Якщо на землі є пекло. - Бойко Вадим Яковлевич (книги бесплатно читать без .txt) 📗
І впав знепритомнівши.
Поляки віднесли його в кімнату блокового, загорнули в ковдру і сховали під ліжком, а самі кинулися на апель- майданчик, де штучно створили шарварок, щоб якось погасити «непорозуміння з одним зайвим». Блоковий наказав в’язням роздягти мертвих, а одяг і взуття віднести в барак, а штубовий почав удруге переписувати номери кандидатів па цулягу — нібито для точності. Так виграли кілька хвилин.
Нарешті блоковий гаркнув: «Рівняйсь!» В’язні стали на свої місця, і їх знову почали перераховувати. Цього разу цифра зійшлася.
З’явився блокфюрер, мовчки перерахував і мовчки зник.
Через годину у таборі пролунав сигнал закінчення апелю. Це означало, що апель пройшов в усьому таборі нормально, без порушень, цифра скрізь зійшлася. У Фелікса і Янека відлягло від серця. З’явилась надія врятувати Орлятко — треба лише енергійно й рішуче діяти, не втрачаючи ні хвилини. І двоє комуністів-підпільників почали діяти.
Насамперед вони зіпсували електромережу у своєму ж бараці, після чого Фелікс Ричковський пішов до вартівні за перепусткою на відвідання господарчих служб Біркенау. Йому як блоковому дозволялося ходити по всьому табору в службових справах. Одержавши перепустку, Ричковський поспішив на дезинфекційну станцію, де працювали підпільники і звідти по внутрішньому телефону можна було зв’язатися з центральними освенцімськими канцеляріями, зокрема з господарчим відділом. Там теж працювали свої люди, які, одержавши по телефону умовний сигнал, негайно передавали його через зв’язківців керівникам підпільної організації, а ті вже оперативно вживали необхідних заходів.
За якихось п’ятнадцять хвилин Феліксу пощастило дістатися до дезинфекційної станції і зв’язатися з господарчим відділом центральних освенцімських канцелярій. Почувши в телефонній трубці знайомий голос бухгалтера-підпільника, Фелікс схвильовано сказав:
Ми вас рідко турбуємо, але зараз у нас погасло світло. Просимо терміново прислати електрика у тринадцятий блок чоловічого відділення сектора В — II — d.
Це був умовний код, перша фраза якого означала: «У нас нещастя, справа надзвичайної ваги, потрібен Ганс Максфельд».
Заявка прийнята, постараємось виконати,— почулося в трубці.
Фелікс поклав трубку і аж змокрів від хвилювання. Сигнал передано і прийнято! Він знав: що б там не було, прибуде Ганс і рятуватиме радянського юнака з легендарним ім’ям Орлятко. Адже загибель просто недопустима, цього навіть не припускає ні серце, ні розум.
Трохи заспокоївшись, Фелікс порадився з Бронеком — комірником дезинфекційної станції і теж підпільником, попросив його зв’язатися з асенізаторами і передати через них умовний сигнал Гансу. Це був запасний варіант. Асенізатори, як і Ганс, мали постійні перепустки для вільного пересування без супроводу автоматників на всій території Біркенау. Вони вручну очищали вигрібні ями і у величезній цистерні вивозили нечистоти за межі табору. Особливе становище асенізаторів дозволяло їм блискуче виконувати роль зв’язківців між численними ланками освенцімського підпілля. Зібрану з усього Біркенау інформацію вони завжди передавали Гансу, а той — у Центр.
Фелікс повернувся до свого блоку, окрилений надією. У його кімнаті вже палахкотіла «буржуйка», і Янек розтоплював у відрі сніг, щоб скип’ятити воду для хворого. Адже його треба напоїти гарячим чаєм, помити, а може, й попарити обморожені ноги. Ганс, звичайно, знає, що і як. Ні Фелікс, ні Янек, мабуть, ще ніколи в своєму житті не звідували такого тривожного і такого болісного нетерпіння, як зараз, чекаючи на Максфельда. «Він повинен прийти! — думали вони.— Але ж скільки перешкод па кожному кроці у таборі — хіба ж усе передбачиш!..» їх хвилювання посилювалось з кожною хвилиною, бо Ганса поки що не було, а під ліжком лежав Орлятко, не подаючи ніяких ознак життя...
Ганса Максфельда підпільники називали Залізним Гансом, а найчастіше — просто Залізним, вкладаючи в це слово своє захоплення витривалістю, невтомністю і моральною незламністю побратима. Важко сказати, хто перший охрестив Ганса Залізним, але це друге ім’я стало його підпільною кличкою. Залізного любили, ним пишалися, брали з нього приклад. Він уособлював у собі найкращі риси комуніста, усього себе віддавав людям, як тільки міг рятував їх. На таких, як Ганс, тут трималось життя. Довгі роки ув’язнення, тяжкі страждання й звірячі знущання не озлобили його доброго серця, не похитнули комуністичних переконань. Він проводив політичну роботу серед людей скрізь, куди закидала його нелегка доля, ні на мить не сумнівався в перемозі комуністичних ідей, твердо вірив у неминучий розгром гитлеризму, вселяючи цю віру в серця інших. Це був справжній тельманівець — антифашист, борець. Навіть у таборах Ганс залишався надзвичайно інтелігентним, беззахисно ніжним, безмежно добрим і завжди спокійним, упевненим в собі. Він був життєдайним весняним вітром, який владно вривався в життя інших, захоплював, впевнено вів за собою, розвіюючи моторошний освенцімський морок, чорний відчай і зневіру. За це його й любили побратими, щораз дивуючись його невичерпній енергії і незламності духу.
Цього дня, 1 січня, Гансу виповнювалося 35 років. Майже третина його життя проминула за колючим дротом концтаборів. За останні півроку він дуже постарів, змарнів, голова його стала білою-білою, як перший сніг... Зараз він мріяв лише про те, щоб хоч раз на рік нормально, по-людському виспатись. «Може, пощастить у день іменин? Адже першого січня у більшості есесівців вихідний, і в таборі повинно бути трохи спокійніше...» Останні дві доби майже зовсім не спав, було стільки роботи! Та ще й такої, яку не можна ні відкласти, ні перекласти на інших. Хірургічні операції, які треба було робити таємно в різних блоках і різних секторах вдень і вночі, збір медикаментів, які, перш ніж потрапити до Ганса, проходили через десятки рук інших підпільників дуже довгим і складним шляхом, збір інформації, яку, окрім нього, не міг зібрати ніхто, бо тільки він один мав право вільного пересування по обох таборах — центральному освенцімському і Біркенау. Щоб добитися такого становища, Гансові довелося перекваліфікуватися і стати ще й електриком.
За завданням підпілля він опанував цією професією і ось уже рік працював старшим електриком Освенціма. Це теж забирало немало часу й сил, зате відкривало великі можливості для підпільної роботи. Тепер у Ганса була ціла майстерня. На плечі, на широкому ремені, Ганс завжди носив величезну монтерську сумку, повну мотків дроту, ізоляції, лампочок та різного інструменту. На дні сумки був схований сундучок з хірургічним інструментом, ліками та медикаментами. Нерідко, злізши з телеграфного стовпа і знявши з ніг монтерські кігті, Ганс через кілька хвилин уже оперував у бараці хворого. Хірургічні операції в незвичайних, тяжких умовах — дуже непроста справа. Та ще складніше було роздобувати ліки і медикаментозні засоби. Одним з джерел стали хімічно-фармацевтичні фабрики фірми «І. Г. Фарбеніндустрі» в Моновіцах, де працювало кілька тисяч освенцімських в’язнів. Там давно вже створені сильні підпільні групи, члени яких і переносили медикаменти в табір, нерідко розплачуючись за це життям.
Гестапо завдавало підпіллю удару за ударом, але боротьба не припинялась: на місце загиблих ставали все нові й нові бійці.
Ще складніше було доставити медикаменти з Моновіцького табору у Освенцім, але й це налагодили. Якраз перед Новим роком освенцімське підпілля одержало з Моновіц подарунок: поміж інших медикаментів виявилося тридцять флаконів «вермахтівської мазі» (так її охрестили підпільники). У Моновіцах, на замовлення вермахту, німецькі фармакологи створили ефективно діючу мазь для лікування обморожених на Східному фронті гітлерівських солдатів.
Гітлерівські генерали й гадки не мали, що першими випробували нові ліки освенцімські підпільники.
Новорічна ніч принесла багато нових тривог. Запланована диверсія на електростанції, над підготовкою і здійсненням якої так довго й ретельно трудилися підпільники і особисто Ганс, провалилася. Причини й деталі поки що невідомі, бо більшість технічних працівників електростанції уже заарештовані. Відомо лише, що подача струму в табори була перервана всього на п’ятнадцять хвилин. Це сталось за десять хвилин до Нового року.
