Якщо на землі є пекло. - Бойко Вадим Яковлевич (книги бесплатно читать без .txt) 📗
Та на цьому не скінчилися новорічні «сюрпризи». Після вранішнього апелю Ганса повідомили про то, що вночі у другому крематорії спалено 374 в’язні, привезені з Явожно, і що в списках мертвих є і номер Франца Нордена! Ще один тяжкий удар... А через кілька хвилин нове повідомлення: у сусідньому блоці п’яний блокфюрер убив в’язня. Це був якраз той самий бранець, якого місяць тому Ганс вдало прооперував, вилікував, залучив до підпільної роботи...
Ганс мешкав у четвертому блоці, який був своєрідним штабом і «мозком» підпілля. Тут перебували більшість організаторів і керівників освенцімського підпілля: німецькі, австрійські, радянські, чеські, французькі, польські комуністи. Бачачи, що вже третю добу Ганс не може заснути, бойові побратими наказали йому прийняти снотворне. А через годину вони ж його і розбудили.
Терміновий виклик з Біркенау. У тринадцятому блоці чоловічого відділення сектора В — II — d сталося щось надзвичайне!
Хто і як передав повідомлення? — запитав Ганс, прокинувшись.
Передав Сивий. По телефону.
«Сивий» — це підпільна кличка Фелікса Ричковського, якого Ганс знав як людину дуже серйозну, котра даремно не зчинить тривоги. Прожогом скочив на ноги і скинув сорочку. Біля його койки вже стояло відро, наповнене снігом. Обтершись снігом до пояса, він швидко одягнувся. Хвилинна «снігова» процедура трохи розігнала сон, але не могла зняти втоми і передчуття тривоги. Перевіривши сундучок з медичним начинням і заховавши його на дно монтерської сумки, Ганс побіг до центральної канцелярії, де його вже чекала службова «технічка» — невеличкий «пікап» із господарчого відділу. За хвилину Ганс у супроводі автоматника уже мчав у Біркенау.
Годинник показував сьому годину. Зимовий ранок розплющував очі — сірий, похмурий, холодний. Ганс намагався зосередитись, проаналізувати події останніх днів. Та з голови не йшли сьогоднішні донесення: «Загинув Франц... Спалено 374 в’язні з Явожно...» Скільки трагічних подій! Скільки тяжких втрат! Явожно... Довкола нього якесь зачакловане коло. Освенцімському підпіллю так і не пощастило створити в цьому таборі міцну організацію, хоча, безсумнівно, там е розрізнені підпільні групи, з якими, на жаль, не встановлено ніякого зв’язку. Нитка тяжких Гансових думок тягнеться далі. Чехи... їх, покалічених і закутих у кайдани, привезли тоді в Освенцім, кинули в ізольований, карцерний одинадцятий блок, де гестапо на чолі з Бунтроком вело розслідування «Явожницької справи», по-звірячому катуючи мужніх антифашистів. Ціною героїчних зусиль підпільникам пощастило тоді зіпсувати електромережу одинадцятого блоку, і Гансу разом з чеським комуністом Йожефом доручили ліквідувати аварію. Так удалося проникнути в страшні катівні цього блоку і навіть обмінятися кількома фразами з Карелом. Впізнавши свого давнього бойового побратима Йожефа, Карел коротко розказав про катастрофу з тунелем, про те, що в останню хвилину за його наказом Орлятко і Соловей вискочили із смертельного зашморгу. Більше Карел не встиг сказати нічого, бо до камери зайшли есесівці. Та Гансу і Йожефу досить було навіть цього, щоб зрозуміти все, що трапилося. Єдиною втіхою стала звістка про те, що Орлятко і Соловей живі. Орлятко... Чим полюбився Гансу цей пацієнт серед тисяч і тисяч інших? Своєю мужністю? Своїми героїчними втечами з концтаборів? Своєю щирістю, незламністю, духовною чистотою? Мабуть, усім разом. Палке Гансове серце відчувало особливо глибоку любов до худенького, бідового українського хлопчини, якого колись порятував...
Він уже під'їжджав до центральних воріт Біркенау. Сьогодні, в перший день Нового року і в день своїх іменин, Ганс почувався кепсько: давалися взнаки щоденні перевантаження упродовж тривалого часу, нелюдська втома. Почали здавати нерви, все частіше боліло серце. Гризла душу невідомість, тривожив оцей терміновий виклик, який міг зруйнувати, перекреслити чимало задумів і планів підпілля, звести нанівець героїчні зусилля величезного колективу. Виклик, безсумнівно, пов’язаний з якоюсь новою небезпекою. Якою? Ось уже й Біркенау, і зараз усе виясниться... «Скоріше в сектор, до Фелікса!..»
А тим часом у четвертому блоці проводилося термінове засідання Бюро освенцімської підпільної організації. Усіх приголомшила щойно одержана від підпільників центральної канцелярії звістка про те, що в списках номерів спаленого уночі Явожницького транспорту є і номер Орлятка. 24 комуністи, представники майже усіх націй, підвелися і завмерли в скорботному мовчанні, віддаючи останню шану героїчному юнакові...
Зареєструвавши перепустку у чергового на центральних воротах, Ганс, уже без автоматника, поспішив у чоловіче відділення сектора В — II — d. Здалеку помітив, що тільки в тринадцятому блоці не горить світло. Здогадався, що Фелікс спеціально вкрутив у розподільний щиток перегорілу пробку, аби викликати його, Ганса. Але ж що сталось? Розхвилювавшись, підійшов до темного барака, не помітивши нічого підозрілого. Двері кімнати блокового відчинилися раніше, ніж він устиг постукати,— значить, сигналізатори-підпільники вчасно доповіли Феліксу про прибуття Ганса. Переступив поріг, побачив у напівтемній кімнаті Фелікса і Янека і придушеним голосом спитав:
Що сталось?
Уночі спалили в крематорії транспорт з Явожно,— сказав Фелікс.
Знаю. Що ще? — з наростаючою тривогою запитав Ганс.
Разом з ними в крематорій потрапив і Орлятко...
І Ганс, завжди врівноважений і спокійний, Залізний Ганс, раптом спалахнув гнівом:
Ви що, збожеволіли?!
Любий Гансе, збожеволів світ, а ми ще, слава богу, при своєму розумі,— з недоречним гонором відповів збуджений Фелікс.
Це ще більше розізлило Ганса.
Припиніть базікання! Доповідайте як слід! — майже крикнув він.
Тепер йому доповіли чітко, по-військовому.
Де ж він? Дайте ж світло... якого чорта мнетеся!..— простогнав і змучено опустився на стілець, щоб не впасти.
Якусь мить сидів заціпеніло — і враз схопився на ноги, блискавично скинув із себе верхній одяг, закачав рукава сорочки, хутко розклав на столі все, що було в його медичному сундучкові. Він задихався від хвилювання і боявся лише одного: щоб у цю хвилину не зрадило серце.
У нього була одна-єдина ампула життєдайних ліків для підтримки діяльності серця. Цю ампулу він беріг для себе, на крайній випадок, але зараз рятувати треба Орлятко, якого Фелікс і Янек уже витягли зі схованки і поклали на ліжко. Як від помаху чарівної палички, загорілося світло, і Ганс, побачивши непритомного Володю, здригнувся, все ще не вірячи власним очам. Ганс обережно зняв з Володі лахміття, припав вухом до його сухоребрих грудей, почув слабеньке, хрипке дихання, відчув, що у хлопця сильний жар. Навіть без термометра ясно, що температура критична.
Світе ясний! Обморожені ноги, запалення легень і поки невідомо, що ще. А серце — ледь-ледь пульсує.
Досвід підказував Гансу: треба йти на ризик,— і він вирішив зробити те, що застосовував у виключних випадках з найтяжчими хворими. Помивши руки спиртом, вставив спеціальну довгу голку, зарядив шприц тією останньою дозою ліків, які беріг для себе, підійшов до ліжка і попросив Фелікса і Янека міцно потримати Володю, щоб той у маренні не шарпнувся. Досвідченим оком хірурга Ганс швидко знайшов між ребрами хворого ту, лише йому відому точку, через яку треба ввести довгу голку в серце. Він попередив про це своїх «асистентів», вимагав спокою й чіткості, знаючи, що товариші вперше беруть участь у такій операції — від хвилювання обидва аж змокріли. Промивши спиртом шкіру, Ганс обережно, але рішуче ввів голку Володі в серце. Непритомний хлопець лише здригнувся й глухо простогнав...
Минуло кілька секунд, і Ганс полегшено зітхнув, переконавшись, що Володине серце запрацювало набагато чіткіше.
Тепер витер обморожені ноги ватою, змоченою в спирті, змастив їх «вермахтівською маззю», забинтував. Ще раз послухав серце й легені. Сам того не помічаючи, лагідно шепотів: «Орлятко, Орлятко! Це я, Ганс! Любий Орлятко, це я, Ганс... Прокинься!»
У загальмованому мозку Володі якісь сторожові клітини продовжували працювати чітко й безвідмовно, як останні, найстійкіші вартівники ще не згаслого життя. Хлопцеві щось невиразно марилось. Крізь морок забуття до його потьмареної свідомості нібито долинули якісь неясні звуки.
