Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович (читать книги онлайн без сокращений .txt) 📗
Алексий (успокоившись). Дурний і я, що з дурнем зв’язався. Що мені робити? Де ськати помочі? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки підняв! Похожу по горі, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит.)
Стецько (осматривается во все стороны и, не видя Алексия, бегает и кричит). Пробі, ратуйте! ратуйте! Хто в бога вірує, ратуйте! Ой; ратуйте!.,
ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ Стецько и Про кип с Одаркою выбегают.
Одарка (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричиш?
П р о к и п. Чи не об’їждчики кого з горілкою злапали?,
ТЕРЦЕТ
Стецько. Харцизяка мене бив!
А я й каші ще не їв...
Одарка, Ось внесу тобі я каші..,
(Уходит.)
Стецько (плачет). Ги-ги-ги-ги-ги!
Каші хочу, каші, каші!
П р о к и п. Ой, ходім ми за лісок,
Там новенький е шинок,
Купимо горілки глек...
Стецько. Цур тобі із нею, пек!
Каші хочу, каші, каші! ,
Одарка (приносит ему большой кусок каши). Отже й каші на шматок, їж же, сину, та не плач,
Стецько, Еге! Ось побач:
Я хоч і зовсім Оцю грудку з’їм,
А плакати ще буду.
Ще-бо мняса я не їв:
Так сього я не забуду.
Одарка. Ходім до хати ми, ходім!
Тобі мняса я добуду.
Стецько. Та я і мнясо хоч поїм,
А плакати-таки все буду.
П р о к и п. От лихо, лихо і зовсім,
Нігде горілки не добуду!
Уводят Стецька с собою.
ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ
Та же улица.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
Скорик (выходит с другой стороны дома Прокопо-ва). Што за пріятной оцей Харкові Єй, істинно! і за границею таково не видал!, Таки што хозяїн, то і доброй ча->
лавек. Той тебя просіт абедать, другой на куипапию; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францію і Рассею прахадили, а иєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь-матушка! Та так усі нашаво брата поважають! Ні хрестиии, ні свальба у знакомих не буваїть, штоб без меня та абашлось. Правди
і то, што уж ніхто так парядка не дасть, как я. (Нюхает табак из тавлинки и вздыхает.) Павидав-таки світу я па свай?м віку! I где-то не пабував? Так куди мужику протів нашаво брата справиться-та, хоч у дружках, ілі у старостах, алі у кумах. Все закони знаю, аттаво і усе ка мне-'. Вот
і у вечеру пайдьом старастаю девку сватать; тик акрама таво, што от ІІІкуратихи рушник шумит, та і старой Кандзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь таки паступиться-та. Вот і будет на табак. (Смоется.) В светі тольки живи умеючи, а то не пропадьош з голоду, (Поет.)
Лиш умей за дело взяться,
Можно всюди поживляться;
В поле бий, коли, руби,—
Дома денежки бери.
Подпускай девчатам лясн,
Старим бабам баляитраси;
Сам же в оба лиш смотри,
Да з них денежки бери.
В светі много чудаков;
Ох! і не без дураков;
Только ім не говори,
Молча деньги з них бери.
Не один на светі я —
Лекар, купчик і судья Правдой в светі не живьот
I, где можно, знай берьот.
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Скорик и Алексий.
Алексий (выходит в задумчивости). Ходив, ходив — а все-таки не знайшов свого щастя. Був і на кладбищі, позавидовав покійникам: їм-то ні печалі, ні воздиханія, як співають дяки. Лежать собі і вже ні об чім не думають; а наш братчик терпи! Думай собі та гадай, та нічого не видумаєш. (Поет.)
Горе, лихо, пропадаю!
Де сховатись від біди?
Смерть найти я де, не знаю;
Від людей куди втекти?
Ой, хожу я і блукаю,
Як те сонце в крузі!
Куди їду — що шукаю?
А все серце в тузі!
Горо крута — розступися,
Лісу темний — розійдися,
Річко бистра — піднімися,
Вся звіряка — ізбіжися...
Погубіть мене мерщій.
Коли хочеш, щоб пропасти,
То живи серед людей.
Від їх бід і від напасти Швидше вмреш, чим від звірей!
(Подходя к двору Прокипа.) Обіщала ж Уляна після обі* ду вийти; підожду, коли не збреше. Що ж їй скажу? Що ж я видумав? Нічого. Зійдемось, посумуємо, поплачемо..* та й тільки; а увечері гаспидський Стецько буде хусткою вихвалятися!
С к о р и к (все узнававший его, говорит тихо). Та он же, Алексій! (Ему.) Паслушай, маладец!
Алексий (оглянувшись, к нему). Га? (Кланяется небрежно.) Здрастуйте, господа служивий! (Без внимания оставляет его и идет к хате.)
С к о р и к. Алексій! Ти меня і не познал?
Алексий (подходя к нему, всматривается). Ні, щось не пізнаю. А відкіля ви?
С ко рик. Та відтіля, відкіля і ви... Та што тут, негде дєтись: я Осип, дядюшка твой.
Алексий (узнав). А! Так і є.
Обнимаются.
Здорові ж, дядюшка, були! Давно не бачив вас, та й не пізнав. А що! годів чотири є?
Скори к. Та так-таки што єсть. Втямки тебе, как ми з палком ішли на Туреччину через Харков і я з вашим управителем тут зайшолся; вот тут і тебя видав.
Алексий. Та знаю ж, знаю. Тоді мене привезли віддаватись у ремество.
С к о р и к. Так ти усьо у городе і живьош? Што ж я з табой нігде не пастречался? А у каком реместві?
Алексий. Та в ковалях, і вже в роботниках, на заводі куби делаемо. Сто двадцать рублів беру у год.
С к о р и к. Честной парень, сполать! Што ж твої батюшка і мать, сестра моя, живенькі? '
Алексий. Батюшка помер, а мати дуже старенька, одначе, слава богу, ще живаї Брати поженились, а меншу сестру у двір узяли за баришнею, а ті повиходили у наше ж таки село. Я там заговівши був2. Що ж ви до нас не навідаєтесь? Чи ви тепер у отпуску, чи як?
С ко рик. Із палявих, був у иехвалитах, а далі чистую палучил. Хатєл, штоб-таки навідатись до сваїх; хоч би сестру павидать. Десять гадов, как її видав; було замиреній, так у отпуск прихадил. Ти іщо був махенький, не помиіиі. Тепер хатєл, штоб не буть без служби, паїскать себе , местечка, так што-то не то. Саветовали до аткупщикп па заставу, так я, брат, салдат .і чесную душу імею; тім туда не рука.
Алексий. От вже, думаю, походили по світу, ипіш-дались усячини!
Скорик (хвастливо). Уж я то не пахаділ? Єсть лі такая старана, где б я не пабувал? Були ми і у Франції, усю Німецію прайшли, у Рассєї стояли, та і у Туреччину завертали-ста! Што то, батюшки, свєт великий! Как пії живьоте сдеся у глуші, так і думаєте, што только і света, што над вами? Нет, брат! Пайди вот, как ми-та, так, господи, сколька гадов надобно, штоб увесь єво прайти! вог как ми ісхадили-ста.
Алексий. Набачились, мабуте, усякого дива! Що то, якби коли гуляючи послухати!
Скорик. Вот как даждьом ражественських свят, так пайду у ваше село і тєбя азьму з сабой, там уж буду разказовать. Будет чаво паслушать пра чужиї землі. Усяк, хто ні разказує, усяк брешет, усьо не так; я до всєво приглядался. Там, брат, усьо не так, как у нас. Прийдьош у Францію, так там усьо француз нагало; а у Німеції — другой народ, немец до єдиного, а уж нашаво і не спра-шуй; у Туреччину прийди, так куда ні абериись, усьо турки, усьо турки; аж сумно! А во всякой землі гаворят ие по-нашому. А как? вот видиш, я тебе і ето разталкую. Вот у нас, примером сказать, хлеб; вот і я, і ти, і усяк знаєт, што то хлеб, а у них так іначе завьоться. Алі вот і вода: ну, малая дитина у нас назавьот воду водою, у них — так
і не вмєют так назвать. Умново в них нічаво не спрашуй, усьо па-своєму і савсєм не так, как у нас.
Алексий. Господи милостивий. Яких-то людей на світі нема! Де ви, дядюшка, на хватері? Я б до вас прийшов колись би послухати.
Скорик. Та я так — то у аднаво приятеля паживу, то у другова, та дечем и прамишляю. Спасіба харковцам, палюбили меня! Де хрестини, де свальба, то уж без Оси-па Скорика не абайдьоться, патаму што увесь закон знак^; какой парядок у каком случае падать, і где какое слово приставить, і где набрехеньку випустить. Та і к тому ж, как стаяли з палком у Ягатині, так там старик хазяїн та
