Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (версия книг .txt) 📗

Такі насамперед образи дерева, в різних варіантах, що виступають особливо в усяких комбінаціях заспіву:

Ой в ліску, в ліску, а в жовтім піску

Росте деревце, тонке, високе,

Тонке, високе, в корінь глибоке.

В корінь глибоке, в листок широке,

В листок широке, в цвіток багрове,

В цвіток багрове, в верху кудряве,

(Вар.: А в лист широке, в корінь дуплаве,

В корінь дуплаве, в верху кудряве)

(Гн., П, с. 78).

Се може бути ялина або «золота» сосна, відповідна жовтому піску, котра так іноді і зістається з «листом широким», який належить первісно до іншого дерева — улюбленого явора (Ай в полі, в полі є три явори, тонкі, високі, в корінь глибокі, в корінь глибокі, в верху лиснаті). Може се бути дуб (А в лісі, в лісі, в зеленім гаю, росте дубочок тонкий, високий) і т. д.

Але за сими звичайними деревами стоїть, очевидно, образ дерева ідеального, символічного, «райського дерева» — дерева життя 1. Воно виступить перед нами в ролі весільного гильця:

Благослови, Боже, і Божая Мати, деревця вбирати!

Райськеє деревенько перед раєм стояло,

В рай ся похиляло, сильно зацвітало (Гол., І, 99).

1 Так толкував Потебня і пісенний явір (Ой ніхто там не бував, де ся явір розвивав) — «широка підсонічна сцена, під світовим явором, неприступним для простого смертельника» (Слово, § 32).

Воно ж величалося в різдвяних піснях як дерево життя, що сплинуло бистрими річками, несучи на собі родину, котрій адресується величальна пісня.

Воно ж виступає в космогонічній коляді — одній з найцікавіших пам’яток нашої усної поезії:

Варіант Ходаковського:

Що ж нам було з світа початку?

Не було нічого, їдна водонька.

На тій водоньці їдне деревенько,

На тім деревеньку шовкове гніздо,

А в тім гнізденьку три голубоньки.

Не три голубоньки — три ангелоньки,

Уж ся впустили в глубоке море,

В глубоке море на самеє дно,

Винесли нам [вни] три пожитоньки:

Перший пожиток — возимо жито,

Возимо жито людям на хлібець,

Другий пожиток — яру пшениченьку,

Яру пшениченьку на проскіроньку,

До служби божой, до церковоньки.

Третий пожиток — зелену траву,

Зелену траву для худобоньки.

Варіант Вагилевича:

Коли ж не било з нащада світа,

Тогди не било неба ні землі,

Ино лем било синоє море,

А серед моря зелений явір.

На явороньку три голубоньки,

Три голубоньки радоньку радят,

Радоньку радят, як світ сновати:

— Та спустимеся на дно до моря,

Та дістанеме дрібного піску, —

Дрібний пісочок посієме мир,

Та нам ся стане чорна землиця.

Та дістанеме золотий камінь,

Золотий камінь посієме ми,

Та нам ся стане ясне небонько,

Світле сонінько, ясний місячик,

Ясна зірниця, дрібні звіздочки.

Новий варіант з Печенїжина (аналогічний в дечім з старим, опублікованим в 1840-х рр. Костомаровим):

А як то було з початку світа,

Не було тогди неба ні землі,

А лишень було синєє море,

А на тім морі ой два дубочки,

На тих дубочках два голубоньки,

Два голубоньки з неба зіслані,

З неба зіслані на відпитані.

Стали радити, як світ сотворити:

Спустімся в море до самого дна,

Виберім собі синій каменець

Синій каменець, синєє небо;

Виберім собі жовтий каменець,

Жовтий каменець — жовтая земля

(Гн., ч. 66).

Лишивши на боці додатки, очевидно, пізнішого характеру, тих ангелів, церкви, просфори, дістаємо образи дуже старі: світового дерева і птаха чи птахів — творців світа і людського пожитку («трьох пожитків» чи «трьох користей» — пор. вище). Сей образ давно звернув на себе увагу дослідників, українських і неукраїнських 1, толковано його міфологічно і виходячи з дуалістичних апокрифічних мотивів; досі він, властиво, ще чекає ґрунтовнішого досліду, але в кожнім разі можна і тепер повторити замітку Потебні, що «основа сього образу без порівняння старша від богумильства» і корениться в дуже старій традиції.

1 Safarik, Narodopis, 1842; Костомаров, Объ историческомъ значеній русской поэзіи, 1843; Erben, Baje slovanska o stvoreni sveta. — Casopis musea kral, Ceskeho, 1866; Афанасьевъ, Поэтическыя воззрЂнія славянЂ, II, c. 456 і д.; Веселовскій, Разысканія въ области рус. духовнаго стиха, IV. Сонъ о древЂ, XI. — Дуалістическія сказанія о мирозданіи; Мочульскій, О Голубинной книгь, с. 223 і д.; Сумцовъ, Культурныя переживаній, розд. 188; Драгоманов, Дуалістичне сотворення світа (Розвідки, III).

Часом се райське дерево представляється прототипом винної лози — найблагороднішої з земних рослин:

Ой плило, плило райськеє дерево,

Ой як приплило край із Дуная,

Та й ся приймило, корінь пустило, красно зацвіло,

А як зацвіло — вино зродило (Гн., II, с. 195).

Переходу від сього дерева-заспіву до властивої теми служить часто інша поетична фігура — сокола, що сидить на сім дереві:

На тім кудрявці [вар.: кудрі] сив сокіл сидить, Сив сокіл сидить, далеко видить.

В інших варіантах той же образ сокола — напр., на стирті, стозі і т. ін., як його завершення (тому кінець кінцем їх і «завершують сивим соколом») — виступає в закінченні поетичного оповідання:

Сив сокіл сидить, далеко видить,

Ой видить же він чистеє поле,

Чистеє поле — синєє море.

Варіант сей, що так живо нагадує звісний образ бурі на морі, тут закінчує господарську ідилію:

В море ся дивить, рибоньку ловить,

Рибоньку ловить господареві.

Або:

Далеко видить, в Дунай ся дивить,

Виз-рибу видить, і з нев говорить:

Ой визе, визе, припливи ближе,

Най я тя зловлю свойому пану. (Гн.. І, 135).

Але се образ, очевидно, упрощений і збіднілий. В інших варіантах сокіл і виз потрібні на щось важніше, ніж на панську вечерю: з риби буде зроблене вістря стріли, з соколиного крила — перо на стрілу господареві, що буде величатись потім такою стрілою:

Ой тобов, визе, стрільби костити,

А мнов, соколом, стрільби перити.

Або:

Ой визе, визе, мій побратиме:

Тобою, визе, постріть клеїти,

А мнов, соколом, поперувати 1, —

образ, котрому ключ дає оповідання билини про стріли Дюка Степановича, котрим «цЂны не было — клеены клеемъ осетра рыбы, перены перьемъ сиза орла».

В інших варіантах виступають інші, більш або менш реальні морські і дунайські риби — риба «чечура» (чечуга, стерлядь), золотопера або срібнопера риба, з котрої сі дорогі пера йдуть на окраси молодому чи молодій 2.

Дунайські плавні-очерета дають прекрасний образ старого, дев’ятирогого чи навіть тридцятирогого, сімдесятирогого оленя, що там переховується:

А з гори, з долу вітрець повіва,

Вітрець повіва, Дунай висиха,

Дунай висиха, зільом зароста,

Зільoм презільом, великим пахільoм.

Спасає його сивий оленець,

На тім оленці тридесять рожків,

На першім ріжку золотий терем 3.

1 Гол., III, с. 117; Гнатюк, І, с. 136.

2 Чубин., IV, с. 184; Метлин., 136; Потебня, Объясненія, II, в. 248.

3 Гн., II, 77, 210, 215.

На сих великих рогах — як на дереві — міститься «теремець» або світлиця, колиска, що в інших варіантах висить на чудеснім дереві, золоторясій сосні або золотогілій яблонці — і в ній пеститься молодець або дівчина, котру величають — один з популярних величальних мотивів.

А в чистім полі стоїть яблінка,

На тій яблінці золота гильця,

А на тій гильці гей колисочка...

Іншим разом Дунай, море, далековидющий птах вводять інший екзотичний образ — корабля:

Ой в ліску, в ліску, на жовтім піску

Сив сокіл сидить, далеко видить,

Далеко видить на тихий Дунай.

На тім Дунаю корабель плазле,

А в тім кораблі золотий стільчик,

А в тім кораблі ґречная панна...

Ой в ліску, в ліску і т. д.

Виросла сосна тонка, висока,

В корінь глибока, в листок широка,

В листок широка, в верху кудрява,

Бай на тій кудрі сив сокіл сидить,