Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (читать лучшие читаемые книги TXT) 📗

run, aged Agapius Honcharenko, priest of the Greek church, and confessor to Count Leo

Tolstoi, struggles with the last of an enormous vitality to accomplish his life’s work before

he dies. For the emancipation of the Russian serf he gave up an imperial position, suffered

the tortures of a Russian prison, and exiled himself from family and friends. He has

successfully pitted himself against spy and assassin, who have sought for half a century to

collect the five thousand rubles placed as a price on his head. Today, battling to accomplish

that which he understood 50 and more years ago, this patriarchal deliverer of his people

lives in a hidden nook of the mountains of Alameda county, California, apart from the

world but still crying for freedom»

«The story of his life is the history of a great purpose and a magnificent achievement;

a tale of laughter, love and tragedy. It is a record of moral heroism without thought or hope

of plaudits or recompense; the chronicle of a good life well lived and impending death

faced with stoicism and resignation».

«The spirit of willing but the flesh is weak».

The San Francisco Call, Sunday, April 9, 1911.

Reprinted in the Holy Trinity Cathedral LIFE, Vol. 6, No. 8, April 1999.

[106] Вигнання та довге перебування в Каліфорнії сповідувача Толстого

«Між пагорбів, за Оукландом, отець Агапій Гончаренко демонструє разючу

жертовність та вірність власній справі.

Його ненавидів та боявся сильний уряд, він втікав усе життя. Старий Агафій

Гончаренко, священик грецької церкви та сповідувач графа Льва Толстого, із

останньою величезною енергійністю бореться за те, щоб устигнути завершити

роботу свого життя. Через боротьбу за звільнення кріпаків він покинув імперську

посаду, страждав від тортур у російській в’язниці, змушений був розлучитися

із сім’єю та друзями. Він успішно протистояв шпигунам та вбивцям, які

півстоліття ганялися за п’ятьма тисячами рублів, що їх тоді давали за його голову.

Сьогодні, намагаючись завершити те, що розпочав більш як 50 років тому, цей

патріархальний спаситель свого народу живе у віддаленому куточку в горах на

території Аламеда, що в Каліфорнії, будучи відділеним від світу, але прагнучи

до свободи».

«Історія його життя – це історія великого призначення та чудового досягнення,

історія зі сміхом, любов’ю та трагедією. Це свідчення морального героїзму без думки

288288

чи надії на овації або ж винагороду; хроніка гідно прожитого життя та неминучої

смерті перед лицем стоїцизму та покори».

«Дух протистоїть, та плоть є слабкою».

«Сан-Франциско Кол» , неділя, 9 квітня, 1911 р.

Передруковано в кафедральному соборі Святої Трійці LIFE, том 6, No. 8,

квітень 1999 р.

Myron B. Kuropas «Ukrainians in America», Lerner Publications Company,

Minneapolis, 1996.

Куропас Мирон. Українці в Америці. – Мінеаполіс: Лернер Паблікейшнс

Кампані, 1996.

[107] ІВАН ВОЛАНСЬКИЙ

С. 25–27

«Шенандоа (штат Пенсильванія) була першою українсько-американською

громадою у Сполучених Штатах. 1884 року перший в Америці український

католицький священик отець Іван Воланський емігрував до США. Він походив

із Галичини – землі, де сильним був дух українського відродження. Воланський

приїхав до Філадельфії, щоб показати власний мандат римо-католицькому

архієпископові Патріку Раяну. Але Раян відмовився зустрітися з Воланським і

запропонував йому, оскільки той був одружений, негайно повернутися в Україну.

Хоча Римо-католицька церква повністю визнавала Українську католицьку

церкву та її одружене духовенство, архієпископ Раян не дозволив одруженому

священикові бути в його єпархії. Воланський проігнорував пропозицію

архієпископа Раяна, обумовивши це тим, що лише його настоятель у Львові може

вимагати від нього повернення назад. Воланський поїхав до Шенандоа й почав

там працювати.

До 1885 року Воланський побудував першу в Сполучених Штатах українську

церкву – церкву Св. Михайла та Архангела в Шенандоа. 1887 року він подорожує

з Нью-Йорка до Мінеаполіса. Дорогою він хрестить дітей, вінчає молодят та

переконує людей у всіх великих українських поселеннях будувати церкви, бо це

стало б першим кроком до створення їхніх громад.

Воланський допомагав в організації Братства Св. Миколи – першого

українського товариства взаємодопомоги, або «поховального товариства».

Товариство надавало гроші для похоронних витрат та позики своїм членам та їхнім

сім’ям. 1886 року Воланський заснував першу в Сполучених Штатах україномовну

газету «Америка». Він організував українську читальну залу, заняття з читання

та письма, хор та кооперативний універмаг, підприємство самодопомоги, яке

належало і було під керівництвом українців. Невдовзі цей магазин мав відділи в

п’яти містах Пенсильванії.

Воланський був також організатором спілок. Коли 1888 року страйк шахтарів

перейшов у насилля, Воланський був, напевне, єдиним католицьким священиком,

який у той час брав активну участь в трудовому русі, допомагав об’єднати

страйкарів у боротьбі проти нечесних умов праці. Його робота для українських

американців закінчилась, коли 1889 року Католицька церква в Україні відкликала

отця Воланського до Львова.

289

До цього часу емігранти-русини не називали себе українцями. Лише з приїздом

отця Воланського деякі русини в Америці почали називати себе українцями. До

1914 року лише приблизно 40 % українських емігрантів, здебільшого з Карпатської

України, називали себе русами. Приблизно 20 % приєдналися до Російської

православної церкви в Америці та називали себе росіянами. Завдяки зусиллям отця

Воланського та його наступників, решта 40 % прийняли назву «українець» як власне

етнічне походження. Вони були найбільш солідарні з Україною та її боротьбою за

незалежність».

С. 52

«Існування української преси у Сполучених Штатах розпочалося 1868 року з

газети отця Агапія Гончаренка «Аляска Геральд». Першою україномовною газетою

у США була «Америка», яку 1886 року вперше опублікував отець Воланський.

Найстарішою в світі україномовною газетою, яка видавалася безперервно, є

«Свобода» (її почали видавати 1894 року). У багатьох аспектах це була газета спілки,

яка підтримувала намагання українських шахтарів покращити власне життя. Тепер,

друкуючись п’ять разів на тиждень, з 1894 року «Свобода» стала офіційною газетою

Української Національної Асоціації».

[108] ЛАВРЕНТІЙ БОГУН та АГАПІЙ ГОНЧАРЕНКО

С. 16–17

«Однак історики вважають, що окремі українці приїжджали до Північної

Америки ще задовго до масових міграцій. В американських історичних записах

XVII та XVIII століть трапляються українські імена. Приміром, англійський колоніст

Джон Сміт подорожував по Україні і в спогадах про цю подорож згадав українця