Прес-центр - Семенов Юлиан Семенович (книги бесплатно без регистрации TXT) 📗
Через п’ятдесят дві хвилини група лівоекстремістської молоді блокувала приміщення американського посольства; пролунали постріли (її керівник Серхіо був на зв’язку s агентом ЦРУ Хорхе Вісто на кличку Чіко; практику проходив у Португалії і в Західному Берліні, його ввели в редакцію лівоекстремістських газет, він писав есе про необхідність «світової революції», звинувачував Кремль у «зраді інтересів пролетаріату», твердив, що американський імперіалізм — «паперовий тигр», і наполягав на тому, що лише терор — єдиний шлях до перемоги).
Через сімдесят дві хвилини Енріко Прадо звернувся в Білий дім з пропозицією негайно евакуювати технічний персонал посольства, забезпечивши йому надійну охорону.
Через дев’яносто дев’ять хвилин кораблі BMC США з контингентом морської піхоти на борту вирушили до берегів Гаривасу.
(Ця акція адміністрації дала матеріальний прибуток групі Роберта Кара на суму 293 мільйони доларів.)
86
26.10.83 (21 година 49 хвилин)
Жюль Бреннер даремно намагався подзвонити в Париж; зв’язок було перервано; «фантоми» завдали вже три удари по Гаривасу; бомбардували ті казарми в центрі міста, де війська зберігали вірність Санчесу, не вірячи в те, що полковника немає в живих.
Потім кинули десант; «червоні берети» оточили казарми; на вулиці вийшли танки; стріляли в упор; після того, як казарми взяли штурмом, підрозділ «особливого призначення» почав прочісувати готелі; американських підданих виводили вниз, у хол; перевіривши документи Бреннера, вибачились за вторгнення: «Тут ховаються наші противники, не ображайтесь»; коли солдати вийшли, до нього зайшов непоказний худорлявий чоловічок у цивільному, з вусиками, підстриженими на іспанський манір, попросив показати рукописи, швидко переглянув їх, похитав головою, згріб зі столу й спитав:
— Де це ви наслухалися таких небилиць про змову янкі? Маєте намір публікувати?
— А ви хто такий, щоб ставити мені запитання? — здивувався Бреннер, відчуваючи якусь веселу байдужість до всього, що відбувалося.
Чоловік нічого не відповів, запхнув рукописи в портфель і вийшов.
Через двадцять хвилин Бреннера знайшли у ванній кімнаті з простреленою головою; за мить до смерті, зрозумівши, що його зараз уб’ють, він побачив прекрасне обличчя Мішель і встиг подумати: «Бідолашна моя дівчинка, як же ти житимеш без мене?! Прости мені, любов моя, все, що я робив, було зроблено заради тебе…»
87
26.10.83 (23 години 17 хвилин)
Френк По повернувся до себе на рю Лемуан пізно; його добряче хитало; піднімаючись крутими дерев’яними сходами, він мугикав пісню італійських комуністів «Аванті, пополо».
В маленькій квартирі було холодно, по брудних шибках сльозилися крапельки дощу; за стіною кричала Ісабель; її коханець, араб з Тунісу, доводив жінку до шаленства майже щоночі; саме в цей час починався випуск останніх вістей по телебаченню; Френк скинув плащ, повісив його на вішалку, ввімкнув електричну грубку, потім узяв зі столу автоматичний пульт управління ящиком, увімкнув першу програму, відкрив холодильник, витяг пляшку білого вина, випив прямо з пляшки, вийняв троє яєць і кукурудзяну олію, ввімкнув плиту.
«Чорт, — подумав він, — як завжди, в каструлі перегоріла олія… Треба завести постійну дівку, найгірше в холостяцькому житті це мити посуд, а смажити на чорній, перегорілій олії, як робить Анатоль, це не для мене, печія замучить».
Він увімкнув невеличку газову колонку, гаряча вода буде за п’ять хвилин; одламав шматок батона, намазав часниковим маслом, розірвав пакетик, відрізав кусок кров’яної німецької ковбаси, допив з пляшки, обсипаючи светр крихтами, закусив і хотів був відкрити ще одну пляшку, але в цей час диктор сказав першу фразу про те, що годину тому при виході з крітського ресторану на рю Муффтар убито журналістів Марі Кровс та професора Верньє, а також якусь мадемуазель Гала Оф, особа якої ідентифікується.
На екрані виникла фотографія: крупно — солом’яне волосся Марі, розметане на мокрому асфальті, залите кров’ю обличчя, поряд — Верньє, сидить біля стіни, голову знесено майже наполовину, а трохи віддалік — жінка в синьому плащі, мабуть, мадемуазель Гала.
Френк опустився на стілець, серце спинилося десь у горлі, закриваючи дихання; це ж ти, Френк По, підготував цю передачу, сказав він собі й відчув, як щоки його взялися вогнем, немов хтось ударив навідліг; це зробив ти, ідеолог і борець за свободу людства, якому загрожують наївні діти, схильні шукати порятунок у комуністичній утопії…
Френкові стало моторошно, бо він явно відчув теплу й суху долоню Марі в своїй руці, йому здалося, що він навіть бачить, яка глибока й довга лінія життя була в цієї незвичайної дівчини, котра називала його народ так ласкаво — америкашки… Але ж її вбили мафіозі, почув себе Франк По, і голос його йшов десь здалеку, ніби крізь повсть, слова невиразні, немов хтось душить їх долонею, теплою, м’якою, з довгою й глибокою лінією життя… Мовчи, тварюко, які мафіозі?! При чому тут мафіозі?! Ти сам сказав мафіозі, кого треба прибрати на рю Муффтар, і ти розумів те, що робив, тому ти й напився, і прийшов сюди, і вирішив приготувати собі яєчню, аби зажерти нею ще одну пляшку, а потім спуститися вниз і нализатися до нестями, виблювати на вулиці, тільки б забути… Але ж я лише передав сивому те, що мені вручив резидент… Аякже, ти ж не забув Нюрнберг, не забув есесівців Олендорфа і Ейхмана, вони також лише передавали, та й усе, вони не входили в камери і не пускали газ у лазні, напхані дітьми… Стривай, сказав він собі, це істерика, стривай… Випий… Відкрий пляшку й випий. Все одно ти вже не зможеш сп’яніти. Що? До чого тут погода на завтра?! Про що вони говорять, ці сучі диктори?!
Він замолотив кулаками в стінку до Ісабель, загорлав:
— Годі вам! Годі, я кажу!
За стіною стало тихо, він почув кроки, потім відчинились двері на сходи і тунісець хрипко спитав:
— Вам погано?
— Мені добре! Сука! — вигукнув Френк. — Мені дуже добре! Іди звідси! Іди геть до своєї сучки! Іди геть, а то вб’ю тебе!
Він дихав важко, і лице його аж палахкотіло, здавалося, що вся кров прилила до голови; ану, візьми себе в руки, сказав собі Френк, ану, не будь квашею. А ким же мені бути? Співробітником Центрального розвідувального управління, яке захищає батьківщину від ворогів? Він примружився, знову побачив прямо перед собою мертве солом’яне волосся Марі і її вивернуту руку; чому мертві лежать у таких неприродних позах, як же їй було боляче, бідолашненькій, коли…
Френк По сунув голову під кран; вода вже нагрілася, хай їй грець, можна мити сковорідку… Він пішов у маленьку ванну, підставив голову під крижану воду; але обличчя не охолонуло, воно все ще палало, і Френк раптом закричав, охоплений жахом, бо заплакав, а досі він ніколи не плакав, він у всьому брав приклад з Арістотеля Онассіса, адже той був таким сильним, він же свого батька витяг з тюрми, коли був ще дитиною, він.
Френк став навпочіпки; він тяжко, з жовчю виблював; голова запаморочилась, скроні скував тупий біль. Він примусив себе встати, ввійти в кімнату, почав кидати в чемодан речі з маленької старої шафи, потім відіпхнув чемодан ногою, надів мокрий дощовик і вибіг з квартири; двері зачинив, але не замкнув; ключ від квартири кинув у проліт; спустившись униз, витер сірника, знайшов ключ, затиснув у кулаці, вийшов з під’їзду, пошпурив його в провулок, що вів до «Інвалідів», а потім зайшов у ресторан до Кастропоса, той уже підраховував виручку, хоч у залі ще були гості.
— Ей, брате мій, — сказав Френк По грецькою мовою, — скажи мені, що таке сука?
— А я й не знав, що ти вмієш розмовляти по-нашому, — здивувався хазяїн ресторанчика.
