Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
Тому от і звертаюсь до велебності твоєї, бо без твоєї поради не осягну спасіння. Через віддалення чиню це пером, бо не можу говорити з тобою устами. Припадаю до ніг твоїх — і не встану ані відступлю, доки твоя любов і милосердя не підіймуть мене від ніг твоїх потішеного. Більш мені нема до кого звернутися. В нашім краю нема ученої людини, як-то кажуть — "ані зі свічкою чоловіка"!
Але хоч всі ми неуки, одначе ніхто з нас не хоче признати когось мудрішим від себе. Хоч у питаннях про спасіння в нас (ой тяжка біда наша!) що голова — то й розум, проте хочемо вважатися однодумними. Коли збереться в нас десять чоловік — не з простої галайстри, а з тих, що вважаються за щось, то стільки ж виникає й гадок щодо кожного артикулу віри. Помішав Бог наші розуми сильніш, ніж язики дурних велетів при вавилонській вежі, і то в такій справі, де хто дурний — то вже у всім дурний! Зголодніли й переголодувалися ми так, що вже декотрі через ослаблення й себе не чують; інші ледво рухаються. А голод терпимо той, що млоїть чоловіка не на тілі, а на душі — голод слова божого, і такий голод тяжкий і незносний, що нас щодня, щогодини все менше стає. Одні в нас пішли до римлян-уніатів, інші до євангеліків, багато й аріанствують, і так щодня меншає, що коли б велебності твоїй довелось тепер глянути на лице руської церкви, що ти його бачив двадцять і кілька літ тому, здивувався б тим і ревно заплакав" (с. 63 — 6).
"Що ж в такім разі почати? Я не знаходив іншої ради, крім того, як я вчинив, але як мені з тим повелось, не тайно велебності твоїй. Дістав я певну відомість, що у тебе єсть послання до латинян пок. Геннадія Схолярія, патріарха царгор., против п’яти різниць; Мелетія александр. чотири книги про догмати, твій катехізм православної віри, і ці три твори подавали мені надію знайти розв’язку в тебе, за поміччю четвертої — розмов з тобою про все, що в тих писаннях знаходилося. Я був певен, що ти не відіслав би мене з тим до когось іншого, особливо тому, що, бувши з молодих літ учнем твоїм, я в значній мірі через твої погляди попав в розбіжності гадок і замішання мислі. Лементове писання моє 1 відоме тобі, бо було тобі післане, показує, чим був я перше, ніж побачив твій лист з 24 січня 1602 р. до Деметрія Соліковського, покійного арцибіскупа львівського, у котрого й мені з тобою довелось одного часу бути. Чим я став, познайомившися з тим твоїм листом, легко можеш догадатись. Моє лементове писання майже ціле одгонить лютеранізмом і кальвінізмом у всіх розділах, а особливо в катехізмі, доданім на його завершення. А твій лист сприяє римській вірі, вказуючи в усіх артикулах віри повну згідність східної церкви з західною, а про євангелістське визнання так одверто висловлюючись: "Добре знаю я й знають мої патріархи, що наука і вчинки євангеліків не тільки чинять шкоду і замішання в церкві східній і західній — у Німеччині, Франції, Англії й деінде, але й приносять явне зіпсуття добрих обичаїв до королівств християнських" (іде довша цитата про згідність доктрини східної церкви з західною, 67 — 70).
Так згадуючи перші (давніші) і ці другі 2 слова велебності твоєї, роздиравсь я в гадках своїх і не міг ніяким іншим чином заспокоїтися, тільки з уст твоїх і з писань згаданих патріархів Геннадія і Мелетія взявши інформацію.
1 Смотрицький говорить про свій "Тренос".
2 Перші — мовляв, пройняті євангелістськими ухилами, що доводилося Мелетієві чути від Кирила давніш, другі — з листа до Соліковського, сприятливі для латинян.
Але з уст твоїх я почув, що Геннадієвих писань нема, крім трактату "про походження св. духа проти латинян", рішуче відкиненого його наступниками, а Мелетієві книги про догмати спалені тобою, за наказом його, даним при смерті під присягою. Сердечнj тим засмучений, питав я тебе, чи нема яких твоїх писань, і ти дав мені до перечитання виклад Нікео-царгородського символу, написаний в формі діалогу. Пильно, з охотою читав я його, але на моє здивовання вичитав речі, противні згаданому твому листові (до Соліковського), тут (в викладі символу) велебність твоя уставляє тільки два сакраменти, не більше, вважаєш молитви за душі померших за непотрібні для мертвих, безпожиточні (наступає довший виказ розбіжності поглядів Лукаріса з доктриною східної церкви, 73 — 75).
Тому, ще більше розбурений в гадках після свого виїзду з Царгорода, ніж був до приїзду до тебе, і тут, дома, не знайшовши способу виплутатися з цієї сіті і прийти до порядку в мислях своїх, я знову звертаюся до тебе не з усною мовою, а з тим листом — пильно прошу тебе, як син батька, як ученик учителя: виведи мене своєю мудрою радою і спасенною наукою з цього заплутаного лабіринту. Чого я мушу триматись і як повинен думати не тільки про згадані, але й інші артикули віри? Напр., про волю — чи вона поневолена, чи свобідна? про гріх первородний і вільний; про благодать віри і оправдання ділами, про промисел, предбачення, призначення, про церковні сакраменти, Св. Письмо і традицію, стан померших душ і под. Чи маю в цих артикулах віри йти за постановами Трідентського собору, чи з тою стороною, против котрої в цих постановах той синод звертався (себто з євангеліками). Дуже я хочу це знати, свідчуся своїм спасінням, хочу научитись від тебе, як пастиря і учителя, і не без особливої причини шукаю саме в тебе научення про це все і в наших питаннях.
Бо, розглядаючись в звичаях і постановах нинішніх часів, бачу я, що між усіми християнськими громадами, які тільки єсть в нашій країні, тільки руська церква східного послушенства не мала і не має порядної сповіді віри, списаної в формі катехізму. Тому хоч розумів я, що це діло понад мої сили, але, положивши надію на того, що робить премудрими сліпців і дає мову ослицям, я зважився написати катехізм руською мовою. Я мав його при собі в Царгороді, але не показав тобі, бо розгляд його вимагав би праці не одного дня! Тому я відклав це до вільнішого для тебе і для мене часу, але так його й не дочекався через вищепояснені причини. Тепер же як за власним потягом, так і за наставанням братів духовних і світських, які знають цю мою працю, я звертаюсь до тебе за тим, чого бракує нам: навчи нас, з ким ми згідні, в усіх тих вищезгаданих артикулах віри: з римлянами, чи з євангеліками, чи, може, чогось третього ми тримаємось і визнаємо? Також прошу при тім і за пораду в тих різницях віри, що здавна завважаються між східною і західною церквою" (с. 76-8).
Поговоривши на цю тему і підчеркнувши, що ці питання ставить він не тільки від себе, але від усеї своєї величезної дієцезії — такої велелюдної, що в східних краях і в десять митрополій її не вбрати, і навіть від усієї руської церкви, що в значній мірі орієнтується на нього, Смотрицький заводить єхидну розмову на тему тих спалених писань Мелетія і митрополита мірського Матвія та інших сумнівів, що, мовляв, виникли в нього під час тої подорожі на Схід і тепер гризуть його, як в’їдливі молі.
"Чув я спочатку в Царгороді, в присутності багатьох поважних митрополитів, з уст митрополита созопольського Феодосія, добре тобі звісного, а потім і в Єрусалимі з уст о. патріарха єрусалимського кир Феофана, котрому то в Мунтянській землі (як він туди заїхав був з нашого Руського краю) оповідав сам митрополит мірський, з яких причин він попалив свої писання, в котрих за ті різниці між східною і західною церквою він аж до обридження уїдав на західну церкву і віру римську. Йому о полудні, чи вві сні, чи в екстазі — сам він того не міг сказати, тричі з’явився св. ап. Петро. За першим і другим разом говорив йому: "Матвію, чим так заважила тобі моя столиця, що ти на неї так безсоромно брешеш? остерігаю тебе: перестань!" І по тих словах не ставало його. А за третім разом до тих слів додав ще такі: "Коли не перестанеш, кличу тебе на страшний суд божий — там мені відповіси за це перед нелицемірним суддею". Митрополит настрашивсь, а прийшовши до себе, прокляв ту свою працю, що за неї мав відповідати на страшному суді, і спалив її перед своїми.
