Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
Скептична гадка московських політиків оправдалася: козаки не підготувалися відповідно і, занявшись походами на Туреччину, дали польському війську змогу захопити їх несподіваним походом, восени того року, зовсім не приготованими. Гераї в рішучий момент їх не підтримали, задарені поляками, і козацьке військо, загаявшись і стративши час, не могло відповідно стрінути польського гетьмана Конєцпольського, коли той з помічними полками різних заінтересованих магнатів посунув у саму глибину козацьких осель: староства Канівського і Черкаського. Після кількох кровавих битв козаки капітулювали і договором, списаним над Куруковим озером (тепер Круків проти Кременчука), зобов’язалися виконати поставлені Конєцпольським умови: зменшити козацьке військо до шести тисяч; не ходити без волі польського уряду ні в які походи; живучи в панських маєтностях, підлягати владі своїх поміщиків і под 2. Широкі політичні плани і претензії козацькі, котрими вони рік тому дивували всю Україну 3, були підтяті.
1 Про це в Історії України, VII, с. 523 — 6.
2 Історія кампаній в VII т. Історії України, с. 543 і далі.
3 Див. там же, с. 518.
Щоправда, спеціально в церковній справі козаки дуже твердо обстоювали своє право і обов’язок охороняти інтереси віри, і фактично в київських відносинах не наступало для православних різкого погіршення. Тільки парафію вбитого Юзефовича (теп. Трьохсвятительську церкву), що після його смерті лишилась нічиїм добром, королівські комісари віддали назад у володіння уніатського митрополита. Ані Борецький, ні Копистинський (затверджений королем ще перед кампанією), ні хто інший з православних проповідників не потерпів: за все попереднє проголошено амністію.
Але енергія боротьби була зламана. Почали виходити наверх настрої компромісові, опортуністичні. Єдиний український фронт захитався. Між непохитними представниками старого благочестя, підтримуваного "неученими попами" (як їх потім називали могилянці), і козацькою масою, з одної сторони, і різними вище і нижче поставленими компромісовцями, з другої, стала виразно зарисовуватися небезпечна шпара, що дуже занепокоїла українське громадянство. Вона викликала новий літературний рух, серію полемічних і апологетичних творів, що наповнила останні 1620-і рр. і перші 1630-і роки. Зараз перейду до неї, а тут доповню серію слізниць на московську адресу ще кількома небезінтересними з літературного погляду нумерами.
Друга супліка Копинського (з оригіналу):
"СвятЂйшему и блаженнЂйшему отцу и великому государю кир Филарету Никитичу божиею милостию патриарси московскому и всея Руссии, даже до послЂдних, Великаго Окияну, смиренный єпископ и ексарх Исаіа Копинский нижайшее покланение сотворяю; мира, здравия и спасения, и со иже слово истинны исправишими добрЂ святыми древними патриархи во горном Иєрусалими со водворения, яко сын о святом дусЂ и убогий богомолец вашей святительской милости, господину моєму от Христа Бога истино сподобитися желаю и всегда о сем молитствую.
О благодати єя же мимошедшаго времени, от сына твоего, царя, государя и великаго князя Михаіла Федоровича и от тебе, господина моего, три сороки соболей жалованья со грамотами, через послушника моєго священо-инока Гедиона, восприях, благодарственная восписую великому царю, государу и великому князю Михайлу Федоровичу и твоей святителской милости, светЂйший отче господине. Паки второє послах ко сыну твоєму, ко великому цару, госуцару и великому князю Михайлу Федоровичу всея Руси самодержацу и обладателю, бия челом его царской милости, вкупЂ и вашей святителской милости, святейшему отцу и великому государу, о пожалованьє нужных ради потреб монастырских, понеж убози єсмы, не имамы не откуду помощи и вспомоганья: отвсюду в во обстояний єсмы.
Их же ради посланца моєго из монастыра моєго Ладинскаго послах священо-инока Мефодия-строителя монастырского со старцы других монастырей моих: Лубенского и Прилуцкого. Вашея державы молим, величество ваше, убожество наше ущедрити на сооруженьє и украшеньє церквей и строєниє монастырскоє. Мы же, смиренныє и убогиє богомольцы вашего величества, сподобляєми таковым благодатем, яко же во обителех наших молитствующе и всегда должны будем во монастырех наших о великодержавном государе, и о вашей святительской милости, и о єє милости ровно-усной и благородной инокинЂ, великой государыни Марфе, в недостойных мольбах наших памятствовати.
Писан у ЛадинЂ во монастыру Покрова Пресвятыя Богородици от создания мира 7134 го, от воплощения же спасителя нашего 1625, месяца ануария 19 дня.
Вашей всесвятительской в духу сын и нижайший богомольца Ісайя Копинский, милостию божиею, єпископ и ексарх рукою власною" 1.
1 Малор. подлин. грамоти Московського архівосховища, досі не друковано.
Лист до путивльських воєводів за монастирськими утікачами-черцями, що самовільно покинули монастир і помандрували за московську границю (оригінал 1627 року):
"ОбрЂт... у немалу єже писати к вам, о благородній синклитове, уповая, яко християном сущем християнская внимати. Єдиномыслъни єсмо в вЂрЂ християне и мирници божиєю благодатию днесь и жалованья от благовЂрного государя и великого князя Михайла Федоровича сподобляємы, за што виновни єсмо Господа Бога молити, дабы мирно царство благочестивоє, великодержавного государя и самодержца благовЂрного соблюдаємо во многа лЂта. Понеже яко солнце c востока выходя, всю землю просвЂщает, тако восточнаго християнского благочестивого царя и великого князя Михайла Федоровича благодатныя луча щедрот во всей поднебесной християн бЂдствующих милостыня лучами озаряя, утЂшает, подавая требующим довольно. Єму же со всеЂми вами державными земля сторицею в сем вЂце да воздаст Христос Бог и в будущем живот вЂчный.
Но суть нЂціи мнози недостойніи таковых благодатей жалованья великого самодержца, иже змЂною и воровством, и буде имже ни турецкая неволя, ни объстояніе єретичества стужаєт се зде, близ предлуг московских, з наших монастирей Прилуцкого и Лубенского, точию дабы c послушанія утЂкши самоволнЂ отсюду сласте восприятие обрЂсти. По божественных отец правилом сицевіи да суть канони писали, аки порочници, досадители своєму обЂщанію и хулници имени божія, им же идеже аще идут, клятва послеЂдует, а не благословеніє. СЂя бо, рече, co благословенієм и пожнет: аще бы кой из старцов наших со благословенієм и молебною намогою — тамо таково будет ся приймати, а измЂников и воров бездЂльных бы назад до нас возвращати маєт благовЂрный цар, кромЂ змЂнников, и воров, прямых истиных богомолцов. Иже бо здЂ безчинник изменник, и тамо лучший не будет. Чаю што уже и дознали єсте, и нынЂ нЂціи зворовавши, не мало поутЂкали тамо до вас, — цЂлое их десят; на имя: Іов, што вже там был у Путивлю и поворовавши там, сюды утЂк; а тепер опять тамо пошол. Другой Фома, 3) Кирило, 4) Давыд, 5) Євстратій, 6) Паисей, 7) Ванько, 8) Хилко, 9) Сахно, 10) Михайло.
Таковая сонмища святотатству и всякой злобЂ и лукавству виновна. Не моє слово судЂте, ваша милость, — Василія Великого правило: Аще кто, рече, от инок идет во нЂкий путь без повелЂнія игумена своєго, да отлучится братства седмицу єдину, творя поклон тысящу; и аще, молю, где без благословенія пойти не повелЂваєт, коль ми паче отлучитись отца и братіи и пойти гдЂ хотЂти. Кыя правила, где тако повелЂвают. Правил святого Василія тако чаять. Аще хощеши, — рече, — оставити обитель, в ню же єси призван был Богом, оставляєши отца и братню, кромЂ єреси. Чаю, яко и у вас сего блюдут опасно, абы самоволиЂ старцы не волочили ся. Што ж у вас не ведется и правила не повелЂвают, и нашим волоцюгам безчинно ходити тамо возбраняйте, наказавши яко же подобаєт, и c запрещенієм воспять паки возвращайте, за што тако и у вас казнят, як за змЂну; чаю ни за што так, як за змЂну; што ж вам не любо, и нам не зычте и вторицею. Паки молим ваше благородство, — таковой обиды нам творити, тым зрадцом не позволяйте, и лжам их не увЂряйте ся, бо если бы што здЂ нас от Ляхов находило за вЂру гоненіє якоє, штоб до унЂи нас хотЂли наверстати, сами быхмо старцо†с молебными немотами до благовЂрного вашого царства пустили, и не точию старцов, но и сами не где инде, точию тамо до вас християн. A нынЂ єже благодатию божиєю мирствуєм, о вЂрЂ прочеє благости божей вас и себе вашей приязни отдаєм".
