Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович (читаем бесплатно книги полностью TXT) 📗
"Вони прекрасні і завжди молоді, бо можуть керувати своїм віком, спокусливі, але вічно цнотливі. Дехто думає, що це добрі створіння, але такими вони лиш здаються — це зло, припорошене добром. Феї можуть зробити очима те, що звичайна людина не зможе зробити руками, вони володіють страшною силою магії, а люди для них або іграшки, яким вони іноді допомагають, або сила, яку можна використати у своїх цілях. Улюблена їхня пора — ніч."
— Доволі незвичайний погляд на милих добрих тіточок, які дарують знедоленим щастя. Твоя характеристика підходить швидше відьмам.
— О’Лара шотландець, який виріс серед скель і гірських озер. Його селище з тих країв, де вчені знайшли останню популяцію карликових плезіозаврів, де магія важила більше, ніж наука, де неймовірне завжди існувало у тісному сплетінні з реальністю. Усе своє життя цей вчений присвятив непотрібному, на думку своїх колег, заняттю — вивченню фей. То ж він краще за нас знає, хто насправді ці "добрі" чаклунки-красуні; його описи, характеристики випромінювання енергетичних слідів повністю співпадають з даними моєї перевірки; до того ж ще є відеозаписи нашої операції.
— Ти передивився їх? Що там цікавого?
— Ми вирізали нирку з тіла невидимки: відеокамера показала, що ти оперував порожнечу, дівчини там не було.
— А нирка, сам орган, був?
— З’явився у тому місці, де ти почав витягувати його з тіла.
— Я не вірю, це вже занадто! Феї ж на Землі, а ми — на Океані! — Береговий зірвався на ноги, взяв відеокасету в Остапа і пішов у бібліотеку, щоб продивитися цей запис.
Наталка усміхається у сні — бідна дитина, яка потрапила з вимитого дощами Львова у цей незрозумілий, страшний світ; це забагато для неї, як і для решти жертв "Смерекового Раю".
Через три з половиною години Наталку підвезли на кріслі-каталці до столу в кают-компанії, де вже парував суп з капустяних брикетів, а на великому плетеному з лози підносі купкою лежали свіжі булочки.
— Я завжди дивувався, що машина може таке випікати. — Тарас здув клуби білої пари, які крутились над тарілкою, потім налив собі з пляшки апельсинового соку і простягнув пляшку командору. — Будеш?
— Ні, дякую, не хочу.
— А ти, Наталко?
Дівчина кивнула в знак згоди. Береговий налив їй соку в стакан і подав трубочку.
Шуминський сидів, відкинувшись на спинку крісла і спокійно спостерігав за напарниками, чекаючи на щось, відоме тільки йому. Його зовсім не здивувало, що вони обоє через кілька хвилин відключились, бо сам підсипав їм снодійного у сік, цілком безпечного снодійного, навіть для Наталки. Він з усмішкою підвівся, накинув на себе куртку і пішов до виходу. Через три хвилини Тарас і Наталка прокинуться, але командора вже поряд не буде — так і сталося. Коли двоє почали прокидатися в кухні, третій вже летів у гелікоптері над плато до мінливої поверхні моря.
Безжиттєві горбаті простори, закидані уламками скель, порослі покрученими соснами і пишними розливами ялівцю. Вузенька стежка біжить вниз від самого корпусу станції до узбережжя, гублячись за кам’яними глибами, раз-по-раз спускаючись у неглибокі яри з мертвими струмками на дні. З висоти вона ледь помітна.
Ось піщаний пляж, на лінії прибою стоїть гараж для катера, хвилі плещуться об його сваї. Остап опустив гелікоптер мало не до самої води і завис на місці, розглядаючи невелику споруду. Ворота гаражу прочинені навстіж, всередині порожньо. Потрібно пролетіти над узбережжям, можливо, хвилі хоч щось викинули на пляж. Пошуки зайняли лиш кілька хвилин — катер лежав перевернутий догори дном за два кілометри від гаражу. Командор посадив машину на пісок, вийшов з кабіни і зупинився перед ще одним доказом невідомо чого. Це невелика модель нового покоління берегових катерів марки ДіЗет. Отже, навмисне Дороті не могла запливти далеко в море, бо ці катери, вироблені "Лінгвіком", мають одну цікаву особливість — комп’ютер зупиняє двигун, коли катер віддаляється від берега більше, ніж на 60 кілометрів, і запускає його назад при зміні курсу, тому аварія просто не могла статися десь далеко, і тіло повинне знайтись на узбережжі в районі плато.
Командор витягнув з багажника гелікоптера довгий міцний лом і запхав його під борт перекинутої посудини. Зібравшись з духом, він наліг усією масою на лом, який одразу ж почав влазити в пісок, але катер доволі легко перевернувся на дно. Судячи по всьому, його довго носило по морю, принаймні, кілька днів: система керування розбита, дно пошкоджене. Можливо, машина натрапила на великій швидкості на підводний камінь чи риф. Потрощений швидкомір показує 180 км/год. Система герметичних порожнин втримала посудину на воді, але чому ж Дороті не вилізла на катер. Чи вона не могла цього зробити?
180 — божевільна швидкість, в нормальному стані так не ганяють, певно, щось трапилося.
Шуминський сів у кабіну гелікоптера, включив лінійне стеження, перевів двигуни в реактивний режим, з допомогою бортового комп’ютера він обчислив можливий радіус місцезнаходження тіла. Якщо Едмінгтон потонула, то її тіло повинно прибоєм викинули не далі сорока кілометрів від катера, хоча труп міг зачепитися за щось на дні, потрапити на зуб акулам. А може вона ще деякий час пливла і її захопило потужною течією?
Через годину Остап знову посадив машину біля катера. Ніде на узбережжі тіла не було — взагалі нічого цікавого не знайшов. Невже воно на дні? Але ж трупні гази завжди виштовхують утоплеників на поверхню.
На екрані лобового скла з’явилася карта прибережних вод, шістдесят кілометрів літоралі. Оскільки берег має крутий схил, то мілини практично відсутні. Хоча на відстані тридцяти семи кілометрів від Вилкових мисів є невелика банка: з однієї сторони — ряд підводних каменюк, а з іншої — гола скеля над водою, лисий безжиттєвий острівець, навколо якого піняться хвилерізи. Там можна дуже легко наскочити на каміння, якщо не користуватися навігатором, а покладатися лиш на власні очі.
— Що це зі мною? — Тарас струснув головою і підвівся з крісла. Перед ним на столі стоять три повні тарілки з холодною стравою, навпроти у своєму кріслі спить Наталка, а місце Шуминського порожнє.
— Остапе, — тихо покликав Береговий, але ніхто не відповів.
Куди і чи за власною волею пішов командор? Звідки цей недоречний і неприродній сон, темний, як безмісячна ніч? Погляд Тараса зупинився на пляшці з апельсиновим соком. Невже Остап підсипав туди снодійного? Тепер зрозуміло, чому він не хотів пити. Що ж знову відбувається?
Шуминський подивився на гелікоптер, здається, він міцно стоїть на кам’яних розсипах і навіть сильний вітер не зрушить важку машину зі скелі.
Острівець на кілька метрів піднімається над водою, а в діаметрі має менше кілометра. Тут немає жодної рослинки, крім іржаво-жовтих плям лишайнику, жодного джерела з прісною водою, тільки солені калюжі і жмути гнилих водоростей, над головою крутяться з жалісними криками птахи. Остап підвів голову до неба, щоб роздивитися їхні силуети, і відразу щось захрустіло під каблуком. Чоловік відступив назад і, придивившись, побачив маленьку заглибину, оточену кількома білуватими камінчиками, де лежала розбита шкарлупа, сіра з чорними цяточками. Це схоже на старе гніздо крячки. Шкарлупки сухі і встигли потемніти зсередини, отже пташенята вже давно вилупились і помандрували в широкий світ, та чому на острові багато гнізд, на яких ще сидять птахи? Чому така диспропорція у насиджуванні? Очевидно, що це гніздо зруйнували хижаки, а ось ще одне зруйноване, і ще, і ще...
Хвилі заплутуються за підводні відлоги скель, вибухають білою піною, яка рваними віхтями розлітається на десятки метрів у різні сторони. Клапті піни збираються потічками і стікають назад у море.
Остап зупинився на маленькому підвищенні — скелястому горбі посередині острівця. Зграя крячок перемістилась слідом за чоловіком і тепер кружляла колами високо над ним. Дивно, що вони перестали кричати — поведінку тварин на цій планеті важко зрозуміти. І гніздуватися ці крячки чомусь вирішили в осінній сезон.
