Долина Єдиної Дороги - Микітчак Тарас Ігорович (читать книги онлайн полностью без регистрации TXT) 📗
— Вночі мої вари привели Смичка, Спибача, Заселька і Шрамов’ята. З ними все гаразд. Зараз вони сплять. Знайшли також Прутика. Він помирає. Я сиділа з ним півночі, але не знаю, чи його душа хоче залишатися на землі. Стріла пройшла надто близько до серця.
— Стріла???
— Його застрелили заземельці.
— Біля тебе я постійно дізнаюся щось нове. Що ти робитимеш із заземельцями?
— Будуть моїми полоненими. Вбити я їх не можу, відпустити — також.
— І ще одне, — цікавість Чистороса знову взяла гору над ним. Він згадав те, що мучило його перед сном. — А як ви, Прави, розмовляєте з Отцем?
— Так само, як і ви, — з допомогою молитви. А Він зрідка відповідає нам нічними видіннями, коли має статися щось дуже важливе чи ми повинні про щось дізнатися. Є й інші шляхи, потрібно лише вміти розпізнавати й читати його послання. Ти теж, до речі, маєш здатність читати деякі знаки, я це помітила.
— Які ж я знаки читаю? Доріжанські літописи?
— Ні, знаки першоістот, якими вони можуть розмовляти з людьми. Ти побачив знак онди, це було її ім’я — Еніані. Ти бачив знаки розписа, ти відчув, що символи на моєму поясі, діадемі й зброї належать до цієї ж знакової системи. Поки що ти їх лише бачиш, але не розумієш.
— Так. Я щось помічав іноді, та видіння надто швидко пробігає у моїй свідомості. Але вчора ти своїм поглядом заборонила мені пов’язувати воєдино всі ці знаки.
— Бо ти ще не готовий до цього. Потрібно навчитися читати знаки однієї істоти, а вже потім поєднувати їх. Ти лише запам’ятай, що послання першоістот переважно складається не з конкретних понять, як ваше письмо. Вони акцентують увагу на відчуттях, загальних образах, а якась конкретна річ може мати переносне значення. Здатність бачити знаки — це дуже рідкісна властивість звичайного створіння. З нею потрібно народитися, а потім розвивати в собі так само, як доріжани вчаться розмовляти. Мабуть, твоє постійне споглядання світанків і милування природою зробило твою свідомість здатною сприймати мову знаків.
Там, на мості, я обіцяла тобі віддячити за врятоване життя, яке могло так просто увірватися після двох тисяч прожитих років, — діва витягнула з нагрудної кишеньки плаский темно-синій прозорий камінь у вигляді великої сплюснутої краплі. — Це Сльоза Гір, синій діамант, з допомогою якого ти зможеш розуміти мови першоістот. Просто подивися крізь нього на ті знаки, які являються тобі на ящерах чи в інших місцях, і вони стануть для тебе зрозумілішими. З часом зможеш навчитися розуміти їх окремо, а потім зливати воєдино. Якщо знак ні на що не схожий і нічого тобі не говорить, то це ім’я цієї істоти чи речі, на якій він з’явився. Через нього передається все її єство і його треба просто запам’ятати.
— Дякую. Це, мабуть, найкращий день мого життя, бо він почався біля тебе, — раптом сказав хлопець, кладучи камінь у вільну торбинку свого пояса.
— Можливо, і мій також, — Права підійшла до доріжанина й притулилася до нього, спершись підборіддям на його плече. Він обійняв її однієї рукою, а другою погладив по шовковистому волоссю.
— Все буде добре. Ми якось втихомиримо зло, й ти більше не будеш самотньою.
— Я не казала, що я самотня…
Так вони й стояли, обійнявшись, думаючи кожен про своє і дивлячись, як день оволодіває гірськими хребтами.
— Ти, мабуть, щаслива, що маєш змогу спостерігати за таким світанком щодня.
— Світанок у твоїй долині також прекрасний. Просто він інший. Переважно найбільше вражають ті речі, які бачиш уперше, тому тобі нинішній ранок видається таким незвичайним. Насправді ж він просто незвичний. Ходімо в палац, ти вже замерз.
— А ось і ні, чарівна Право, — засміявся хлопець — Біля тебе неможливо замерзнути. Чи, може, це ти змерзла?
— Я? — діва відсторонилася від хлопця й подивилася на нього з-під лоба. — Я не мерзну, я — Права Блакитного Снігу, — вона взяла Болітника за руку й повела до дверей.
— А чому саме блакитного снігу?
— Насправді ще й синього льоду. Гонми колись видобули зі своїх найглибших копалень брили синього льоду й цілий пласт блакитного снігу, які пролежали в надрах землі від створення світу, коли все було перемішаним. У воді, витопленій з цього снігу, мені дали ім’я, а з льоду викували мій меч. Вони й дали мені силу. Завдяки купелі у талій воді з підземного снігу я можу витримувати страшний холод. А сам меч настільки холодний, що обпікає будь-кого, крім мене.
Вони пройшли у двері, а сонце услід їм засипало балкон списами свого проміння. Починався день. І був би він прекрасним, якби ніхто цього дня не тримав зброї в руках і не плекав думки про майбутні кровопролиття.
59
Деякий час вона сиділа нерухомо. Голод знесилив молоде тіло, втома зробила його млявим і неслухняним. Поволі зникала надія, а болота все не закінчувались. Гнила вода місцями вже переливалася через бруківку Єдиної Дороги, і шапки моху вростали в кремовий камінь. Ніхто не очищав тут дороги, нікого, мабуть, тут і не було. Хто зміг би вижити в цих трясовинах, крім водяних потвор?
Рута лягла на суху латку бруківки, щоб відпочити.
Дві слизькі холодні лапи вистромилися з чорного вікна на узбіччі й заслинили камінь дороги. Слідом за ними з’явилася жаб’яча голова. Маленькі очиці, що стирчали поверх морди на шкірястих горбах, втупилися в дівчину. Тварина була дуже голодна. Їй часто дошкуляв голод, а болотної дрібноти не вистачало, щоб набити величезне черево. Але те, що лежало зараз на дорозі, не було схоже на іншу живність, що снувала в багні. Це була дивна істота, від неї пашіло теплом, пахнуло їжею, і тварина почала виповзати на вигріту сонцем бруківку за кілька кроків від дівчини.
Рута лежала, заплющивши очі. Останні сили покидали її. Вона знала, що назад уже не повернеться, а попереду, мабуть, нічого, крім болота, нема. А якщо й є, то вона не побачить цього, бо не підведеться.
Тварина завмерла, її м’ясисті ніздрі роздувалися від солодкого аромату живої плоті. Бажання вгамувати голод переповнювало куцу свідомість жабоголового, але істота перед ним була велика, не така, як болотні черви, й виглядала доволі міцною. І хоча тварина вдвічі переважала дівчину за розмірами, та все ж боялася напасти відразу. Якби за останні дні у шлунку потвори побувало хоча б щось, вона зараз радо розвернулася б і пішла шукати дрібнішу поживу. Але голод не давав спокою. Тварина підтягнула своє мішкоподібне тіло, яке закінчувалося водянистим напівкруглим хвостом, і роззявила пащу. Головне — почати заковтувати з голови, тоді жертва не вирветься.
Рута відчула на своєму обличчі тінь і розплющила очі. Над її головою повільно розтулялася паща, всіяна сотнями дрібних голок, поміж яких густими тяжами стікала слина. Огида й страх змусили доріжанку піднятися, але трьохпала мокра лапа втиснула її в дорогу, а паща смикнулася до голови. Рута зіщулилася, зрозумівши, що не втече. Почувся свист і голчасті зуби впилися в її плече, рвучи полотно рукава. Травник закричала від болю, і цей крик потонув у бульканні рідини, що потекла звідкись згори. Паща чомусь не рухалась, а біль у проколотій шкірі блискавками прошив свідомість. Дівчина знову подивилась угору й побачила, що потвора ввіткнулася у неї своєю верхньою щелепою й лежить нерухомо. З-поміж її очиць стирчать три оперені стріли, а по бородавчастій шкірі течуть холодні червоні потічки.
Світ для неї почав заливатися малиновою барвою, останні сили покинули дівчину і її голова лягла на теплий камінь. Мов крізь туман Рута побачила, як до неї пливе маленький будиночок, і темрява сховала цей світ від неї.
60
Рудолапка витягнув Моряну на грибне полювання. Він постійно забігав наперед, щоб відшукати всі гриби в околиці, а потім сідав на пеньок чи повалений вітром стовбур і починав розповідати доріжанці, як саме називається кожен вид знайденого гриба, що саме в ньому можна їсти, і як слід варити з нього різні страви. Врешті-решт власний порожній кошик почав дратувати Рибохвостика. Вона згадувала, що колись найбільше назбирувала і морських бокоходиків, і глоду, і диких слив, і печериць у лугах, а тепер не може вгледіти жодного грибочка. Звісно, біляві шапки печериць легше відшукати поміж зеленої трави, ніж коричневих, жовтих і червоноголових потайників поміж гілок і листяної підстилки. Але азарт справжнього грибника непереборно вимагав знайти хоч декількох красенів. Це ж її перше грибне полювання у лісі, й вона не може завершити його з порожнім кошиком!
