На каравелі «Улюбленець Нептуна» - Росін Веніамін Юхимович (бесплатные серии книг .txt) 📗
Тим часом Коля Дубчак виліз на ліжко й, вимахуючи руками, урочисто проголосив:
— Від сьогодні Федір Васильович Кудряш оголошує себе героєм і відмовляється від усіх досягнень науки й техніки. Геть водогін! К бісу електрику! Великий мореплавець повернеться з табору до Києва лише на вітрильному судні або пішки. Літаків, поїздів і пароплавів він, як відомо, не визнає.
— Та ви мене не так зрозуміли, — почервонів Федя. — Я…
Але товариші більше не слухали його. Перебиваючи один одного, вони стали глузувати з Феді.
— Уславлений мандрівник, — не вгавав Коля, — що відкрив світові сім океанів, п’ятнадцять материків і безліч архіпелагів, відмовляється від сніданків, обідів і вечерь! Він варитиме для їжі підошву свого правого черевика…
— Загартовує себе напередодні нових мандрів, — підхопив Альоша.
— І питиме тільки морську воду! — додав Володя Рижков. — В майбутньому це згодиться йому, коли вичерпаються запаси прісної води.
— Дурниці верзете, — образився Федя і вийшов з намету.
Після сніданку старший піонервожатий Всеволод Петрович сказав:
— Друзі! Погода стала на перешкоді нашим планам. Гадали одне, а виходить інше. Змушений вас засмутити: похід на шлюпках доведеться відкласти. Щоб не витрачати марно часу, давайте ознайомимось із природою Криму. Виготовимо гербарії, назбираємо лікарських трав…
Федя відчув, як від цих слів у нього запашіли вуха, до горла підкотився неприємний клубок.
— Ви прямо скажіть, — вигукнув Кудряш, — що походу не буде і все! Нічого тут на погоду звалювати. Я сам бачив, що море спокійне…
— Це хто вигукує? — суворо запитав вожатий.
— Я, — Федя сміливо вийшов із строю.
— Ти давно був біля моря?
— Перед сніданком.
— Хоч я й не зобов’язаний складати звіт перед тобою, але скажу, щоб усі знали й зрозуміли: я щойно з берега. Море розбурхане. До того ж годину тому нам передали метеозведення, ось воно, — Всеволод Петрович дістав із кишені папірця. — Температура повітря двадцять чотири градуси, води — шістнадцять… Хвилювання моря — п’ять балів. Виходити катерам і шлюпкам заборонено.
— А що я казав? — Володя Рижков переможно зиркнув на Кудряша і штовхнув його ліктем під бік.
— Відчепись, — похмуро відмахнувся Федя.
— Можу запевнити вас, — казав далі вожатий, — як тільки на морі настане спокій, одразу ж підемо на шлюпках… Що ж до нашого півострова, то дехто твердить, ніби тут, крім пляжів, нічого цікавого немає. На жаль, той, хто так каже, помиляється. Гірський Крим — чудове місце для екскурсій. Завтра о сьомій ранку підемо в гори. Приготуйте рюкзаки, взуття. В їдальні одержите пайки…
Піонери розійшлися й стали готуватися до походу. Тільки Федя, похмурий і мовчазний, сидів самотньо на камені біля моря. Це було його улюблене місце. Весь вільний час він проводив на березі, з насолодою вдихаючи солоне морське повітря, пропахле водоростями і йодом. Не раз, сидячи на камені, Федя заплющував очі і бачив себе на капітанському містку трищоглового вітрильного корабля, що мчав крізь бурі і тумани до невідомих земель… Море! Скільки дивовижного і загадкового таїло воно в собі! З якою любов’ю і захопленням думав про морські простори Федя… У морі все відмінне, не таке, як у нудних прісноводних водоймах — і риби, і водорості, і навіть рачки, маленькі водяні рачки, зовсім інші… Взяти хоча б риб. Хіба можна порівняти якихось там прісноводних карасів, явдішок, лящів із кефаллю, камбалою, бичками! А краб… Який несхожий він на чорно-зеленого неповороткого річкового рака!
Федя згріб у пригорщу морську гальку, понюхав. Вона пахла якось особливо, незвичайно. Пахла морем.
“От тобі й похід! — знову з болем подумав Кудряш. — Видно, правду казав Володька: місяць пробудеш у таборі, а море бачитимеш тільки здаля”.
Він згадав про екскурсію, і його взяла злість. Йти збирати якусь траву… Що він. дівчисько неотесане?.. Ботаніка й так у школі обридла. Сім днів уже тут, ще два припаде на ліс та каміння гірське. А там, дивись, уже й зміна скінчилася — рушай додому. А море?.. П’ять балів… Скажіть, будь ласка, ураган! Та в таку погоду тільки б під вітрилами ходити. А в таборі злякалися. Скоро, мабуть, і океанські лайнери при п’яти балах у гаванях відстоюватимуться… Ех, часи! Он Семен Дежнєв на шкарлупці перетнув Тихий океан, Аляски досягнув, яких тільки штормів не бачив… І ніхто йому ніяких метеозведень не давав. “Спробував би він у нашого Всеволода Петровича одержати дозвіл на відплиття на своєму плоскодонному кочі! — сумно посміхнувся Федя. — Певно, до кінця днів своїх не дочекався б”.
— Кудряш, ти що тут робиш? — зненацька почув Федя за спиною голос піонервожатого. Хлопчик швидко обернувся.
Всеволод Петрович стояв перед ним, засунувши руки в кишені своєї незмінної спортивної куртки, і весело посміхався.
Федя тяжко зітхнув. Опустивши долу очі, сказав з гіркотою в голосі:
— Ми вже так старалися, ремонтували шлюпки, шпаклювали, фарбували, а ви…
— Ну, а як би ти зробив на моєму місці? — спитав піонервожатий і кивнув у бік моря, де вигравали й пінились високі вали.
— Я… я відібрав би десяток хлопців, які розуміються на морському ділі і вміють плавати, і…
— Цікаво, кого це ти маєш на увазі? Чи не себе, бува?
— І себе також. А хлопці відважні в таборі знайдуться…
— Так, — Всеволод Петрович одразу став серйозний, — вийшло б вас у море десять, ну п’ятнадцять чоловік, а решта ж як? Гадаєш, тільки ти хочеш взяти участь у морському поході?.. До того ж подивись на море: є там хоч одна рибальська шаланда? Кого, кого, а рибалок ти не можеш звинуватити в боягузтві. Доведеться зачекати, Кудряш. Федя тільки махнув рукою.
— Ех, чекай не чекай — все одно, — нервово мовив він. — Видно, пізно народився…
— Що, що? — здивовано перепитав вожатий. — Як це пізно?
— Так, пізно! — вигукнув Федя, зіскакуючи з каменя. Очі його заблищали. — Народився б я в шістнадцятому чи в сімнадцятому столітті, став би справжнім моряком… Тоді було де показати себе, було що відкривати!..
— Еге, браток, — свиснув Всеволод Петрович, — та ти, я бачу, серйозно захворів. І хвороба твоя мені ясна: начитався пригодницьких романів — Фенімора Купера, Майн Ріда, Олександра Дюма…
— Я їх ще в п’ятому класі читав, — буркнув Федя.
— Тоді дозволь запитати, чим же ти цікавишся тепер? Ану лишень покажи, не ховай. — Вожатий узяв із Фединих рук потріпану книгу. — А-а, давній знайомий — Джеймс Кук, щоденники! — Всеволод Петрович посміхнувся. — Ну, брате, погані твої справи. Всі материки й океани давно відкриті, нанесені на карту, і назву кожен має…
— Ви глузуєте з мене! — вигукнув ображено Кудряш.
— І в гадці не маю, — відповів спокійно вожатий. — Сідаймо, друже, поговоримо. Я теж у твої роки захоплювався книгами про морські подорожі. Читав і про Кука, й про Магеллана, і про Колумба, мріяв завойовувати крижані простори Арктики, як Нансен і Амундсен, бачив себе поряд із Пржевальським, Лаптєвими, Дежнєвим… І ти гадаєш, мені не здавалося тоді, що запізнився я із своїм народженням, що все вже давно відкрито, всі подвиги звершено і для мене нічого не зосталося?..
— А хіба не так? — Федя глянув на Всеволода Петровича.
— В тому й річ, що все далебі не так! Поглянь, які славні, героїчні діла вершаться навколо тебе. Ми проникаємо в атомне ядро, зводимо небачені будови, змінюємо лице планети… І з кожним днем перед нами постають все нові й нові завдання. Ми тільки-но почали освоювати космос. Попереду польоти до найближчих планет, передусім — до Місяця, Венери, Марса… А там — відкриються шляхи до зірок, в інші зоряні системи…
— Еге ж, — обізвався Федя, — спробуй тепер що-небудь звершити. Он першого супутника запустили в тисяча дев’ятсот п’ятдесят сьомому році, а вже через три роки Гагарін і Титов облетіли Землю. Доки я виросту, ракети відлітатимуть на Місяць, на Венеру і Марс так само регулярно, за розкладом, як зараз летять літаки з Києва в Москву чи в Ленінград.
— Хай так, — посміхнувся вожатий, — хай навіть до твого повноліття всю Галактику встигнуть дослідити… Та хіба тільки нею самою обмежиться людина? Ось візьми хоча б море. Чи все ми знаємо про нього? Найбільша глибина Світового океану біля одинадцяти кілометрів…
