Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
— І потім помру?
Спантеличене лице Дженнсен викликало у цілителя посмішку.
— Ні, в цьому випадку лихоманка не буде настільки сильною. Через день-два все пройде.
Дівчина уважно подивилася на пляшку, наповнену смертоносними маленькими Благодатями, і відставила її.
— Якщо доторкнетеся до неї, шкоди не буде, — зауважив цілитель у відповідь на її нерішучість. — Дія квітки проявиться, якщо з'їсти її. І в нашому випадку одна з них разом з іншими травами допоможе хлопчикові перемогти лихоманку.
Дженнсен потішило власне замішання. Двома пальцями вона дістала квітку, поклала на дно ступки, де її схожість з Благодаттю помітно поменшала.
— Для дорослого я просто розминаю квітку між пальців, — говорив цілитель, наливаючи в чашку мед. — Але хлопчина малий і до того ж спить. Потрібно, щоб йому було якомога легше пити, тому розітріть квітку в пил.
Дженнсен швидко розтерла маленьку квітку, і цілитель додав у чашку одержаний темний порошок.
Було цікаво, що б Себастян сказав про подібне явище. Чи не захоче брат Нарев викорінити ці троянди, тому що вони теж можуть нести смерть?
Поки Дженнсен повертала на місце ступку і товкач, цілитель поніс хлопчикові медове питво. Разом з матір'ю вони взялися обережно напувати хворого. Розбудити його не було можливості, і їм доводилося потроху вливати ліки в рот, чекати, поки дитина, не прокидаючись, проковтне, а потім наливати ще.
Тут в хатину ввалився Себастян. У відкриті двері були видні зірки. Потягнуло протягом, від чого у Дженнсен пробігли по спині мурашки. Коли затихає вітер, а небо очищається від хмар, найчастіше це означає, що вночі буде пронизливий холод.
Замерзлий Себастян відразу сунувся до вогнища. Дженнсен підкинула поліно, трохи посунула його кочергою, щоб вогонь зайнявся поліном пошвидше. Рука цілителя все ще лежала на плечі матері хлопчика. Надавши їй можливість допоїти дитину і повісивши плащ на гачок біля дверей, господар підсів до Дженнсен і Себастяна.
— Жінка з дитиною — ваші родичі? — Запитав він.
— Ні, — відповіла Дженнсен. Зігрівшись біля вогню, вона теж зняла плащ і поклала його на лавку біля столу. — Ми зустрілися на дорозі, вона попросила про допомогу. Ми просто підвезли її.
— Ну що ж, — сказав цілитель. — Сьогодні матір і хлопчик переночують тут. Вночі мені потрібно буде поспостерігати за ним. — Він пильно подивився на ніж, що висів на поясі Дженнсен. — Будь ласка, подбайте про себе самі. У нас завжди в запасі є тушковане м'ясо на випадок, якщо забреде якийсь подорожній. Зараз вже пізно пускатися в шлях. Розташовуйтеся на ніч в сусідніх хатинах. Вони вільні, так що ви можете ночувати роздільно.
— Оце подарунок! — Вигукнув Себастян.
— Спасибі! — Дженнсен вже була готова сказати, що їм підійде і одна кімната, але спохопилася: адже сама нещодавно розповіла цілителю, що вони з Себастяном не одружені.
Уявивши, як це буде виглядати тепер, вона вирішила нічого не змінювати. Адже спати поряд з Себастяном на відкритому повітрі було природно і непорочно, а в одній кімнаті це б виглядало вже зовсім по-іншому. Так, кілька разів під час подорожі в Народний Палац вони ночували в тавернах разом. Але це було до того, як він її поцілував.
— Ця місцевість належить Рауг'Мосс? — Дженнсен зробила рукою обводячий жест.
Цілитель посміхнувся, ніби в цьому питанні було щось кумедне, проте відповів серйозно.
— Безсумнівно. Це одна з декількох невеликих застав, або станцій, на яких можуть перепочити мандрівники, які потребують наших послуг.
— Хлопчикові повезло, що ви опинилися вдома, — зауважив Себастян.
Рауг'Мосс уважно подивився йому в очі:
— Якщо він виживе, я буду дуже радий, що зміг допомогти йому. На цій станції завжди є хтось.
— Чому? — Запитала Дженнсен.
— Такі застави, як ця, приносять Рауг'Мосс дохід від обслуговування людей, які не мають можливості піти до інших цілителів.
— Дохід? Я думала, Рауг'Мосс допомагають людям безкорисливо, а не з метою заробити.
— М'ясо, тепло і дах над головою не з'являються за помахом чарівної палички, тільки через те, що в них є потреба. Ми розраховуємо, що люди, які приходять сюди за знаннями, на які було витрачено достатній час, внесуть свій вклад в обмін на нашу допомогу. А крім усього іншого, якщо ми будемо голодувати, то як зможемо допомагати іншим? Знаєте, благодійність за бажанням — це благодійність, але благодійність з примусу — всього лише ввічлива назва рабства.
Природно, цілитель не мав на увазі Дженнсен, однак ці слова боляче вжалили дівчину. Вона завжди очікувала, що люди допоможуть їй, відчувала, що має право на їх допомогу тільки тому, що її потребує. Ніби її бажання про допомогу повинно мати для людей більше значення, ніж їх власні інтереси…
Себастян, порившись в кишені, вийняв срібну монету і протягнув господареві:
— Ми б хотіли внести свій внесок в обмін на вашу допомогу.
Поглянувши на ніж Дженнсен, цілитель відповів:
— У вашому випадку в цьому немає необхідності.
— Ми наполягаємо, — сказала Дженнсен, відчуваючи страшний дискомфорт, оскільки гроші, якими вона розплачувалася за їжу, притулок і турботу про коней, були взяті у мерця.
Кивнувши, господар прийняв плату.
— Миски на полиці праворуч. Подбайте про себе самі, а мені потрібно повернутися до хлопчика.
Дженнсен і Себастян сіли на лавку біля грубо збитого столу і взялися за їжу, наклавши з великого казана по мисці найніжнішої тушкованої ягнятини. Після пирогів з м'ясом, дбайливо приготованих Томом, нічого смачнішого вони не їли.
— Тимчасова незручність перетворилося на удачу, — тихо сказав Себастян.
Дженнсен, кинувши погляд на протилежну сторону кімнати, де цілитель і мати знову схилилися над дитиною, посунулася до супутника:
— Про що ти?
Він перевів на неї погляд блакитних очей:
— Коні добре поїдять і відпочинуть, та й ми теж. Це дасть нам перевагу перед переслідувачами.
— Ти думаєш, вони здогадалися, куди ми прямуємо? І знову йдуть по сліду?
Себастян з набитим ротом зміг тільки знизати плечима.
Перш ніж відповісти, він озирнувся.
— Не знаю, яким чином це у них виходить, але вони і раніше дивували нас, вірно?
Дженнсен довелося погодитися, і вона, кивнувши, мовчки взялася за їжу.
— Як би там не було, і ми, і коні отримають так необхідні нам усім їжу та сон. Тепер ми зможемо ще більше відірватися від них. Я радий, що ти нагадала мені про те, як Творець допомагає стражденним.
Тепло його посмішки зігріло Дженнсен.
— Сподіваюся, це допоможе бідному хлопчикові.
— І я теж, — сказав Себастян.
— Потрібно прибратися і дізнатися, чи не потрібна їм допомога. — Дженнсен поклала в його ложку останній шматок ягнятини.
Коли він відставив порожню миску, Дженнсен накрила його руку своєю:
— Приємних снів!
Він кивнув і посміхнувся:
— Лягай у ближній хатині, а я — в наступній. Піду розведу вогонь, поки ти тут прибираєш.
Від посмішки Себастяна дівчині стало легко на душі. Прибираючи зі столу, вона поглядала, як він перешіптується з цілителем. По тому, як той закивав головою, їй стало ясно: Себастян побажав їмдоброї ночі. Мати, що сиділа біля дитини, теж явно подякувала Себастяну за допомогу.
Дженнсен принесла їй миску з паруючим м'ясом. Жінка чемно, але байдуже прийняла їжу, вся увага її була поглинена сплячим на колінах малюком. Цілитель, у відповідь на пропозицію Дженнсен повечеряти, згідно кивнув і сів за стіл. Дівчина поставила перед ним миску з м'ясом.
— Дуже навіть непогано, незважаючи на те, що я сам це приготував, — сказав він з дещицею гумору.
Дженнсен присунула йому кухоль з водою і хихикнула, погоджуючись з його висновком. Поки господар їв, дівчина помила миски в дерев'яній діжці, потім підкинула кілька полін у вогнище. Звідти снопом вилетіли іскри. Дуб давав хороший жар, але без камінного екрану було багато бруду. Взявши з кута мітлу, Дженнсен замела у вогнище золу і вилетілі вуглинки.
