Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович (читать полностью книгу без регистрации .TXT) 📗
Ч ?аю ? об?ц€ю, бгате! Ч каже „еревань, см?ючись: рад був, що розважив Ўрама.
“ут вони саме прибули до братства, що на ѕодол?.
Ч ’од?мо ж, Ч каже Ўрам, Ч да помолимось, щоб господь допом?г нам у нашому доброму д?л?.
V
–?дко, може, Їсть на ¬крањн? добра людина, щоб ?зжила в?к, да не була н? разу в иЇв?. ј вже хто був, то знаЇ братство на ѕодол?, знаЇ ту високу з дзигарками дзв?ницю, муровану кругом ограду, ту п’€тиголову, пишно, з переднього лиц€, розмальовану церкву, т?њ висок? кам’€ниц? по боках. ќт же рок?в за дв?ст? назад, тод?, €к отой-то Ўрам був у иЇв?, все те було ?нше. “од? ще сто€ла дерев’€на церква гетьмана ѕетра —агайдачного, ? ограда, ? дзв?ниц€, ? вс? братськ? школи, Ч усе те було дерев’€не. ” середин? в монастирев? сто€в тод? густий старосв?тський сад. Ѕула то колись благочестива пан? vанна vулевич?вна, що подаровала на братство св?й дв?р ?з садом; ? на тому-то двор? гетьман —агайдачний церкву збудовав ? монастир братський з школами устроњв, щоб теЇ братство д?тей козачих, м?щанських ? вс€ких учило, люд€м у темнот? розуму загинути не давало.
ѕосто€вши прочане наш? в церкв?, подали ср?бла панотц€м братським на школи ? прога€лись геть-то, огл€дуючи монастир. ј було тод? на що там задивитись. ѕридавсь один чернець на мальованнЇ ? пообмальовував не то церкву, да й саму ограду округи братства, що вже де на €ку дивовижу, а в братство мир€не йшли дивитись на мальованнЇ. ўо т?лько в б?бл?њ прописано, усе чернець той мов живе списав скр?зь по монастирев?. “о ж св€те саме по соб?, а то таки й наше козацьке лицарство було там скр?зь по оград? помальоване, щоб народ дививсь да не забував, €к колись за батьк?в та за д?д?в д?€лось.
Ѕув там намальований ? Ќечай, ? ћорозенко. руг його гор€ть костьоли й замки, а в?н с?че-рубаЇ, топче конем л€х?в з недол€шками. ?ще й п?дписано: ЂЋицар славного в?йська «апорозькогої; а над л€хами: Ђј се прокл€тущ? л€хиї. «наЇте, тод? ще ’мельнищина т?лько що втихла, так любив народ, дивл€чись, споминати, €к наш? за себе одд€чили. ј ченц? соб? любили мир€нам у голову задовбувати, що нема в св?т? ворога над католика. ѕали, рубай його, вивертай з коренем, то й будеш славен ? хвален, €к ћорозенко.
Ѕув там ? козак Ѕайда, що вис?в ребром у турк?в на гаку, а не зламав своЇњ в?ри. “ак ? те все там помальовано, щоб ус€ке знало, €к? то колись були лицар? на ¬крањн?.
Ѕув ? —ам?йло ?шка, що й дос? про його сп?вають кобзар?, €к в?н попавсь у турецьку неволю ? п’€тдес€т чотири роки був на галерах у кайданах, за замками, €к йому господь допом?г ? себе, ? товариства п?в-чвартаста визволити, ? €к, уз€вши ту галеру, приплив до козак?в ? корогви хрещат? давн? у кишен? козакам прив?з Ч не зневажив козацькоњ слави.
?ивл€тьс€ наш? на т?њ намальован? дива, доход€ть уже до дзв?ниц?, аж слухають Ч за оградою щось гуде, стугонить, наче гр?м гримить оддалеки, ? музики грають.
Ч —е, Ч каже ченчик, що проводжав њх по монастирев?, Ч се добр?њ молодц?-запорожц? по иЇву гул€ють. Ѕачте, €к наш? бурсаки-спудењ б?жать за ворота? ?одною м?рою не вдержиш њх, €к зачують запорожц?в. Ѕ?да нам ?з сими ?скусител€ми! Ќањдуть, покрасуютьс€ тут, погул€ють; дивись Ч половина бурси ? вродитьс€ за порогами.
“им часом музики, галас ? тупотн€ п?дходили все ближче. Ћюде один одного пхаЇ та б?жать дивитись на с?чових гул€к. “?льки й чути: Ђ«апорожц?, запорожц?, з св?том прощаютьс€!ї
ўо ж то було за прощаннЇ з св?том? Ѕула то в запорожц?в гульн€, на диво всьому миров?. як доживе було которий запорожець до великоњ старост?, що воювати б?льш не здужаЇ, то наб’Ї черес дукатами, да забере з собою при€тел?в душ тридц€ть або й сорок, да й њде з ними в ињв бенкетовати. ?ома, у —?ч?, ход€ть у семр€жках да в кажанках, а њд€ть мало не саму соломаху, а тут жупани на њх будуть лудани (жупани з блискучоњ матер?њ або вишит? золотом Ч прим?т. авт.), штани ?з дорогоњ саЇти (англ?йське сукно Ч прим?т. авт.), гор?лка, меди, пива так за њми в куфах ? њзд€ть, Ч хто стр?нетьс€, ус€кого частують. “ут ? бандури, тут ? гусл?, тут ? сп?ви, й скоки, ? вс€к? викрутаси.
ќтсе одкупл€ть, було, бочки з дьогтем, да й роз?ллють по базару; одкупл€ть, ск?лько буде горшк?в на торгу, да й порозбивають на череп’Ї; одкупл€ть, ск?лько буде маж ?з рибою, да й порозкидають по всьому м?сту: Ђѓжте, люде добр?њ!ї
ј погул€вши нед?ль ?зо дв? да начудовавши увесь ињв, ?дуть було вже з музиками до ћежигорського спаса. ’то ж ?де, а хто з прощальником танцюЇ до самого монастир€. —ивий-сивий, €к голуб, у дорогих кармазинах, вискакуЇ, попереду йдучи, запорожець; а за ним везуть боклаги з напитками ? вс€к? ласощ?. ѕий ? њж до своЇњ любост?, хто хочеш.
ј вже €к прийдуть до самого монастир€, то й стукав запорожець у ворота.
Ч ’то такий?
Ч «апорожець!
Ч „его ради?
Ч —пасатис€!
ќдчин€тьс€ ворота, в?н ув?йде туди, а все товариство ? вс€ суЇта мирська€, з музиками ? скоками, ? солодкими медами, останетьс€ за вор?тьми. ј в?н, скоро вв?йшов, зараз черес ?з себе ? оддаЇ на церкву, жупани кармазинов? з себе, а над?не волос€ну сорочку, да й почав спасатись.
“ак-то розказують стар? люде про тих прощальник?в.
ќт же й тепер, перед Ўрамом да „ереванем, висипали вони з улиц?, €к ?з рукава, танцюючи. „уприндир? так?, що любо гл€нути. ?дучи мимо церкви, покладали хрести, били поклони, да знов, схопившись, навприс€дки, да через голову, да колесом! ј бурсаки, повиб?гавши за ограду, дивл€тьс€ на них да й плачуть.
Ч Ќе плачте, дурн?! Ч кажуть њм запорожц?, Ч ?н?про тече просто до —?ч?…
?ома в себе вони, кажу, ход€ть було у дьогт€них сорочках да в д?р€вих кожухах-кажанках, а тут повбирались у так? жупани, що хоть би й гетьманов?, Ч ? все, щоб т?лько показати перед миром, що запорожцю т?њ сукна й блаватаси все одно, що й семр€га. «араз, чи калюжу вбачить де на дороз?, так у калюжу й л?зе в кармазинах; чи шир?твас[4. невисока бочка Ч прим.авт.] дьогтю зуздрить, так ? вскочить туди з сап’€нц€ми. ’имерний дуже був народ!
Ўрам хоть ? сердивсь на запорожц?в, да й сам не постер?г, €к задививсь на них. ?обр?њ молодц? багато ?нколи д?€ли люд€м шкоди по ¬крањн?, да, мимо того €кось припадали до душ? вс€кому. Ќе раз доводилось мен? самому слухати, €к ?нший д?д, споминаючи њх пакост?, зачне, було, њх коренити, а дал?, €к заговоритьс€, €к забалакаЇтьс€ про њх звичањ да ходи, то й сам не знаЇ, чого йому й жаль стане с?ромах, ? зачне сива голова гуторити про них, €к про своњх родич?в. „им же то, чим т?њ запорожц? так припадали до душ? вс€кому? ћоже, тим, що вони безпечне, да разом €кось ? смутно дивились на божий мир. vул€ли вони ? гульнею доводили, що все на св?т? суЇта одна. Ќе треба було њм н? ж?нки, н? д?тей, а грош? розсипали, €к полову. ћоже, тим, що «апорожжЇ ?споконв?ку було серцем украњнським, що на «апорожж? вол€ н?коли не вмирала, давн? звичањ н?коли не забувались, козацьк? предков?чн? п?сн? до посл?ду дней не замовкали, ? було те «апорожжЇ, €к у горн? ?скра: €кий хоч, такий ? роз?дми з нењ огонь. “им-то, мабуть, воно й славне по м?ж панами й мужиками, тим воно й припадало так до душ? вс€кому!
„еревань, дивл€чись на т?њ скоки й викрутаси, аж ногою притупував, уз€вшись у боки.
Ч ќт, бгате, Ч каже Ўрамов?, Ч де люде вм?ют жити на св?т?! оли б € був не жонатий, то зараз би п?шов у запорожц?!
Ч Ќе знать, що ти провадиш, свате! Ч дав йому одв?т Ўрам. Ч “епер чесному чолов?ков? стид м?шатись м?ж с? розбишаки. ѕеревернулись тепер уже казнаЇ на що запорожц?. ѕоки л€хи да недол€шки душили ”крањну, туди вт?кав щонайкращий люд з город?в; а тепер хто йде на «апорожжЇ? јбо гольт€пака, або злодюга, що боњтьс€ шибениц?, або дармоњд, що не звик заробл€ти соб? насущного хл?ба. —ид€ть там ока€нн?њ в —?ч? да т?лько п’€нствують, а очорт?Ї гор?лку пити, так ? њде в городи да тут ? величаЇтьс€, €к порос€ на орчику. ?ур њм ?з њх скоками! ѕоњдьмо борж?й у ѕечерський, а то не застанем на службу.
оли ж тут хтось ?з-за плечей:
Ч ќвва!
ќбернувсь Ўрам, аж у його ззаду стоњть запорожець у кармазинах; стоњть ? см?Їтьс€.
