Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
Коли я почув це оповідання, зродився в моїм сумлінню гризливий міль і почав болюче точити серце моє, нагадуючи мені, попри такі ж мої власні писання, також і те, що, мабуть, не з іншої причини (котрої я й у тебе питав, але дістав відповідь, що вона тобі незвісна) і не з інших міркувань твій попередник на тім престолі Мелетій, патріарх александрійський, звелів тобі і взяв присягу з тебе перед своєю смертю, щоб ти спалив його "чотири книги про догмати православної віри". Як він мусів ставитися в них до римської віри і папи, добре дає знати його лист, писаний з Александрії сюди, до Іпатія Потія, тодішнього єпископа володимирського, року від сотворення світу 7108. Мабуть, ласка божа справила то в сумлінні його, що той побожний муж за краще прийняв тими своїми працями дочасний огонь нагодувати, ніж віддати себе на жертву вічному огневі.
За третій міль положив я сповідь філадельфійського архієпископа перед ченцем римської віри, тому що чув від поважних монахів-греків в Єрусалимі й Царгороді, що тіло того мужа зісталось нетлінне. А наші люди навіть в найгострішій хвилі бояться, як пекла, висповідатися у римського священика і не признають за ним власті в’язати й рішити.
Нарешті четвертий міль душі моєї — огонь великосуботній в гробі Христовім. Думаю, що велебність твоя добре пам’ятаєш, з якої то причини — як я тебе запитав, чомуто Мелетій, попередник твій, пишучи проти нового римського календаря, щоб довести перевагу старого календаря над новим, понаводив багато чудовних подій, які вже й не діються тепер, а це таке знаменне щорічне чудо поминув, коли вже з огляду на це одно новий календар мусів вповні відступити перед старим. На це тоді ти двічі, при двох визначних мужах двору твого — протосинкелі ієромонаху Леонтієві і при архидияконі о. патріарха александрійського — відповів мені, що коли б це чудо тепер у нас діялось, то всі турки давно б в Христа увірували. А дещо докладніше про той огонь чув я від самого о. патріарха єрусалимського, що його (при тій церемонії) бере, виносить і роздає. З того взявся не малий міль у душі моїй, що наші православні щодо цеї речі, котра бувала колись, а тепер через гріхи наші перестала, вони вважають за краще приставати з єретиками, євтихіанами, діоскоритами і якобитами, позбавленими ласки божої, ніж з римлянами, які того огня не приймають з слушних причин і з явних поступків, що чиняться нам від єретиків-абісінців.
От з тих причин ті чотири великі прикрі молі опанували мою душу в тих Східних краях і не перестають гризти мого сумління, б’ючи мене по голові, наче молотом. А особливо два перші не перестають мені мовити щогодини: спали й ти, за прикладом тих великих мужів, свої писання, понаписувані на ту ж тему різниць східної церкви від західної" (с. 83-7).
Тяжко, мовляв, загризений цими докорами свого сумління, автор коротко переходить різні єретичні погляди, виставлені Зизанієм, Філалетом, Кліриком Острозьким і самим Смотрицьким у "Треносі" — коротка схема, пізніш розвинена в "Апології". А кінчить гарячими закликами до патріарха, щоб він узяв у свої руки церковну справу Русі й привів до одності розділену Русь: уніатів і не уніатів. Поклик літературно гарний, але не буду його тут наводити, бо він потім ширше розвинений автором в покликах до руської шляхти його "Апології", і ми його там побачимо в повнішій формі (в "Листі": "Нарід наш не тільки від грізного упадку урятуєш, але привернеш його до давньої свободи; станам шляхетським відчиниш двері до урядів земських і достоїнств сенаторських; міщанам даси приступ до урядів міських ратушних, побудуєш нам школи, церкви прикрасиш" і т. д., с. 94).
Розуміється, старий патріарх відчув лукавство цих запитань і покликів до інтервенції в справі погодження православних з уніатами: кінець кінцем все це хитрування було досить наївним! Він не відповів на ці благання Смотрицького, і той мусів обійтися без приємності випровадити його на світовий глум як єретика, те, що два роки пізніш удалось зручному женевцеві. До слушного часу мусів вдовольнитись поширюванням в копіях цього листа-памфлету, поки прийшла нагода його надрукувати. А тим часом узявся до другої точки своєї програми: опублікувати свої помічення над грецькою церквою, зроблені під час подорожі на Схід, і в цій формі дати читачеві відчути потребу унії або "поміркування Русі з Руссю", як це називалося в компромісово настроєних православних кругах.
Літом 1627 р. він відвідав Могилу — тоді вже певного кандидата на печерську архімандрію, потім у вересні т. р. бачився в Києві і з ним. і з Борецьким, і тут з ними обговорював план свого катехізму і способи його видання. Далі під весну 1628 р. в Городку — волинській маєтності Печерського монастиря — був уже цілий соборчик православної ієрархії, як ми вище бачили, і тут було рішено скликати справжній собор для обміркування способів об’єднання православної й уніатської церкви. При тім, як оповідає Смотрицький, котрому, на жаль, тільки йому самому завдячуємо відомості про цю підготовчу роботу, цей ієрархічний осередок дуже прихильно ставився до його гадок про догматичний компроміс грецької й римської доктрини. В Києві він, Смотрицький, мовляв, розвинув перед ним свій план: раніш опубліковання повного катехізису видати коротке обговорення головних релігійних різниць обох церков, і Могила з Борецьким ухвалили це. А в Городку йому було доручено оповістити мотивовання собору і виготовити для нього "гадки про різниці східної і західної церкви" та видати все разом.
Розуміється, Смотрицький писав це все тоді, як треба було виправдувати себе і для того якнайбільше з своєї акції переложити на православних владик, які потім обмивали руки з його планів 1.
1 Див. вище, с. 364.
Зовсім правдоподібно і навіть певно, що православний ієрархічний осередок в цілому не йшов в уніонних планах так далеко, як їх мав замір потягнути Смотрицький — уже формально зв’язаний з унією й римською курією. Але що певний ухил до релігійного компромісу в цьому осередку був і порозуміння в цій справі між ним і урядовими кругами в 1628 р. було справді зав’язане (найправдоподібніше — через Могилу), про це виразно свідчить певне співробітництво Уряду з православною ієрархією в справі скликання собору православних і уніатів. Справа ця докладно представлена мною в іншому місці 1, і я тут не буду того всього переповідати, — нам тут важно констатувати, що Смотрицький не видумує, коли говорить про принципіальну прихильність цій ідеї провідних православних кругів — київських і луцьких. Для заохоти була пущена чутка, що уніатська ієрархія хоче вернутися з-під власті папи під послушенство царгородського патріарха, і уніатський митрополит Рутський вже веде в цій справі переговори з Борецьким 2. З другої сторони, висунено план ліквідації відносин до царгородського патріарха через утворення свого домашнього патріархату — так, як зробив то в себе цар московський: православні Польщі — Литви з прилученням до них уніатів виберуть собі патріарха, в порозумінні з урядом (як кандидата вказано Могилу), і більше не будуть залежати від Царгорода 3.
1 Історія України, VIII, с. 13-4, 73-4, 94-7.
2 Таку чутку пустив Смотрицький у формі секретного листа до віленських братчиків, заразом вписавши його до книг луцького Гроду (№ 2141, л. 619).
3 Цю ідею Смотрицький розвивав потім у своєму "Паренезисі", але пустив її вже в згаданім листі до львівських братчиків.
Все це мало дати православним кругам приємне почуття, що цим разом нема мови про капітуляцію православних, навпаки — новий компроміс буде тріумфом і звеличенням "грецької релігії". А в сподіванні такого формального полагодження справи між православними і уніатами мала б негайно настати обопільна толеранція — релігійна згода з проголошенням за неважні тих різниць, що їх ділять.
Це була нова унія, доволі зручно підготована заходами ієрархії обох сторін, з участю православної шляхти, може, в деякій мірі й міщанства. Але вона розбилась на опозиції демократичних низів духовенства — "неучених попів київських", підтриманій її протектором — Військом Запорізьким.
