Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗
— Я хочу знати причину.
Річард знизав плечима.
— Як ти і сказав, це просто ідіотська помилка.
Коммандер навряд чи міг уявити, як сам Річард був злий на себе. Завтра він просто не міг дозволити собі такої помилки.
— Втім, ми виграли, так що, завтра граємо з імператорською командою. Я ж обіцяв тобі, що приведу команду до гри з нею.
Коммандер підняв очі на мить, глянувши на перші нічні зірки, перш ніж заговорити.
— Ти ж пам'ятаєш, як тебе спіймали?
— Цілком.
Погляд його знову повернувся до Річарда.
— Тоді ти повинен пам'ятати, що в той день у мене було повне право вбити тебе. Я дарував тобі життя за умови, що ти будеш грати найкращим чином, щоб виграти для моєї команди цей чемпіонат. Сьогодні ти грав не найкращим чином. Твій крок міг коштувати моїй команді вильоту з змагань.
Річард не намагався втекти від пильного погляду.
— Не хвилюйся, командер. Завтра все буде якнайкраще. Обіцяю.
— Добре, — Зміїна морда, нарешті, посміхнувся, холодно скрививши губи. — Добре. Ти виграєш завтра, Рубен, і отримаєш свою жінку.
— Я знаю.
Посмішка стала хитрою.
— Ти виграєш завтра, і я отримаю свою жінку.
Річарда це не зацікавило.
— Правда?
Коммандер Карго кивнув.
— Якщо ми виграємо, ця фігуриста блондинка Імператора Джегана буде моєю.
Річард несхвально насупився.
— Про що ти? Джеган не дозволить тобі взяти когось типу неї, його власної жінки.
— У нас з імператором невелике парі. Він так впевнений, що його команда виграє, що я умовив його поставити на спір про результат матчу його саму цінну жінку. Її звуть Ніккі. Він називає її Королевою Рабів. Джеган найменше хоче поступитися нею мені, вона — це його нав'язлива ідея. Але я думаю, ти можеш виграти її для мене, — погляд його зосередився на власних внутрішніх хтивих думках. — Я б дуже цього хотів — так само сильно, як Джеган хотів би зворотного, вважаю, — він повернувся до реальності і похитав пальцем перед обличчям Річарда. — Та й для твого ж власного блага ти повинен виграти.
— І тоді я зможу вибрати собі жінку?
— І тоді ти зможеш жити. Програєш завтра — і я дарую тобі смерть, яка повинна була спіткати тебе ще тоді, коли ти перебив моїх людей, — хитра посмішка повернулася на обличчя коммандера Карга. — Але якщо виграєш, вибереш собі жінку, як я і обіцяв.
Річард зустрів його погляд.
— Я вже обіцяв, що завтра зроблю все, від мене залежне. Я завжди тримаю обіцянки.
Коммандер кивнув.
— Добре. Ти виграєш завтра, Рубен, і всі будуть щасливі, — він хихикнув. — Втім, Джеган щасливий не буде — ні на гріш. А якщо подумати, Ніккі теж навряд чи буде хоч скільки-небудь щаслива, але мене це не хвилює.
— А імператор? Думаєш, його це не хвилює теж?
— Його-то хвилює, це вже точно. Карго знову хихикнув. — Джеган з розуму зійде, якщо йому доведеться покласти Ніккі в мою постіль. У мене свої рахунки з цією жінкою. І я маю намір насолодитися зведенням цих рахунків.
Річард намагався мовчати і здаватися незворушним, хоча йому дуже хотілося накинути командеру на шию ланцюг і придушити його.
Карго піднявся.
— Ти виграєш цю гру, Рубен.
Річард довго дивився в спину відходячому негіднику.
Упевнившись, що командер віддалився, Джонрок підібрав довгий ланцюг, щоб той не тягнув його за нашийник і підійшов ближче до Річарда.
— Що він сказав, Рубен?
— Він хоче, щоб ми виграли.
Джонрок коротко реготнув.
— Готовий посперечатися, що хоче. Власник команди-чемпіона може зажадати собі що завгодно.
— Оцього я й боюсь.
— Чого?
— Іди відпочинь, Джонрок. Завтра буде насичений день.
Річард різко прокинувся від неглибокого сну. Навіть самої пізньої ночі табір ряснів звуками і активністю. Здавалося, що все навколо заповнювалося криками солдатів, сміхом, і лайкою. Брязкав метал, тихо іржали коні, ревли мули.
Вдалині Річард міг бачити схил поряд з лініями солдатів і возів, освітлених смолоскипами. Навіть посеред ночі будівництво тривало без зупинки.
Але нічого з цього не було тим, що розбудило його. Щось поблизу привернуло його увагу.
Він помітив, як якісь тіні ковзнули через кільце охоронців і коло низьких фургонів постачання, в яких розміщувалася його в'язниця. Він нарахував чотири темні постаті, які тихо кралися крізь темряву.
Швидко озирнувшись по сторонах, він зауважив щеінших праворуч. Його спантеличив питання, чи дійсно вони непомітно прокралися або все ж охоронці дозволили їм пройти.
Оцінивши їх розміри, Річард зрозумів, хто вони такі. Після того, як командер Карго розповів йому про свою ставкою на гру з Джеганем, Річард очікував відвідувачів. Це було саме останнє, чого йому бракувало, але не схоже, щоб йому якось могла представитися можливість вплинути на цю угоду.
Його дуже сильно хвилювало те, що він прикутий до фургона — його свобода дій була обмежена. Він навряд чи міг сховатися. І вже тим більше не міг втекти.
Боротьба з п'ятьма, а може і більше людьми, була зовсім не тим, що б він хотів пережити перед грою наступного дня. Він ніяк не міг дозволити собі бути пораненим, тим більше, зараз.
Він глянув у бік і помітив, що Джонрок був далеко. Здоровань лежав на боці, відвернувшись в інший бік, і міцно спав. Поклич він сплячого флангового нападаючого — і він втратив би єдину перевагу: раптовість.
Ті, хто намагалися напасти на нього, думали, що він спить. Річард прекрасно розумів — якщо він покличе Джонрока, то ці п'ятеро зможуть кинутися на Джонрока і перерізати йому горло, а вже потім зайнятися Річардом, не турбуючись про можливі перешкоди.
Четверо великих чоловіків підкралися вже близько, утворивши півколо. Вони, очевидно, знали, що ланцюг не дозволить йому втекти, а таке угрупування обмежить його простір для маневру. Судячи з того, як вони тихо підкрадалися, ймовірно, вони його вважали сплячим.
Один з них, скинув руками по сторонах для утримання рівноваги, і розмахнувся ногою збираючись пнути Річарда по голові, немов по броцу, коли намагаються вибити його в супротивника. Річард був готовий.
Він перекотився в сторону і як батогом хлеснув довгим ланцюгом, замотавши його навколо щиколотки людини. З усієї сили він смикнув ланцюг назад. Ноги людини вислизнули з-під нього. Він гепнувся об землю спиною з огрядним глухим стуком, при цьому вдарившись головою об землю.
— Вставай, — рикнув один з останніх, оскільки вони здогадалися, що Річард не спав.
Річард, згинаючись, зібрав ланцюг по довжині позаду себе на землі, утримуючи її поза увагою, і не вставав.
— Або що? — Запитав Річард.
— Або ми зітнемо твою голову прямо там, де ти сидиш. Незалежно від того, будеш ти сидіти або стояти, ти все одно будеш битий.
— Ага, так значить ви й справді боїтеся, — як і всі говорять про вас навколо.
Людина на мить завмерла.
— Ти це про що?
— Ви боїтеся, що програєте нам завтра, — відповів Річард.
— Ми нічого не боїмося, — пролунав голос іншої темної фігури.
— Вас би тут не було, якби ви не боялися.
— Ми тут не через те, що чогось там боїмося, — сказав перший. — Ми всього лише виконуємо те, що зажадав від нас Його Високоповажність.
— Ого, — здивувався Річард. — Так це виявляється Джеган боїться, що ми поб'ємо вас. Ну тоді мені це говорить багато про що. І, між іншим, це дещо повинно говорити і вам в тому числі — ми краще вас і ви не зможете перемогти в чесному змаганні. Джеган це добре розуміє і саме тому він послав вас — тому що ви недостатньо гарні, щоб побити нас в Джа-Ла.
Як тільки інша людина, видавлюючи з себе прокляття, повільно рушила, намагаючись схопити його, Річард замахнувся зібраним в петлю ланцюгом з-за спини так сильно, наскільки міг. Ланцюг врізався в бік лиця того чоловіка. Закрутившись, той закричав від несподівано болючого удару.
Як тільки на нього кинувся третій, Річард відкинувся на плечі. З усіх сил він штовхнув в живіт нападника, звертаючи всю інерцію того, проти нього самого ж. Удар немов тараном вибив все повітря з легенів і відкинув людину назад.
