Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
1 Суша цитує його лист до Заславського 2 березня такого змісту (с. 67).
2 Листи Смотрицького, наведені в Суші, мають дату 6 липня, супровідні листи Рутського і Заславського — 10 липня (с. 72 — 7).
Смотрицький після цього отримав ціну своєї зради — Дерманську архімандрію і, за вказівками Рутського, виробив дальший план своєї операції.
"Закриваючися плащем схизми", удаючи з себе далі православного владику і ревнителя чистоти східної доктрини, він між іншим мав вивести на денне світло єретицькі ухили сучасної грецької церкви, в центрі яких стояв тодішній царгородський патріарх Кирило Лукаріс. Його євангелістські (спеціально кальвінські) симпатії і зв’язки з протестантським світом були здавна відомі. Одначе якогось декларативного документа досі від нього не мали ні одні, ні другі; тільки пізніше в 1629 р. зручному женевському пасторові Антуанові Леже, післаному від женевської консисторії до Царгорода в ролі секретаря голландського посла Корнелія Гази, вдалося намовити Лукаріса до такого рішучого виступу. Він написав свою ісповідь віри, з виразними ухилами в кальвінський бік, і передав для опублікування: літом 1629 р. вона була видрукувана і випущена в світ женевською консисторією, з засвідченням автентичності від К. Гази як ісповідання східних патріархів, і викликала страшне замішання: передруковувалась, опротестовувалась, викликала велику полеміку і стала на довгі роки, на цілі століття "каменем соблазни" 1.
1 Про цей епізод і взагалі про протестантські ухили серед грецької ієрархії в першій пол. XVII в. цитовані вище праці Піхлера, Леграна, Лебедєва, Соколова. Православні церковні історики — грецькі і російські, щоб рятувати репутацію Лукаріса й грецької церкви разом з ним, трактують ісповідання віри 1629 р. як протестантський фальсифікат (з київських учених, напр., на такій позиції стояв Малишевський у своїй праці про Пігаса, с. 569-571). Але листування Лукаріса, опубліковане Леграном в "Bibliographie Hellenique du XVII siecle" (IV, 1896, c. 315 і далі), і обслідування автографа ісповідання, що собі випросили в Кирила женевські богослови власне на доказ його автентичності, не лишає сумніву, що маємо діло з твором Лукаріса. Соколов вказує на лист Лукаріса до Львівського братства 1634 р., де він відкладає обвинувачення в кальвінізмі, але це не доказ проти автентичності ісповідання, доведеної Леграном: що Лукаріс при тім хотів зіставатися православним в очах своєї церкви — це інша річ!
От такого документа хотілося Рутському і К°, і в 1627 р. Смотрицький під час своєї подорожі на Схід ще не передбачав, що йому доведеться з цієї печі хліб їсти, і не зібрав відповідних документів, хоч і стрічався з фактами, а ще більше з поголосками і підозріннями про протестантські ухили грецького духовенства. Обміркувавши це з Рутським, виробили такий план, що Смотрицький, користаючися з своєї знайомості, постарається добути від Лукаріса його ісповідання і, скориставши з його протестантських ухилів, здискредитує східний патріархат в очах православної Русі. Далі в формі вражінь з своєї подорожі до східних патріархів Смотрицький мав би опублікувати критику православної доктрини і нарешті виготувати свій власний православний катехізис, можливо наближений до доктрини римської церкви: але для цього треба було дістати апробату православного собору, а це, очевидно, можливо було тільки під умовою, щоб Смотрицький далі удавав з себе стовпа православної церкви. Тому, не відкладаючи справи, він зараз же почав здійснювати цей план, поки авторитет його серед православних ще не був захитаний до решти.
В серпні 1627 р. Смотрицький дійсно написав просторого листа до Лукаріса латинською мовою і, мабуть, відразу пустив його в оборот між православними і католиками як вступ до своїх дальших уніатських писань. Потім надрукував його в польськім перекладі в додатку своєї книги "Паренезіс", 1629 р.1 Це — цілий меморіал, що займає 32 друковані сторінки малого кварто. Написаний він дуже єхидно: назверх помазаний нібито надзвичайною інтимністю — влазив, як-то кажуть, в душу голови Східної церкви і під покривкою глибокого пієтизму, щирості, відданості розсипав убивчі, на погляд автора, інсинуації і навколо самого патріарха, і навколо всієї церкви.
Розсипаючись в компліментах старому патріархові, Смотрицький взяв тон "смятенної душі", до глибини схвильованої релігійною тривогою. За причину своїх сумнівів вказував суперечність, помічену ним між ісповіданням віри Лукаріса, що оберталася в Польщі й на Русі, — написане з сильним ухилом в протестантську ідеологію, і його листом до арцибіскупа Соліковського 2, незвичайно прихильним римській доктрині — мовляв, у всім головнішім згідній з доктриною грецької церкви. Смотрицький у своїм "Треносі", мовляв, сам ухилявся в кальвінство; тому, прочитавши згаданий лист Мелетія, що так рішуче відмежовується від євангелістських сект, він був страшенно збентежений і рішив їхати на Схід самому, щоб познайомитися з автентичними текстами творів патр. Геннадія, Мелетія й ісповідання Кирила, аби знати, чого триматись.
1 Kopia listu pisanego od w Bogu wielebnego Meletiusza Smotrzyskiego... do i. m. oyca Cyrylla Patryarchy Konstantynopolskiego. Ktory z lacinskiego na jezyk polski przelozony, tak sie w sobie ma... Латинська копія була в архіві уніатських митрополитів. Короткий витяг з неї подав Суша, цит. тв., с. 78-91.
2 В оригіналі: не оглядаючись на ніщо, корисна чи для тіла, чи lля душі.
Одначе творів Геннадія і Мелетія добути йому не вдалось, а текст ісповідання, одержаний в Царгороді від самого Кирила, і деякі його слова про різниці між грецькою і римською доктринами, мовляв, зовсім не такі трудні до полагодження, як звичайно вважають, викликали в нього, Смотрицького, ще більші сумніви, і йому не вдалось розвіяти їх докладнішими розмовами з патріархом на цю тему. Мовляв, ріжні справи й недуга перебили їх тоді, виздоровівши, він виїхав до Єрусалима, відложивши ці розмови на поворот. Але коли він вернувся з Єрусалима, знову тяжка пошесть не дала йому розмовитися з патріархом як слід, і Смотрицький поїхав додому ще з гіршими сумнівами, які по цю хвилю не дають йому спокою. Тим більше, що Руська православна церква пильно потребує катехізиса, і Смотрицький взявся написати його. Руський текст його мав він з собою і в Царгороді, та не насмілився трудити патріарха такою затяжною роботою — його розглядом. Тепер же як за власною гадкою, так і порадою духовних і світських осіб, що знають цю його роботу, він рішається звернутися до патріарха з благанням, щоб той прислав свій катехізис з поясненнями щодо різниць, які розділяють церкви Східну від Західної (походження св. духа, чистилище, неквашений хліб, стан душ праведних і грішних до останнього суду, причастя вином тільки для духовенства).
Наведу кілька уривків з цього хитромудрого писання в свобіднім перекладі:
"З того часу, як я виїхав з Царгорода і розлучився від твоєї велебності, не мав і не маю ні одного дня, коли не сказати — й одної години, щоб не нарікав на своє нещастя й горе. Прийнявши на себе такі великі прикрості сухопутної подорожі й морського плавання, такі клопоти й турботи в немолодих уже літах і при слабому здоров’ї, я й там не позбувся того тягаря, що тяжив на мені тут: не осяг того, для чого піднімав цю подорож, і не звільнив свого сумління з того, що його так пригнітало. Я сподівався того всього від тебе, блаженний отче! Я й вибрався до тих країв тільки на те, аби цілющою радою твоєю і живущою наукою звільнити свою душу і вигоїти її від тих сумнівів, що хвилюють її й точать, як міль. Та що ж? Там я нічого не зробив, а коли вернувся додому, зависні й невдячні люди мало що не розп’яли мене! Непогамована зависть і погане неуцтво на спілку напались на мене, як тільки я з’явився, з таким завзяттям і так безоглядно, що коли б не свідомість невинності і правого сумління, що за особливою божою ласкою потішали мене, я вже готов був тікати від цього народу, що глибоко упав, а так був мені сердечно милий. Вернувся б або до тебе, блаженний отче, або до Палестини, щоб там оплакувати свої гріхи прикладом святих отців наших, доки б Бог, що мене сотворив, затримав би ще дух мій в тілі моїм. Але любов до ближнього не допускала мене до цього! Вказувала мені, що загибель людей, полишених під таку тяжку хвилю на краю безодні, буде моїм упадком і загибіллю. Бо ж це мене, хоч і не гідного, зволив Господь постановити на сторожі — піклуватися про його стадо, його овець, що він викупив найдорожчою своєю кров’ю та після багатьох інших доручив мені. Тому їх загибель через моє недбальство буде моєю загибіллю, а їх спасіння моїм спасінням.
