Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович (читать книги онлайн без сокращений .txt) 📗
Уляна (одна). Так такая-то моя доленька нещасливая? Так такому-то дурневі достанеться орудоватп надо мною? Так такий-то йолоп наругається над моєю русою косою? Що мені у його багатстві? Казала ж наша паламарка: через золото, каже, сльози ллються. Наварю і борщу, і усякої страви, та як воно буде розведено моїми слізоньками, чи піде ж у душу? Буде і одежа хороша, і постіль біла, та коли стіна німа, з ким буду розмовляти, у кого порадоньку узяти? З Олексієм пішла б па край світу, старцьовому сухареві буду рада, з калюжі водиці нап’юся, аби б він, мій милий, мій голубонько сизий, мій Олексієчко, мені подав! Коли ж горе і біда постигне, то аби б він був біля мого серденька, він не дасть мені1 сплакнути; а як приголубить мене, то і усю бідоньку забуду. (Развертывает купленный платок и, рассматривая его, поет.)
Хусточко ж моя шовковая!
Чи иа те ж я заробляла,
Щоб нелюбу, та й немилому,
Та її я почіпляла?
Хусточко моя шовковая!
Обітри мої слізоньки!
Нехай же, нехай же від них Полиняють квітоньки!
Хусточко моя шовковая!
Прийшлось тебе заховати.
З пліточкою та і дротяною Тепер треба привикати!
Хусточко моя шовковая!
Не доставайся ворогу.
Покрий мої яснії очі,
Як я ляжу у гробу!
ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ
Уляна и Отецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и, увидев Уляну, останавливается, сам с собою смеется, охорашивается; подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом
говорит.
Стецько. Та й патлата! (Смеется громко и, подошед к У ляне, вдруг перестает и, долго подумав, говорит.) А що в вас варили?
Уляна (стоя на месте, не обращает на него внимания и печально отвечает). Нічого!
С т е ц ь ко' (долго вспоминая). Ну!., ну!., а тепер... що?
Уляна. Що?
Стецько. Що?
Уляна. Що?
Стецько. Що?
У л я и а. Що? Нічого.
Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитовати! Я усе позабував.
Уляна. Так піди до батька та і розпитай, коли позабував єси!
Стецько. Так він-бо добре казав, не іди, каже-гово-рить, від неї, поки обо всім не домовишся.
У л я н а. Ні об чім нам домовлятися.
Стецько. Як ні об чім, коли вже ти за мене Ідеш?
Уляна. Ні, голубчику, сього ніколи не буде.
Стецько. А чом не буде?
Уляна. Тим, що я за тебе не піду.
Стецько. А чом не підеш?
Уляна. Тим, що не хочу.
Стецько. Та чому не хочеш?
У л я н а. А не хочу — тим, що не хочу.
Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.
Уляна. Не піду.
Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся та пісеньки заспівай, то вона і піде. От я і заспіваю:
На курочці пір’ячко рябоє;
Любимося, серденько, обоє,
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
Я не дівка його,
Не піду я за нього.
Ой полола дівчина пастернак,
Та сколола ніженьку на будяк.
Диб, диб па село... а проч.
Не так болить ніженька з будяка,
Ой як болить серденько від дяка.
Диб, диб... а прач.
Ой, чия ти, дівчино, чия ти?
Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?
Диб, диб... и проч.
А що? чи хороша моя пісня?
Уляна. Така точнісінько, як ти, що нічого і ш» нто-ропаеш. Ось слухай, яку я тобі заспіваю. (Поет.)
В мене думка не така,
Щоб пішла я за Стецька.
Стецько стидкий!
Стецько бридкий!
Цур тобі, не в’яжися!
Пек тобі, відчепися!
Божевільний!
Не дурна я і не п’яна,
Щоб пішла я за Степана.
Стецько стидкий... и проч.
Лучче впасти мені з дубу,
Чим йти заміж за Кандзюбу.
Стецько стидкий... а проч.
Лучче мені з мосту в воду,
Чим достатися уроду!
Стецько стидкий... и проч.
А що, Стецю, чи хороша моя пісенька?
Стецько (долго смотрит на нее молча,, потом вдруг вскрикивает). Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана! Зачим ти її співаєш? Га?
Уляна. Та я тобі і співаю, і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.
Стецько. Так себто батько збрехав? Ну-ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця
і дасть. (Вздохнув.) Я вже пробував.
Уляна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу.
С т е ц ь к о. Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.
Уляна. А чого мені дрочитись? Я не скотина, нехай бог милує! А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.
Стецько. Ей!., чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б’є; а то ще тепер не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! я і підожду. А' поки ще ласкою просю: піди за мене!
Уляна (в сторону). Що мені з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його піддурювати.
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
Те лее и Алекс и й, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.
Стецько. Оце ж увечері і старостів пришлемо. Чи присилать?
Уляна. А як же? присилай, присилай. (В сторону.) Побачиш, якого облизня піньмають.
Стецько. А піч колупатимеш?
Уляна. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поко-виряю. (Дерет его по лицу пальцами.)
Стецько (оправляясь, хохочет). Бач, яка жартов-лива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?
Уляна. Затим, що я тебе шаную (тихо), як ту собаку рудую!
Алексий (в сторону, с огорчением). От тобі і правда на світі! Послухаю, що дальш буде.
Стецько. Ну! Кажи ж ти мені: як ми оженимось, то що будемо робити? Га? кажи, кажи.
Уляна. Ти знаєш, а я не знаю.
Стецько. Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?
Уляна. Та не знаю. Ну тебе зовсім.
Стецько (смеясь). Еге! Так я тобі усе розкажу: нігде правди діти. Мене батько навчив. Чи сказати? (Более смеется.) Напечемо коржів, зомнемо маку, та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й їстимемо. І не мудро скажеш? (Увидя у нее шелковый платок.) А що то в тебе? Хустка? Чи не мені то?
Уляна. Кому ж, як не тобі, мій вороне чорнесенький! (Тихо.) Твоїй пиці вона і пристала,
Стецько. А ке сюди, я приміряю.
У л я п а. Та нехай же увечері, сама тобі почіилю (тихо), що і у двері не потовпишся.
Стецько. Що то, мабуть, гарно а хусткою? Чи .'шлеш що? Я ще зроду ие женився. То-то, десь, гарно жонатому; що усі ж то, усі, куди оком закинеш, усі ЖІММОТЬІ’И. Будеш же мені головоньку мити і голубити?
Уляна. Змию, змию (тихо), що тебе і чорт не пізня. Цур вже йому! прожену його відсіли та й втечу додому. (Ему.) А приголублю ось так: ось ходи сюди.
Протягивает к нему руки, а он разіюжап. и охорпшітіїисі., хочет подойти к ней.
Алексий (с сердцем становится между ними), Здорова, Уляно! Нехай тобі бог помага!
Уляна (обрадовавшись, бросается к нему). А, мііі Олексієчку! Де ти узявся? Я тебе цілий ранок бажала.
Алексий (сердито и отворачиваясь от нее). Дурний, що і прийшов, не чув би об своїм нещасті.
Уляна (испугавшись). Ох, мені лихо! А що там за нещастя?
Алексий. Тобі лихо? Не знаю кому! Ох-ох-о.ч! От правда на світі! Здоров, Степане! Поздоровляю тебе засватавшись!
Стецько (важно). Спасибі.
Алексий. Так оце увечері до Уляии і за рушниками пришлеш?
С т.е ц ь к о. Пришлемо.
Алексий. Боже ж вам помагай! (Медленно идет.)
Стецько. Спасибі.
Алексий (все уходя, горестно). Прощай, Уляно!
Стецько. Іди здоров!
Уляна (в сторону). О батечки! іцо мені робити? Він нічого ие зна, та й сердиться і утіка, коли мені світ немилий. Як би його зупинити? (Громко.) Олексію!
