Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович (читаем бесплатно книги полностью TXT) 📗
Навколо каміння, відточеного вітрами і водою, білі плями гуано. Купи водоростей витягнулися у гнилий бар’єр на межі прибою. Приторний аромат напівперетравленої риби тримає у напрузі всі відчуття. Чоловік зійшов зі шпиля і швидкими кроками попростував до великої ритвини, вибитої хвилями, на заході острівця. Він зупинився на її краю, розглядаючи дно западини.
Дороті лежить горілиць, заплющивши очі. Руки розкинуті в сторони, голова схилена набік, потріскані засохлі губи напіввідкриті, крізь діри у лахмітті, що колись було рожевою сукнею, проглядає худеньке тільце, навколо очей сіро-блакитні тіні.
Командор спустився до неї, підняв тоненьку руку і стиснув великим пальцем правої руки її зап’ястя, відчувши слабкі поштовхи під тоненькою шкірою. Її дихання ледь помітне. На перший погляд, вона виглядає мертвою. Жінка страшенно виснажена, і, мабуть, лише недосиджені яйця крячок трохи продовжили їй життя.
Тарас сидів перед медичним комп’ютером, підперши голову руками і загальмовано дивлячись на екран, де світились у табличках порівняння даних аналізів Хвойної з нормою. Або він розучився читати, або не міг впізнати знайомі букви, та, всоте переглядаючи ці результати, ніяк не міг їх зрозуміти.
Наталка лежить у ліжку біля нього, читаючи книжку. На її обличчя світиться здоровий рум’янець, час від часу губ торкається посмішка. Остапа вже немає кілька годин, і ніхто не знає, куди він зник. Береговий намагався по рації зв’язатись із сьомим гелікоптером, який щез з гаражу, але навіть не зміг встановити координати перебування машини. Певно командор відключив передавач від системи енергозабезпечення або знаходиться дуже далеко. Наталка й Тарас залишились самі, тільки удвох, може, надовго, може, назавжди. Та, незважаючи на гостроту сьогоднішнього дня, страху немає. Страх повільно, але вперто вмирає, навіть нецікаво, коли перестаєш боятися проблем. Так, ніби п’єш надзвичайно розрекламований і справді гарний чай, але ніяк не можеш вхопити його смак й відчути його переваги.
Остап зник, а у Наталки все настільки добре, що аж хочеться тікати від неї, щоб не бачити чуда одужання, від якого мороз йде по шкірі. Але все це зовсім не страшно, однаково, вже не має значення, хто виграє у цьому двобої з невидимкою. Навколо все відбувається, як у страшному сні, нічого не можна остаточно зрозуміти, а майбутнє ніби за чорною стіною, яку не може пробити жодний промінь. Одні події збиваються зі шляху, сходять на узбіччя, лишаючись там, а їхнє законне місце займає щось зовсім інше, не відповідне ситуації. Ти не в силах внести в цей хаос жодної краплинки порядку, доля перетворилася на драму абсурду.
Загорілася сигналізація сьомого гаражу, — гелікоптер повернувся на місце. Якщо це командор, то він, принаймні, дасть хоч одну конкретну відповідь — де він був і навіщо.
Наталка заснула над книжкою. Нехай спить, її краще не будити, бо невідомо, чи вона прокинеться такою ж як і була досі.
До коридору увійшов Шуминський. Його ноги тремтять у колінах, хоча на руках він тримає лиш худеньку жінку в лахміттях. Живу чи мертву? Нарешті Тарас відчув, що вдихнув настільки глибоко, наскільки бажав.
— Я знайшов її на скелі серед океану, вона жива. — голос Остапа ніби попереджував можливі звинувачення. Береговий чудово зрозумів це, тому тихо запитав, намагаючись не міняти інтонації:
— Ти полетів сам, бо знав, що ми з Наталкою накладемо вето на можливість такого польоту?
— Поясню все одним реченням: я передбачив, що Дороті може бути на тому острові, і, якщо так, то час грає проти неї. Якби я не перевірив цієї морської скелі, то не зміг би спокійно існувати далі. А тепер мовчи, бо все спрацювало, ризик та підступність виправдали себе.
— Це була не підступність, а компроміс.
— Віднесемо її до лабораторії. Наталці нічого не кажи, їй потрібен спокій і ніяких стресів.
— Вона сама — суцільний стрес.
— Мені шкода, що ви обоє хвилювалися за мене.
— Скажи так, як хотів сказати, а не як повинен : "Мені шкода, що Наталка хвилювалася через мене і мені наплювати, що думав ти".
Остап промовчав у відповідь. Вони віднесли Дороті у лабораторію номер чотири. Коротке обстеження показало, що в цієї купки м’язів і кісток є потенціал жити далі. Вона повинна перемогти виснаження, однак, з легенями не все гаразд, бо після купання в морі в них залишилася солена морська вода. Організм, щоб вивести сіль, почав виділяти в альвеоли воду, так що ледь не дійшло до вторинного утоплення.
— Добре, що вона хвора саме настільки, наскільки можна сподіватися. — слова Тараса заставили командора облишити свою знахідку і обернутися.
— Як тебе розуміти? Твоя поведінка надто неемоційна, це ж сенсація, що я знайшов її. Її, Дороті, ключ до таємниці або, принаймні, крок вперед.
— Я справді сильно вражений появою цієї жінки, бо думав, що вона мертва, але не маю сили виказувати своє здивування. Що ж я можу сказати? Сенсація? Згідний. Я здивований і радий, збентежений і заінтригований, хоча це важко прочитати в моїх очах, але і тут дещо відбувається. Воно дивує мене, бентежить і хвилює набагато більше, ніж цілком природнє повернення Едмінгтон на станцію, про неї думатиму пізніше.
— Дещо відбувається? Ти маєш на увазі недавні події?
— Маю на увазі здоров’я Хвойної.
— Їй гірше?
— Навпаки, краще, набагато краще.
— Чому ж ти засмучений, якщо все складається просто чудово? Ми виживемо, всі четверо.
— Ти не розумієш. Операційна рана Наталки стягується, надто швидке відновлення тканин, надто швидке. Між роботою правої і лівої нирок майже зникла диспропорція — орган включився в повний режим.
— Тобто...
— По-перше, велика... Завелика концентрація опіатів: ендорфінів, енкефалінів, космостеринів, неприродно сильне гальмування болю, Наталка вже може обходитись без знеболюючих препаратів, вона дуже легко перенесла операцію, хоч і через клінічну смерть. По-друге, клітини раневих тканин перейшли межу допустимої швидкості розмноження, але без ракових патологій, — зберігаються всі необхідні функції і жодного негативного побічного ефекту! Через кілька днів Наталка почне жити як здорова людина, як ми з тобою, а може навіть стане міцнішою за нас, хоча в нормальному режимі вона повинна поправитись не швидше, ніж за два тижні. За кілька днів заживає порізаний палець, а не така рана.
— Ти знайшов у її тілі щось незвичайне? Нові віруси, бактерії, чужорідні ферменти?
— Ні, одні лиш процеси без причин.
— Можливо, так діє клімат Океану, і, насправді, все нормально?
— У її тілі нирка іншої істоти, яка просто ідеально зжилася із рештою чужих для неї органів. Поки що все добре, а якщо буде щось неправильно згодом, як наслідок теперішнього покращення? Якщо Наталка зміниться? Ти ж говорив про фей, можливо, вони не з казок, а реальні створіння, і нирка однієї із них...
— Трансплантований орган не може перетворити організм акцептора у щось інше, а тим більше не може керувати діями тіла господаря.
— Станеться щось неймовірне і страшне, нутром чую.
— Не думай про це, бо передчуття це дурниці, краще допоможи оживити Дороті. За годину ми почуємо нову історію "Смерекового раю". Що ти скажеш про її стан?
— Виснаження, фізичне і психічне. Мабуть, вона бродила по камінню кілька днів підряд, шукаючи незруйновані гнізда чи втікаючи від власних думок, а потім впала в знемозі. За кілька годин повинна вже вільно розмовляти, а завтра можна дозволити їй вставати з ліжка
— Добре, займися нею, а я піду подивлюся на Хвойну.
Очі і свідомість настільки звикли до каміння довкола, до купок гнилості обабіч смуг прибою, що і зараз вона бачила їх крізь закриті повіки. Подивитися ще раз на цей світ не хотілося. Дороті добре пам’ятала, що останній проблиск світла бачила дуже давно, а далі почалося безпам’ятство — пряма, хоч і доволі довга дорога до смерті. Смерть змішається з непритомністю, втративши свою чітку межу. Смертю можна вважати тепер ту мить, коли востаннє відчула тінь від крил крячки на своєму обличчі, останнє прижиттєве відчуття, бо після нього почалося неіснування. Головне, щоб птахи не привели до тями, роздираючи напівмертве тіло своїми чорними дзьобами. Здається, що крячки не цікавляться трупами.
