Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗
Старий Світ був величезний. Річард знав, що не було жодного шансу, щоб армія Д'хари могла охопити всю його територію. З іншого боку, він задавався питанням, чи могла шинка, яку він тримав, бути ознакою того, що не все йшло гладко у генерала Мейфферта і людей, відправлених ним на південь.
Джонрок підбіг ближче, тягнучи позад себе ланцюг.
— Рубен! Ми отримали шинку! Хіба це не чудово?
— Бути вільним було б чудово. Харчуватися добре, будучи рабом — це не моє уявлення про чудове.
Лице Джонрока трохи посмутніло, потім засяяло знову.
— Але бути рабом, що живиться шинкою краще, ніж бути рабом, що живиться яйцями, ти не вважаєш?
Річард не був у настрої обговорювати це.
— Гадаю, ти маєш рацію.
Джонрок посміхнувся.
— Я теж так подумав.
Вони заходилися мовчазно їсти в густішаючій темряві сутінків. Смакуючи шинку, Річард повинен був зізнатися собі, що Джонрок дійсно був правий.
Він майже забув, наскільки смачним може бути щось, крім яєць. Це, також, додасть йому і його команді силу. Вона їм дуже придасться.
Джонрок, жуючи в повний великий рот шинку, підсунувся ще трохи ближче. Він проковтнув і потім облизав сік зі своїх пальців.
— Скажи, Рубен — щось не так?
Річард глянув на свого великого захисника правого флангу.
— Що ти маєш на увазі?
Джонрок відірвав шматок м'яса.
— Ну, ти не викладався так сильно сьогодні.
— Ми перемогли з перевагою в п'ять очок.
Джонрок глянув на нього з-під своїх товстих брів.
— Але ми зазвичай перемагали з перевагою в більше очок.
— Змагання стає більш жорстким.
Джонрок знизав плечем.
— Як скажеш, Рубен. — Він задумався на мить, явно незадоволений відповіддю. — Але ми виграли з великою кількістю очок у тієї сильної команди… кілька днів тому. Пам'ятаєш? Ті, хто обзивали нас і почали битися з Брюсом ще до того, як гра взагалі почалася.
Річард пам'ятав ту команду. Брюс був новим лівофланговим нападаючим, який замінив основного граця, що був убитий в тій грі, на якій були присутні Джеган і Келен.
Річард спочатку хвилювався, що регулярний солдат Імперського Ордена не буде грати, як годиться, під керівництвом полоненого ключового гравця, але Брюс підійшов йому.
У той день, про який говорив Джонрок, захисник іншої команди обзивав регулярних солдатів з команди Річарда через те, що ними командує полонений. Брюс відповів на образу, спокійно підійшовши і зламавши чоловікові руку. За цим послідувала страшна бійка, але вона була швидко зупинена суддею.
— Я пам'ятаю. Що з цього?
— Я думаю, що вони були більш жорстокими, ніж сьогоднішня команда, і ми побили їх з одинадцятьма очками.
— Ми виграли сьогоднішнє змагання. Ось що має значення.
— Але ти сказав нам, що ми повинні розгромити всіх супротивників, якщо хочемо грати з командою імператора.
Річард глибоко зітхнув.
— Ви все зробили добре, Джонрок. Я думаю, це я всіх підвів.
— Ні, Рубен, ти не підвів нас.
Джонрок посміхнувся і поплескав Річарда по плечу своєю великою долонею.
— Як ти і сказав, ми перемогли. Якщо ми переможемо завтра, тоді ми будемо грати з командою імператора.
Річард розраховував, що Джеган, принаймні, спроможеться прийти на гру його власної команди на табірному чемпіонаті. Природно, він ніколи б не пропустив ту гру.
Коммандер Карго сказав Річарду, що імператор був добре обізнаний про зростаючу популярність їх команди. Річард турбувався, чому ж тоді Джеган не прийшов, щоб особисто переконатися в цьому?
Річард думав, що ця людина захоче оцінити ймовірних претендентів у супротивники своєї команди, і тому приділить увагу хоча б кільком останнім іграм перед заключним змаганням.
— Не хвилюйся, Джонрок. Ми збираємося здолати завтрашню команду, а потім будемо воювати з командою імператора.
Джонрок обдарував Річарда кривою усмішкою.
— А потім, коли ми переможемо, ми отримаємо жінок на наш вибір. Зміїна морда нам пообіцяв.
Річард жував шинку, дивлячись на людину, покриту малюнками, призначеними для збільшення сили і потужності, переплетеними з символами агресії і завоювання.
— Є більш важливі речі, ніж це.
— Можливо і так, але, що інше може послужити нам нагородою в житті? — Усмішки Джонрока повернулася. — Якщо ми переможемо команду імператора, то отримаємо жінок.
— Ти коли-небудь замислювався над тим, що твоя нагорода може стати страхітливим кошмаром для жінки, яку ти вибереш?
Джонрок насупився, на мить втупившись на Річарда. Потім мовчазно повернувся до поїдання шинки.
— Навіщо ти сказав це? — Запитав нарешті Джонрок, не спромігшись стримати роздратування. — Я не заподіяв би зла жінці.
Річард подивився на кислий вираз обличчя чоловіка.
— Що ти думаєш про тих, хто слідує за табором?
— Ті, хто йдуть за табором?
Джонрок, здивований питанням, пошкріб своє плече, роздумуючи.
— Більшість із них — потворні старі відьми.
— Добре, якщо ти не цікавишся ними, тоді залишаються полонені жінки, жінки, відведені з їхніх будинків, з їхніх родин, від їхніх чоловіків, дітей, від всього, що вони любили. Їх примусили служити шлюхами для солдатів, які дуже ймовірно, були тими, хто вирізав їх батьків, чоловіків і дітей.
— Ну, я…
— Жінки, чий крик часто лунає по ночах. Ті, чий плач ми чуємо.
Пильний погляд Джонрока розвіявся. Він поколупав свій шматок шинки.
— Іноді я не можу заснути, слухаючи ридання тих жінок.
Річард подивився між фургонів вдалину за кільце охоронців табору. Там, удалечині, робота над насипом тривала. Він уявив собі, що людям нагорі, в Народному Палаці, в тому останньому оплоті опору Імперському Ордену, нічого не залишається робити, окрім як чекати навали цієї орди.
Вони нічого не могли зробити. Не залишилося жодного безпечного місця, куди б вони могли піти. Вірування, поширювані Імперським Орденом, як гігантський удав, заковтували все людство.
Внизу в табірної стоянці купки людей збиралися навколо кухарських багать. Крізь тіні і морок Річард міг бачити, як жінку тягли до намету. Колись у неї були мрії і надії на майбутнє; тепер, коли Орден встановив своє бачення людства, вона була просто перехідним майном.
Вже чоловіки вишиковувалися в чергу зовні, переможці, що чекають своєї нагороди взамін служіння Імперському Ордену.
У кінцевому рахунку, незважаючи на всі великі цілі, Орден був тим, чим він був насправді: спрагою одних управляти всіма іншими, щоб нав'язати їм свою волю і претендувати на моральні права, які, як вони вірили, давали їм можливість брати будь-яким чином те, що вони хотіли.
В інших місцях Річард бачив, як чоловіки зібралися навколо випивки і азартної гри. Продовольчі обози, напевно, привезли спиртне. Ніч обіцяла бути гучною.
Келен була десь там, в цьому морі чоловіків.
— Добре, — сказав Річард, — якщо ти не бажаєш приєднатися до зловживання тими жінками, тоді залишаються ще табірні бродяги, які їх бажають.
Джонрок думав в тиші деякий час, гризучи свою шинку. Якщо б тихий гнів міг різати сталь, Річард вже давно був би без нашийника і намагався б зробити що-небудь, щоб перенести Келен з цього місця в безпечне — настільки безпечне, що ще залишилося у світі, який ніби зійшов з розуму.
— Знаєш, Рубен, ти вмієш усе зіпсувати.
Річард глянув на чоловіка.
— Ти б волів, щоб я збрехав? Придумав що-небудь, лише б заспокоїти твою совість?
Джонрок зітхнув.
— Ні. Але все ж…
Тоді Річард зрозумів, що він не повинен позбавляти сили духу свого правофлангового нападника, інакше він не зможе грати в повну силу. Якщо вони програють наступну гру, у них не буде жодного шансу битися з командою імператора, і тоді Річард не зможе побачити Келен знову.
— Та досить тобі, Джонрок! Ти стаєш великою знаменитістю. Люди починають вітати тебе, коли ти виходиш на поле. Може статися, що буде безліч симпатичних жінок, які захочуть бути з великим, красивим нападником команди-чемпіона.
