Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (версия книг .txt) 📗

Що не так тепер як стародавно —

Що син на вітця руку здоймає,

Донька матері суперечає,

Сестра на сестру чарів шукає (Гн., №315).

Конфлікту індивідуальних поглядів з сим «первовічним» ладом вона не любить і не спиняється над ними, як то залюбки робить поезія пізніша.

До певної міри така однолитість залежить, розуміється, від того репертуару, в котрім ми тепер студіюємо останки сеї старої поезії: в хліборобській, родинній, святочній обстанові, різдвяного свята головно. Або в весільнім ритуалі, також кінець кінцем абсорбованім і асимільованім тою ж патріархальною родиною, на хліборобській основі, що вирівняла і вигладила розходження моралі дружинної й родинної, про котрі я говорив вище. Сі прикмети, котрі я підніс, належать головно до сеї родинно-господарської культури й, ладу, котру дружинна поезія розцвітила різними мальовничими подробицями і! споминами чорноморської доби: Дунаями і кораблями, візантійськими клейнотами, жемчугами і паволоками, всіми тими блискучими, золотими лініями, що проходять в сих малюнках, як золоті прориси в візантійській мініатюрі. Вони розплилися в сій усній традиції хліборобської верстви, сильніше виступивши в писаній літературі. Та багато є в тім спільного всім течіям сеї доби!

Інтересно було б вияснити докладніше елементи запозичені в сій скарбниці поетичних образів і тем. Се питання ставили собі Костомаров, Веселовський і особливо Потебня, котрого праці зістались, на жаль, без продовження в молодших поколіннях етнографів й істориків літератури. Він зібрав багатий паралельний матеріал для символіки українських пісень — їх поетичних образів і поетичного мишлення, головно в матеріалі східнослов’янськім (білоруськім і великоруськім). Але сей східнослов’янський матеріал для вияснення оригінальності нашої старої поезії не має особливого значення: се спільне добро розходилось по східнослов’янських: краях головно з українського центра, його останки серед білоруського і великоруського населення можуть часто служити для доповнення прогалин в нашій українській традиції, але не об’яснюють її походження. Натомість паралелі балканські і західнослов’янські дуже важні для вияснення оригінальності старої поезії. Польські, словацькі, чеські аналогії можуть нам не в однім вказати, що належить вирізнити як пізніші елементи, внесені польськими часами, головно від XIV в., а що зачислити до старших зв’язків з західним світом. Паралелі болгарські, румунські і новогрецькі можуть дати нам деяке поняття про елементи, які були занесені до нашої старої творчості з Чорномор’я і Подунав’я, в добі розселення. Паралелі сербські висувають питання про елементи, внесені сербськими гуслярами XV — XVI в. З ними треба буде рахуватися головно в баладнім репертуарі, в циклі турецько-татарськім, невільницькім пізнішої доби, але належало б провірити, що є спільного і в тім репертуарі, який ми зв’язуємо з старшою добою.

Паралельний матеріал, зібраний дотеперішніми дослідниками 1, показує, що мотиви величальної пісні, сього основного фонду нашої старої традиції, в загальних рисах переходять через цілий майже балкансько-дунайський слов’янський світ.

1 Користаю головно з апарату Потебні, II.

Так, для колядницького оповіщення (див. вище) маємо, напр., таку болгарську коляду:

Стани нине, господине,

Спиш ли, спиш ли — разбуждайсе,

(вар.: Заспал ли се, разбуждайсе,

Піан ли се, растрезнуйсе) —

Добра са ти гостье дошли,

Добри гостьє, коледжане,

Подобар глас ти донели

[гарну вість принесли]:

Овчици ти изъягнили —

Се [все] овчици ваклушати [біло-чорні],

Кровици се истелили —

Се кравици бЂлобоки,

Кобилки се иждребили —

А коневци патоножки,

Кошарци [улії] се изроили

(Качановск., 75 і д.).

Паралель польська:

Kukuleczka zakukala.

Gospodarza przebudzala:

Powstan, powstan, gospodarzu,

Pochodz, pochodz po oborze,

Bo w odorze Bog dal dobrze:

Krowisia sie omnozyia

Pare wolkow polozyla

(Kolberg, V. 237).

В болгарській величальній піені жінці сниться, напр., таке родинне дерево, аналогічне з нашою золотою яблонею:

Изникала яболшница,

Стред дворе песочина,

Стребен [срібен] корен, злати гранки [гіляки],

Завързала пет яболка,

Пет яболка позлакени,

що чоловік їй пояснює:

Яблошница сама ти си,

А яболка — наши деца (Миладин, №622).

Для золотої роси, з котрої дівчина замовляє собі різні дорогоцінності, вказана така хорватська паралель — дівчина замовляє золоту росу:

ВеЂ я кунем зелен бор ва гори,

Да ба з њега златна роса пала,

Да би из ње прстене ковала,

Ча бим свому роду даривала:

Првога бим своjоj маjки дала,

Другога бим своjоj сестри дала,

ТреЂега бим за се оставила

(Мажуранич, 174).

Сербська величальна пісня описує оранку господаря і засівання жемчугом:

Jедени волове, сребрни ярмови,

А палице су им од сухога злата.

Прва имъ je бразда, ка’но сjаjна звjезда,

Чисто им je жито, ка’но чисто злато.

По ньиви им шета кућна [домашня] старjешина,

Из десног рукава бисер просипала,

Бисер просипала, снахе дозивала:

«Ходте, мила снахе, бисер да купите [збирайте],

На злато нижите, на врать га носите...» (Качіч-Міошіч, 156).

Вище наведена польська колядка так описує новороджених волів:

A jakiez im imie damy?

— A jednemu zlotorozek,

A drugiemu srebrnyrozek.

— Coz na nie zrobic kazemy?

Srebrne jarzma, zlote zatki (занози)

Beda orac male dziatki’.

Образи чудесного коня, з таким замилуванням розроблені в українських величальних піснях, між іншим, в формі розмови героя з конем, його наміру продати коня і под., вказані в румунській колядці. Молодець-герой хоче продати коня, кінь дивується, не знаючи за собою ніякої вини. Одно він може пригадати: «Коли ми билися на морськім березі з турками, з франками, франки нас погромили, турки побили, в море покидали, багато там потонуло, а я поплив морем вздовж і впоперек — одним винуват2: зачепився за перо мурени [риби] і замочив полу твого кафтана 3, край кишені, але, вийшовши на беріг, я висушив їх, подувши з ніздрів». Тоді господар заспокоює, що хотів його тільки спробувати 4.

1 Пор. українські образи вище.

2 D’asta’ su vinovatu.

3 Pola de kaftanu.

4 Веселовський: Румынскія, славянскія и греческія коляды (Разысканія, VII — Сборникъ, т. 32), c. 278 — 9. З приводу сього цікаві замітки Потебні, II, с. 683 — 4. Принципіально погоджуючися з тим, що через румунів могли йти на Україну полудневослов’янські і грецькі мотиви, він взагалі більше добачав укр. впливів в румунськім, ніж навпаки, і спеціально вказаний Веселовським образ вважав залежним від слов’янського, спеціально укр. взірця, краще і повніше розробленого:

Ти згадай, пане, свою пригоду,

Свою пригоду, мою вигоду:

Як ми з тобою на війні були:

Як нас татари в Дунай нагнали:

Єдні втонули, другі сплинули,

А я скочив та й перескочив:

Та й не замочив ні копитечка,

Ні копиточка, ні стременочка,

Ні поли каптана, ні чобота сапьяна,

Ні ящур-сідельця, ні тебе, молодця.

Для теми «вінець на воді» хорватська паралель:

— Рибари, рибари на тихом Дунаjи,

Jecтe ли ми вид’ли моj венац зелени,

Кад ми je одплавал по Дунаjу, доли?

— Видила ге jесмо, вхитили га нисмо.

— Моj венац зелени воды су рознесле,

Моj венац зелени ветри розпухали,

Моj венац зелени магли [мгли] розмаглили

(Курелац, 65 і 56).

Пав’яний вінок — болгарська паралель:

Лазор [жених] са вози на златна колца,

Из село ходи, Богу ся моли:

«Я дай ми, Боже, дробен ми дъждец,

Трева да расте, паун да пасе,

Цере да хврга, моми да берат,

Моми да берат, венци да віят».

(Каравелов, 205).

Порівнюючи сі паралелі з східнослов’янськими, бачимо, що паралелі білоруські і великоруські далеко ближчі нашим: нераз близькі до подробиць, до буквальностей, так що являються простими переспівами тої самої пісні. Паралелі ж балканські дають подібності тільки в основних мотивах, які розроблюються там і у нас здебільшого незалежно, в деталях і комбінаціях. З того вивожу: споріднення українсько-балканські старші, ніж часи київські, від котрих ідуть аналогії українсько-білоруські та великоруські.