Пристань Ескулапа - Низюрский Эдмунд (читать книги полностью .TXT) 📗

— Сідайте ж, панове, прошу ще раз, — грізно говорив поручик, — ви зовсім без потреби загострюєте становище.

— Дуже вибачаюсь, — видавив Йонаш, — але ж ви, пане поручику… Це ж ви, так би мовити, ввірвалися несподівано сюди і не хочете пояснити причини.

— Що це за люди? — замість відповіді Журка показав на нас.

— Наші гості, — відповів Йонаш.

— Прошу документи.

Трепка засопів. Я знав, що він був страшенно лютий. Стиль роботи поручика Журки завжди дратував його. В той час, коли ми пред'являли документи, на сходах почулися кроки, і в кімнату, обтрушуючись після дощу, ввійшов Заплон.

— Значить, уже й мундир є, — промовив він спокійно і, не сказавши більше й слова, попрямував до своєї кімнати.

— Вибачаюсь, а ви? — запитав Журка. — Прошу ваші документи.

Заплон витягнув з кишені паспорт і, кинувши його на столик, зник за дверима.

— Ви теж можете йти відпочивати, — звернувся Журка до тих, що залишились.

Йонаш хотів було про щось запитати, але в останню мить передумав і пішов у свою кімнату. Доктор Протоклицька теж вийшла. Мацьошекова, боязко оглядаючись на Журку, рушила за нею. На сходах вона ще раз оглянулась і пробурмотіла:

— В ім'я отця і сина!.. Що тут діється… в голові не вкладається!..

Коли ми залишились самі, Журка спитав пошепки:

— Ну що, ви задоволені?

— На бісового батька ця перевірка документів! — прошепотів Трепка.

— Міліція мусить вимагати документи, — впевнено відповів Журка, граючись паспортами.

Я з подивом помітив, що було їх два. Один — Заплона, а другий? Я взяв їх у Журки і оглянув. Другим був паспорт професора Містраля.

— Ви вимагали, щоб професор пред'явив паспорт? — видавив я.

— Для порядку, — спокійно промовив Журка. — Старий був трохи вражений. Дозволив собі зробити нечемні зауваження про буцімто екстравагантні методи роботи міліції. Сказав, що в нього лишилося тільки одно бажання, — щоб ми дали йому спокій.

— Журка, ви перебільшили свою владу, — засопів Трепка. — Хто вас уповноважив заходити до кімнати професора?

— Не розумію вашого обурення, — відповів Журка. — Я не вмію працювати наосліп. Якщо ви хотіли мати сліпе знаряддя, то треба було викликати Філіпа. Я мушу знати в обличчя особу, яку охороняю. Скориставшися з нагоди, я перевірив також кімнату.

— Як?

— Повідсовував трохи меблі, оглянув стіни, перевірив, як зачиняється вікно. Під вікном досить широкий карниз, по ньому може пройти людина. Щоб усунути небезпеку для кімнати з цього боку, я зачинив віконниці.

— І що ж професор?

— Звичайно, протестував. Але тепер я принаймні знаю, що йому нічого не загрожує. Я помітив також важливу деталь: у дверях немає ключа. Професор, на жаль, відмовився пояснити, пославши мене під три чорти.

— Тільки заради цього ключа прощаю вам усе, — сказав Трепка. — Я чудово пам'ятаю, що ще вчора ключ був. Це треба з'ясувати.

— У всякому разі для певності треба стерегти під дверима, — сказав Журка. — Я приведу сюди на ніч Ройкову.

— Це зайве. Ми ночуватимемо в цьому вестибюлі на диванах. Ройкова хай пильнує на терасі.

Була одинадцята година, коли повернувся професор Касіца.

— Панове, що тут сталося?

— Це в зв'язку з замахом на професора Містраля, — сказав Журка.

— Не розумію… Як-то? Виходить, ви підозріваєте когось із нас?

— Так.

— Кого?

Журка відмовився пояснювати і попросив професора, щоб він ішов до своєї кімнати:

Через кілька хвилин ми почули легенькі кроки на сходах. До вестибюля, струшуючи з плаща дощ, вбігла Галінка Стор.

— Усе ще ллє? — спитав Трепка.

— Ох! — панна Стор зробила красномовний рух рукою. — Наче з відра. Я бачила людей, які поверталися з костьолу. Щось жахливе! Промокли до рубця. Погані свята. А це хто? — злякано відступила вона, побачивши Журку. — Міліція? Щось трапилось?

— Нічого, — відповів Журка.

— Я мала зробити професорові Містралю укол новокаїну, — промовила Стор, вагаючись.

— Будь ласка, — сказав Трепка.

Панна Стор зникла в лабораторії. За кілька хвилин вона вийшла у білому фартусі з коробкою для шприців і ампулою в руках.

— Хвилиночку, — затримав її Журка, — прошу показати ампулу.

— Та що це ви? Навіщо? — панна Стор злякано глянула на нього.

— Професор Містраль перебуває під суворим наглядам у зв'язку з спробою замаху на його особу, — пояснив Журка. — Прошу відкрити коробку. Все гаразд. Дякую. Ампули? Чудово.

Панна Стор хотіла йти, але Журка затримав її.

— Ні, прошу ще зачекати.

Він збіг униз і незабаром повернувся з сержантом Ройковою.

— Сержанте, обшукайте цю громадянку, — наказав поручик.

— Це нечувано. За кого ви мене вважаєте? — обурено вигукнула лаборантка.

— Дуже прикро. Але це аж ніяк не доказ нашого недовір'я. Це процедура, — гостро сказав Журка. — Ми повинні бути якомога обережніші. Ви самі зацікавлені в тому, щоб відхилити від себе всякі підозріння. Прошу залишити коробку і йти з сержантом Рейковою.

Панна Стор, задихаючись від обурення, в супроводі Ройкової пішла до ванної.

Через дві хвилини вона вийшла звідти аж червона від сорому.

— Нічого, — доповіла сержант Ройкова.

— Прошу! — Журка віддав лаборантці ампулу і коробку.

Принижена і сердита, Галінка зникла за дверима кімнати професора.

— Здається, ми нічого не пропустили, — сказав задоволено Журка, — але пам'ятайте, Трепка, все це я роблю на вашу відповідальність. Ви ж повідомили про загрозливий стан.

— Беру це на себе, — мовив Трепка.

— Мені можна йти? — запитала сержант Ройкова.

— Почекайте, підемо разом, — сказав Журка, надіваючи плащ. — А ви ще довго тут будете? — звернувся він до капітана.

— Завтра заберемо звідси професора, — відповів Трепка. — Незважаючи на всі наші зусилля, тут не можна забезпечити йому необхідну охорону. Зрештою, і його це бентежить, нервує. Наша роль теж не дуже приємна.

— Чомусь мені здається, — пожартував Журка, — що Дзярмазі жаль буде звідси виїжджати.

— Чому? — спитав я, мимоволі червоніючи.

— Ну… ну… — Журка погрозив мені і посміхнувся. — Я, брат, бачив, з яким інтересом ти придивлявся до цієї малої Стор. Дівчина ніби створена для кохання. Ти, мабуть, заздрив Ройковій, га? Як, товаришко Ройкова, правда ж, можна було позаздрити?

Ройкова засміялася.

— Нічого не скажеш, гарна дівчина.

Раптом усі ми здригнулися. Двері з кімнати Містраля різко відчинились, і в них з'явилась біла, як стіна, Галінка. Вона важко дихала, дивлячись на нас круглими від жаху очима.

— Що сталося? — крикнув Журка.

— Професор Містраль мертвий!

Розділ VI

Якщо коли-небудь мені доводилося бачити Трепку, захопленого зненацька, то це було саме в ту мить. Ми були настільки вражені, що деякий час не могли зрушити з місця. Потім усі разом кинулися до дверей. Панна Стор відступила в кімнату, даючи нам прохід. У першу мить я, не помітив Містраля. Мій погляд спочатку впав на ліжко, заставлене стільцем, на якому висів костюм. Я подумав, що професор лежить у ліжку, і кинувся в той бік. Але ліжко було порожнє. Тільки розглядівшись по кімнаті, я побачив руку, що нерухомо стирчала з глибини м'якого крісла біля вікна. Крісло було повернуте спинкою до дверей і затуляло професора.

Містраль сидів скорчившись, голова його звисала на груди. На ньому був домашній халат і м'які туфлі. Збоку на підлозі лежав розбитий шприц. Трепка підняв його.

— Ви дуже злякалися, дитинко?

— О так! — видавила панна Стор, притискуючи руки до грудей.

— Поклич доктора Заплона, — сказав мені Трепка. — Нехай візьме з собою фонендоскоп і термометр.

Заплон ще не спав. Лежав у костюмі на ліжку і переглядав якісь записи. Коли я сказав, що сталося, він присвиснув і скочив на підлогу.