П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации .TXT) 📗
— Кара, будь добра, відкрий двері, — жестом вказав він.
Як тільки Морд-Сіт відчинила двері, Річард змахнув руками, виганяючи птицю на вулицю. Курка забила крилами. втрачаючи пір'я, і заметушилася, стараючись обійти Річарда. Але не побігла навпростець через кімнату до дверей і порятунку. Річард взявся в боки і задумливо подивився на птицю.
Строкате оперення створювало дивний нечіткий ефект. Курка жалібно закудахтала, коли Річард рушив до неї, ногами женучи її по кімнаті.
Підійшовши до малюнку на підлозі, курка заверещала, забила крильми, метнулася до стіни і нарешті вискочила на вулицю. Дивна поведінка для птиці, переляканої настільки, щоб не знайти прямої дороги до відчинених навстіж двері і порятунку.
Кара зачинила двері.
— Дурніше курки птиці немає, — прокоментувала вона.
— Що тут за бедлам? — Пролунав знайомий голос.
З задньої кімнати вийшов Зедд. Чарівник першого рангу був вище Келен, але поступався ростом Річарду. Приблизно одного зросту з Карою, хоча маса хвилястого сивого волосся, як завжди, скуйовдженого, робила його вищим, ніж насправді. Важке темно-бордове одіяння з чорними рукавами і підбитими плечима робило його худу фігуру масивнішою. Вилоги рукавів прикрашали три ряди срібної вишивки. Широка золота канва блищала на комірі та грудях. Червоний атласний пояс з масивною золотою пряжкою оперізував талію.
Зазвичай Зедд носив прості балахони. І для чарівника його рангу і авторитету настільки багате вбрання було незвичайним до екстравагантності. Яскравий одяг завжди носили учні чарівників. А для людей, позбавлених дару, такі шати в деяких місцях були ознакою шляхетного походження, і майже повсюдно їх носили багаті купці, так що для Зедда, хоч чарівник і терпіти не міг цей наряд павича, він служив прекрасним маскуванням.
Річард з дідом радісно обнялися, задоволені, що нарешті вони разом. Давненько вони не бачилися.
— Зедд, де ти роздобув цей одяг? — Запитав, трохи відсторонившись, Річард, оторопівши від одежі діда ще більше, ніж Келен.
Зедд пальцем підтягнув золоту пряжку, щоб онук її покраще розгледів. Горіхові очі лукаво блиснули.
— А пряжка — з золота! Це трохи перебір, як вважаєш?
Тут, відсунувши набік завісу, до кімнати увійшла Енн. Низенька й повна, вона як і раніше була в простому темному вовняному платті, що позначало її високе положення аббатиси сестер Світла серед чаклунок із Старого світу, хоча вона і змусила всіх повірити в свою смерть, щоб мати свободу дій для виконання більш важливих завдань. Вона виглядала ровесницею Зедда, однак Келен знала, що аббатиса набагато — дуже набагато — старша.
— Припини зображати павича, Зедд, — буркнула вона. — У нас є справи.
Зедд сердито подивився на неї. Маючи задоволення бачити абсолютно однакові по люті погляди, що йшли в обох напрямках, Келен дивувалася, як цим двом вдається подорожувати разом, обмежуючись лише словесними перепалками. Келен вперше побачила Енн лише вчора, але Річард ставився до аббатиси з великим пієтетом, незважаючи на неприємні обставини, при яких з нею познайомився. Зедд оглянув одяг Річарда.
— Повинен сказати, мій хлопчик, ти теж виглядаєш дуже непогано.
Річард свого часу був лісовим провідником і носив простий одяг, і Зедд ніколи не бачив внука в новому вбранні. Річард знайшов велику частину шат свого попередника — бойового чародія давнини — в замку Чарівника. Судячи з усього, колись чарівники носили не тільки прості балахони. Можливо, як попередження.
Халяви чорних чобіт Річарда прикрашали шкіряні шнури, закріплені срібними пряжками з геометричним малюнком. Чорні вовняні штани були заправлені в чоботи. Поверх чорної сорочки — розрізана по боках туніка, прикрашена по краях золотою окантовкою з якимись символами. Туніку оперізував широкий багатошаровий шкіряний пояс, прикрашений срібними емблемами і двома розшитими золотом гаманцями. На поясі ж висів і маленький шкіряний мішечок. На зап'ястях блищали підбиті шкірою срібні браслети з незвичайними символами. Широкі плечі Річарда приховував чудовий плащ, витканий, здавалося, з чистого золота.
Навіть без меча Річард виглядав і благородно, і страхітливо. Радість для очей — І смерть. Цар царів — і живе втілення того, ким його називали в пророцтвах: Несучий смерть.
Але Келен знала, що під усім цим, як і раніше ховається добре і щедре серце лісового провідника. Щирість Річарда аніскільки не зменшувала, а лише підкреслювала інші його якості.
Лякаюча зовнішність була одночасно і попередженням, і ілюзією. Рішучий і безстрашний у боротьбі з ворогами, він все ж залишався добрим, кмітливим і ніжним. Келен ніколи не зустрічала більш чесного і терплячого чоловіка. І вважала його найдивовижнішою людиною, яку їй доводилося зустрічати за все життя.
Енн широко посміхнулася Келен і погладила по щоці, як бабуся улюблену внучку. Потім повернулася і поплескала по щоці Річарда.
Потеребвши зібране на потилиці в пучок сиве волосся, аббатиса нагнулася і сунула в вогонь пучок сухої трави.
— Сподіваюся, ваш перший день шлюбу пройшов добре? — Келен з Річардом швидко перезирнулися.
— Ми сьогодні ходили купатися на теплі ключі. — Посмішки на обличчях Келен і Річарда згасли. — Один з охороняючих нас мисливців помер.
— Від чого? — Запитала Енн.
— Потонув. — Річард жестом запропонував всім сісти. Всі четверо розсілися навколо намальованої посеред кімнати Благодаті. — Струмочок зовсім дрібний, але, наскільки нам вдалося встановити, він не спотикався і не падав. Ми віднесли його он у ту хатину, — ткнув він пальцем через плече.
Зедд подивився у вказаному напрямку, ніби вмів дивитися крізь стіни і міг побачити тіло Юні.
— Потім гляну. — Чарівник перевів погляд на Кару, що стояла на варті, спершись об двері. — А по-твоєму, що сталося?
— По-моєму, Юні став небезпечний, — не вагаючись ні секунди, відповіла Морд-Сіт. — Розшукуючи Магістра Рала, щоб убити, Юні впав і втопився.
Брови Зедда поповзли вгору. Він повернувся до Річарда:
— Небезпечний?! З чого раптом цей хлопець міг стати твоїм ворогом?
Річард метнув на Морд-Сіт гнівний погляд..
— Кара помиляється. Він не намагався вбити нас. — Задоволений тим, що Кара не сперечається, він повернувся до діда. — Коли ми його знайшли — вже мертвим, — у його очах застиг дивний вираз. Перед смертю він побачив щось, що залишило на його обличчі вираз… ну, не знаю… щастя, чи що, або чогось схожого. Ніссель, знахарка, оглянула тіло. Вона сказала, що на ньому немає ран і що він потонув.
Річард уперся рукою в коліно і нахилився до діда.
— Потонув у шести дюймах води, Зедд. Ніссель сказала, що його вбили злі духи.
— Злі духи? — Брови Зедда зметнулися ще вище.
— Люди Тіни вірять, що злі духи час від часу приходять і забирають чиєсь життя, — пояснила Келен. — Жителі села залишають підношення перед глиняними фігурками, що стоять у парі будинків он там. — Вона підборіддям вказала на північ. — Судячи з усього, вони вірять, що підношення у вигляді рисових пиріжків втихомирювали цих злих духів. Ніби злий дух може їсти або його легко підкупити.
Зовні періщив дощ. Краплі води влітали у вікно і місцями просочувалися крізь солом'яну стріху. Грім гуркотів майже безперервно, змінивши замовклі барабани.
— А, розумію, — протягнула Енн. Вона підняла погляд з посмішкою, яку Келен визнала вельми цікавою. — Отже, ти вважаєш, що Плем'я Тіни влаштувало вам жалюгідне весілля в порівнянні з прекрасною пишною церемонією, яка була би у вас в Ейдіндрілі? М-м-м?
Келен спантеличено насупилася.
— Звичайно, ні! Це саме чудове весілля, про яке ми тільки могли мріяти!
— Правда? — Енн змахнула рукою, позначаючи цим жестом село. — Люди, одягнені в невибагливі сукні та шкури? З волоссям, вимазаним глиною? З бігаючими всюди під час настільки урочистої церемонії голими волаючими усміхненими дітьми? Чоловіки з жахливо вимазаними глиною лицями, які розповідають у варварських танцях про тварин, полюванні і війну? Так ти собі уявляєш розкішну весільну церемонію?
