас Заливаха, російські бєси сплелися з малоросійською чортівнею і віками творять веремію.

Карлики діловито обстукують і обплутують сплячого Ґуллівера.

То свіфтівський Ґуллівер напружив м’язи і розірвав те ліліпутське мотуззя. А наш український Ґуллівер, не знаю, чи зможе. Надто їх багато. І надто він звик бути обплутаним. Та й спить.

— Це не народ, — сказав мій знайомий Лев. — Це слухняне бидло.

Я його вигнав. Він спокійно встав і пішов. Мене дивує цей його спокій. Він навіть не образився. Образився я. За те, що мусив його вигнати. Більше він не дзвонить і не приходить. Навіть бажання побачити Ґламур не змусить його прийти. Гордий. Інвертований на пустелю.

Почуваюся препогано. Вичерпаність страшна.

Снилася мати, що вона лежала на землі і невтішно плакала.

Ось уже й почалися репресії. Тільки за радянських часів «воронки» під’їжджали вночі, а тепер налітають вдень «беркути» в чорних масках. Б’ють чобітьми у двері, вламуються, проводять обшуки. То наскочили на КиєвоМогилянську Академію. То хотіли закрити «Еру», тобто не саму еру, а поки що телеканал. Мені вже обличчя цієї влади — як зашкарубла підошва здоровенного чобота. Вчора брали штурмом приватні двері, сім’я тримала оборону, вимагаючи ордер. Ордер виявився не на того, яка різниця, до всіх дійде. Десь навіть пустили натренованих на вибухівку собак, знайшли тротилову шашку і наркотики. Що підкинули, те й знайшли.

Телеведучі прощаються: «До нових обшуків у ефірі!».

Лютує цензура. Власне, не цензура, а ті остогидлі всім темники. Годі знайти щось об’єктивне в газетах чи почути по телебаченню. Хіба що у малому віконечку сурдоперекладу, де телеведуча розказує правду мовою жестів для глухонімих.

Каналу чесних новин взагалі перекрили кисень. Вирубують цілі регіони, під його логотипом подають фальшиву інформацію. За 17 днів до виборів взагалі хочуть вилучити з ефіру, позбавили ліцензії на мовлення. А коли вже й заарештували банківський рахунок — тятива терпіння урвалася, канал розпочав голодування. Як ми тоді на граніті, з білими пов’язками на головах. Дружина дивиться на них і мало не плаче, ми згадуємо самих себе.

Журналісти збунтувалися. Телевізійники оголосили бойкот. Пишуть заяви про звільнення, протестують, вимагають права на професію. На знак солідарності з Каналом чесних новин оголошують велике мовчання.

Влада боялася каштанової революції, а сталася журналістська. І назріває студентська.

Молодь іде по Хрещатику і кричить: «Правди!»

А то взяли мітли, швабри й віники і метуть вулиці по всіх містах. Хочуть вимести цю владу, вона брудна.

А ще вважали молодь аполітичною. А вони одягли на ноги кайдани і гримлять ними по Хрещатику. Взялися за руки і скандують: «Разом нас багато, нас не подолати!» Над ними клекочуть помаранчеві прапори.

З’явилася молодіжна організація, називається коротко і ясно: «Пора!»

Бо таки пора.

Наш гарант, схоже, забезпечив собі наступника і по лінії ненормативної лексики. Навіть по телевізору можна було почути в його численних зустрічах з виборцями, як він старенького вчителя послав на три букви.

А що ж тут такого? У нас письменники матюкаються, а йому не можна? Може, це у нього й не лайка, просто він так говорить. Зовні він чоловік солідний. Кажуть, важкий на руку. Є чутка, що деякі його соратники лежать перебиті, а дехто навіть кастрований. Це, ясно, плітки і наклепи, але ж як не прислухатись до думки його прихильників-земляків? «Ну, хорошо, он бандіт, — каже якийсь парень з міста шахтарської слави. — Но он наш бандіт, пойміте!»

А що ж тут понімать, мать-перемать. От і підняли червону калину.

Останній штрих до свого портрета він домалював собі сам, коли на одній велелюдній зустрічі назвав своїх опонентів козлами, що на блатному жаргоні має два значення, і обидва погані. Після чого народ у пориві громадянського обурення вийшов на вулиці з моральним імперативом: «Ми — не козли!»

Телеведучі з голубих екранів прощаються вже: «До нових тварин в ефірі!»

Тварини не забарилися, опозиція вже облаяна оранжевими крисами, а лідер її персонально — шкодливим котом Леопольдом, хоч у нас навіть дошкільнята знають, що кіт Леопольд шкодливим не був, а шкодливими були, навпаки, миші. Не кажучи вже про таку словесність, як оранжевий путч, оранжевий шабаш і навіть, що кому ближче, оранжевий бардак.

У суспільстві назріває вже не просто політична конфронтація, а протистояння цивілізацій.

І чомусь різко визначився конфлікт по лінії Схід — Захід. Так, наче влада тримала його в загашнику до певного часу «ікс», коли у неї виникне потреба кинути одну частину суспільства на іншу. Схід зображається червоним і прорадянським, Захід — націоналістичним і антиросійським. Ставка робиться на чорториї людської свідомості. Це ще той політичний Геловін. Переламати Україну через коліно. Підлити олію у вогонь. Випустити джина шовінізму з горілчаної пляшки. Політтехнологи потирають руки: усе вдалось.

Провладного кандидата на Сході зустрічають хлібомсіллю. Московський патріархат молиться за його здоров’я. Йому самому являється Божа Мати і благословляє його на президентство. Патріархи, московський і промосковський, теж його благословили. Це така давня російська традиція — благословляти на царство.

Бравий міністр внутрішніх справ обіцяє пити три дні й три ночі на честь його перемоги і, щоб гарантувати цю перемогу, стягає до столиці елітні підрозділи з іменами хижих звірів і птиць. Як не «Барси», то «Беркути».

Зате лідеру опозиції чиняться всілякі перешкоди. То злітну смугу перекопали, літак не міг приземлитися. То заварили ворота в аеропорту. То на міській площі, де він мав виступати, розмістили звіринець. Воно гарчало, вило й скавчало, що вочевидь відбивало внутрішній стан місцевої влади. У Донецьку його зустріли свистом, матюками й карикатурами в есесівській формі. Батько його, в’язень нацистських концтаборів, здригнувся на тому світі. Мати уже в лікарні з інфарктом. Сім’ю переховують друзі.

Розгулялася малина.

Десь виявлені урни без дна. Десь пропали бюлетені.

У виборчих списках 40 % «мертвих душ», Чічіков би позаздрив. Зате живі себе не знаходять у списках, мусять доводити своє існування через суд.

Почастішали випадки бандитизму. У Харкові був напад на інкасаторів.

Перейти на страницу:

Костенко Ліна читать все книги автора по порядку

Костенко Ліна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Записки українського самашедшого отзывы

Отзывы читателей о книге Записки українського самашедшого, автор: Костенко Ліна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*