Втрачений символ - Браун Дэн (читать книги полные TXT) 📗
Не встигла Кетрін отямитися і зорієнтуватися, як чоловік розв'язав їй руки та ноги. Вона інстинктивно спробувала пручатися, але її занімілі кінцівки майже не реагували на імпульси. А татуйований монстр уже прив'язував її міцними шкіряними пасками до стола — спочатку коліна, потім стегна, а руки примотав до тулуба. Останній перев'яз він зробив над грудьми.
На це пішло якихось кілька секунд — і Кетрін знову лежала зв'язана, не маючи можливості поворухнути ані рукою, ані ногою. У зап'ястях та кісточках застукали молоточки — то поновлювався кровообіг.
— Відкрий рота, — прошепотів чоловік, облизуючи свої татуйовані губи.
Кетрін з огидою зціпила зуби.
Чоловік простягнув свій вказівний палець і повільно обвів ним її губи, від чого в Кетрін аж мурашки поза шкірою побігли. Вона ще міцніше зціпила зуби. Татуйований чоловік самовдоволено хихикнув і другою рукою натиснув на больову точку у неї на шиї. У Кетрін одразу ж відвисла щелепа. Вона відчула, як його палець проник їй до рота і поводив по язиці. Кетрін векнула від огиди і спробувала вкусити палець, але мучитель уже встиг витягнути його. Вишкіряючись, він показав їй вологий палець. А потім заплющив очі і знову втер слину в маленьке, не покрите татуюванням, кружальце на голові.
Чоловік зітхнув і розплющив очі. А потім із моторошною неквапливістю вийшов із кімнати.
У раптово запалій тиші Кетрін чула гупання власного серця. Прямо над нею, освітлюючи низьку стелю кімнати, раз по раз спалахували в певній послідовності химерні вогні — від пурпурово-червоного до темно-малинового. Коли ж вона придивилася до стелі, то прикипіла до неї поглядом. Кожен квадратний дюйм її поверхні вкривали малюнки. Цей неймовірний колаж нагадував карту зоряного неба, де купчилися планети, зірки та сузір'я впереміш з астрологічними знаками, картами та формулами. Там були стрілки, що вказували напрямок еліптичних орбіт, геометричні символи, що вказували на кути підйому, згори униз дивилися на неї різноманітні зодіакальні істоти. Здавалося, неначе якийсь схиблений науковець дав волю своїй фантазії у Сікстинській капеллі.
Кетрін відвернулася, але стіна ліворуч була не кращою. Низка свічок на середньовічних консолях кидала своє мерехтливе сяйво на поверхню, повністю вкриту сторінками текстів, фотографіями та малюнками. Декотрі з цих сторінок скидалися на папірус чи пергамент, вирваний з древніх книг, між ними виднілися фото, малюнки, мапи та діаграми. Все це було міцно приліплене клеєм до стіни. Між ними — у незчисленних хаотичних варіаціях — простягнулося павутиння тонких мотузок, прикріплених кнопками.
Кетрін знову відвернулася і поглянула в протилежний бік.
Але там вона, на жаль, побачила найжахливішу картину.
Поруч із кам'яною плитою, до якої вона була прив'язана, стояла невеличкий допоміжна тумбочка, яка нагадала їй столик для інструментів у хірургічному відділенні шпиталю. На тумбочці лежали кілька предметів, серед яких були шприц, флакон із темною рідиною і... великий ніж з кістяним руків'ям та залізним лезом, відполірованим до дзеркального блиску.
«О Господи! Що ж він зібрався зі мною робити?!»
РОЗДІЛ 105
Фахівець із безпеки систем Рік Парріш нарешті вбіг пристрибом до кабінету Ноли Кей, тримаючи в руках аркуш паперу.
— Чому затримався? — гримнула на нього Нола. — Я ж казала тобі прийти негайно!
— Вибач, — мовив він, чіпляючи на носа окуляри з товстими лінзами. — Я намагався зібрати для тебе якомога більше інформації, але...
— Лишень покажи мені, що маєш.
Парріш подав їй роздруківку.
— Це відредагований варіант, але ти збагнеш, про що йдеться.
Нола здивовано продивилася текст.
— Я і досі намагаюся вирахувати, як хакеру вдалося проникнути в нашу мережу, — пояснив Парріш, — але, найпевніше, делегований ним «павук» осідлав один з наших пошукових...
— Припини! — відрубала Нола. — На біса ЦРУ здався засекречений файл про піраміди, древні портали та викарбувані символони?
— Саме через це я й затримався. Я спробував дізнатися, до якого ж документа намагався дістатися хакер, і тому простежив шлях доступу до файла. — Парріш замовк і прокашлявся. — Виявилося, що цей документ перебуває в секторі, за який відповідає особисто директор ЦРУ.
Нола різко крутнулася на стільці і спантеличено витріщилася на фахівця з безпеки. «Начальник її начальниці ховає у себе файл про масонську піраміду?» Вона знала, що нинішній директор, як і багато інших керівників ЦРУ, був можновладним масоном, але якось не уявляла, що хтось із них буде зберігати масонські секрети на комп'ютері ЦРУ.
Однак після того, що Нола побачила за останню добу, її вже ніщо не дивувало.
Агент Сімкінс лежав долілиць у чагарнику на майдані Франкліна. Його очі призвичаєно спостерігали за величним входом до храму Алмаса. Нічого. Ні світла всередині, ні руху біля дверей. Він повернув голову, щоб перевірити, чи на місці Беламі. Той походжав у центрі парку, скоцюрбившись від холоду. А було й справді дуже холодно. Сімкінс бачив, як афроамериканець увесь тремтить та сіпається.
Телефон агента завібрував. То була Сато.
— На скільки спізнюється наш об'єкт? — спитала вона.
Сімкінс поглянув на годинник.
— Об'єкт сказав, що буде через двадцять хвилин. Минуло майже сорок. Щось трапилося.
— Він не приїде, — сказала Сато. — Це кінець.
Сімкінс збагнув, що вона має рацію.
— Від Гартмана немає звісток?
— Ні, він так і не звітувався про прибуття до Калорама-Гайтс. Я не можу до нього додзвонитися.
Сімкінс закляк. Якщо це так, то дійсно щось трапилося. І дуже серйозне.
— Я щойно зв'язалася з людьми з оперативного забезпечення. Вони теж не можуть на нього вийти.
«От лайно!»
— А вони визначили місцезнаходження «ескалади» по джі-пі-ес?
— Так. Приватне помешкання в районі Калорама-Гайтс, — відповіла Сато. — Збирайте своїх людей. Ми їдемо.
Сато клацнула кришкою, вимикаючи телефон, і поглянула на дивовижні обриси Вашинґтона на тлі нічного неба. Крижаний вітер хльостав її, наче батогом, проникаючи крізь легку куртку. Японка обхопила себе руками, щоб зігрітися. Директору Інуе Сато рідко бувало холодно чи страшно. Однак зараз вона відчувала і те, і друге.
РОЗДІЛ 106
Малах, в одній лише пов'язці на стегнах, кинувся крутими сходами з підвалу, проскочив у сталеві двері, потім — через обертальне полотно «Три грації» і опинився у вітальні. «Треба швидко готуватися». Він зиркнув на мертвого агента ЦРУ, що лежав на підлозі. «У моєму будинку вже небезпечно залишатися».
З кам'яною пірамідою в руці, Малах швидко рушив до свого кабінету на першому поверсі і сів за переносний комп'ютер. Увівши свій логін, він уявив Ленґдона в підвалі і подумав, що мине багато днів, а може, й тижнів, поки у потаємній частині підземелля знайдуть занурений у воду труп. Утім, це нічого не змінило б. На той час Малаха вже давно не буде.
«Ленґдон впорався зі своїм завданням. Блискуче впорався».
Професор не лише поєднав дві складові піраміди, але й вирахував, як розкодувати таємничі символи на її основі. На перший погляд здавалося, що розшифрувати їх неможливо, однак відповідь виявилася напрочуд простою. Вона буквально впадала в очі.
Комп'ютер Малаха ожив, і на його екрані висвітилося повідомлення, яке він отримав раніше: фото сяючого горішнього каменя, частково затуленого пальцем Беламі.
Ця
таємниця криється
всередині Цього Ордена
Франклін-сквер, ---
«Вісім... Франклін-сквер», — сказала Кетрін Малахові. Вона також зізналася, що на майдані Франкліна чатують агенти ЦРУ, сподіваючись спіймати Малаха і заодно дізнатися, про який «орден» йшлося на горішньому камені. Про масонський? Про адептів Святині? Про орден розенкрейцерів?
