Оксамитовий перевертень - Шевченко Наталка (библиотека книг .txt) 📗
— Перекладіть, будь ласка, всі гроші з вашої сумочки ось у цей пакет.
Бідолашна брюнетка навіть не здивувалася.
— Так-так, звісно! — з готовністю відказала вона і почала кидати бабло до пожмаканого Желиного кулька. Туди встигли перекочувати вже три пачки з нарахованих Желею шести, коли поруч з ними наче з-під землі виросла супутниця чорнявої.
— Мамо, що це ти робиш?! — розгублено поцікавилася вона. — Хто ця жінка?
Тоді ж Желя виявила ще один недосліджений нюанс свого дару — якщо в контакт втручається третя особа, дія навіювання припиняється. Після слів дочки жіночка миттєво отямилася, неначе від сну прокинулася, і вирячила очі на підставлений пакунок.
— Боже, що ж це я роблю?! Господи! Людоньки!
— Міліція! — й собі заходилося верещати дівча-підліток. Желя збиралася було накивати п’ятами, але не по-дитячому сильна правиця доньки потерпілої вирвала в неї пакунок, а ліва вхопила вимагачку за комір і жбурнула так, що Желя просто-таки покотилася по запльованому перону, як колода на ленінському суботнику.
— Міліція! Тримайте її! Тримайте шахрайку!!!
Міліція в цей злощасний день також намалювалася несподівано швидко. Звідкілясь вискочив представник закону з відвислим пузом і щодуху помчав на Желю, неначе від швидкості її затримання залежала його премія. Не встигла вона підвестися з роздертих до крові колін, як її вже скрутили, заламавши руки за спиною.
— Ану ходімо зі мною, паскуднице, — гаркнув голос міліціянта. — Я т-тобі зараз покажу рукоблудіє, млять, знатимеш, як пасажирів чистити!
— Ану зачекайте, сержанте, — суворо наказав хтось.
Цей «хтось» виявився височенним, майже двометровим чоловіком, на вигляд років тридцяти п’яти, у джинсах і короткій чорній шкірянці, з темним скуйовдженим волоссям і стильною щетиною на щоках. Про таких і вигадали слово «мачо». Зі своєї скрученої позиції Желя бачила, як незнайомець вивудив з куртки якесь посвідчення і тицьнув у обличчя сержанта.
— Карний розшук. Цю жінку забираю я.
— То вона що, на вас працює? — не второпав товстий.
— Я за нею стежив. Це небезпечна злочинниця. Дякую вам за затримання, але далі я сам.
Звільнивши її з рук спантеличеного міліціонера, мачо повів її геть під погляди та зловтішні вигуки натовпу глядачів.
А ще за п’ятнадцять хвилин вони сиділи в ресторані біля центрального РАГСу, відомого в народі як «Бермудський трикутник». Чоловік замовив лише склянку води, але Желі надав повну свободу вибору, пообіцявши за все заплатити, тому вона, швидко отямившись від несподіваного повороту подій, замовила солідний обід. Її енергетичні витрати мали бути відновлені, хай там що. Несподіваний благодійник, насмішкувато викрививши куточки вуст, спостерігав за тим, як вона їсть.
— Отже, ви не мент, — з набитим ротом підсумувала Желя отримані від незнайомця по дорозі крихти інформації. — А що за «корочку» йому тицьнули?
— Не було ніякої «корочки», — пересмикнув плечима мачо. Желя вилупила очі.
— Тобто? Я ж сама бачила!
— Ні. Тобі здалося, що бачила. Як і йому. Як і всім. Це дрібниця, пшик, я не про це хочу поговорити.
— А про що ж?
— Про дещо незрівнянно серйозніше.
Неголений красунчик відкинувся на спинку стільця і відпив води зі своєї склянки.
— Я бачив, як ти працюєш, — продовжив він нарешті. — Справляє враження. Ти справді могла б її почистити.
— Якби мені не завадили, — буркнула Желя. — Ви хто? СБУ? Марсіанин? Господь Бог?
— Останнє найближче, — всміхнувся мачо.
— Угу, дуже смішно. І все ж таки?..
— Дізнаєшся свого часу. А зараз я хочу зробити тобі хорошу пропозицію, в якій знайдеться місце твоїм талантам.
— Що треба робити? — Зацікавлена Желя відсунула тарілку.
— Бути моєю помічницею. Правою рукою, можна сказати. Ти добре вмієш впливати на людей — на перші часи такий хист може стати корисним. Мені потрібна паства.
— Хто?
— Люди, які будуть слухати те, що я кажу.
— А що ви будете казати?
— Те, що їх зацікавить. Особисто тебе це не дуже має обходити. Знайди мені кількох людей, які вважають, що у них є все. І переконай їх у тому, що у нас є щось, чого вони не мають, але можуть отримати. Потім приводь до мене.
— І який сенс мені цим займатися? — дещо зверхньо спитала Желя.
— Такий, що ці люди віддадуть будь-які гроші, аби отримати хоч трохи того, що є у мене. Ти отримуватимеш більшу частку їхніх внесків.
— То ви щось продаєте?
— Скажімо так — я дещо відкриваю, — хитро примружився мачо. — Та мені потрібна твоя згода. Ти зі мною?
Якщо ні, то далі ми розбігаємось хто куди, а ти на виході з цього ресторану про все забудеш.
— Яким це чином?
— Просто повір мені. Тільки спершу подумай над тим, що такі пропозиції бувають добре якщо один раз за життя. Якщо ти зі мною, то тобі більше не доведеться швендятися по вокзалах і трусити дріб’язок. У тебе буде власне житло і все таке. Кінець бідності. То як?
Звісно, вона погодилася. А хто б відмовився?
Неголений мачо назвався Краєм. Желі здалося, що це ім’я він вигадав просто там, у ресторані. Але хіба це має значення, коли тобі роблять подібні пропозиції? Хай його хоч Ісусом називають...
Край сказав, що, перш ніж почати, треба довести до необхідної кондиції саму Желю. Після цього був марш-кидок по кількох елітних перукарнях, фітнес-центрах та бутіках, де цей небагатий з вигляду благодійник залишив купу грошей, а Желя за тиждень перетворилася на ефектну глянсову вумен, подібних до якої вона бачила лише в журналах і яка лише ледь-ледь нагадувала її саму зразка кількаденної давнини. За словами Края, цей марафет був необхідним, якщо вони хотіли знайти підхід до потрібних людей. Ще за два тижні Желя мала власну машину — елегантний червоний «пежо» — разом із правами. Їй, жінці, що вперше в житті сіла за кермо, управління автівкою давалося дуже легко, і це також було дивом. Та, незважаючи на всю цю артпідготовку, Желя відчайдушно хвилювалася перед першою спробою заарканити потрібного «клієнта». І недарма.
Перша спроба з тріском провалилася. До кабінету наміченого жирного карася — успішного банкіра — Желю не пустила курва-секретарка, не інакше як нюхом відчувши у стрункій елегантній брюнетці оте саме «смалене» для свого шефа. Навіювання не пройшло. Підійти ж до «об’єкта» на вулиці сильно заважала охорона. Желя засмутилася, але Край наказав їй не здаватися.
Вона й не здавалася. І все ж вполювала здобич. П’ятеро представників еліти різного ступеня заможності — від директора мережі супермаркетів до власника казино на Хрещатику — таки зацікавилися обіцянками доглянутої кароокої дамочки про небачену досі силу, частинкою якої вони зможуть оволодіти, якщо прийдуть на зустріч з її хазяїном. Ця сила, переконувала Желя, безумовно сприятиме процвітанню їхнього бізнесу, зміцненню здоров’я аж до суттєвого подовження життя та реалізації будь-яких найсміливіших планів та мрій. У кожного з тих, хто клюнув, вона лишила дивовижного вигляду візитівку, що їх видав Край. Ці шматочки паперу переливалися золотом і не мали ніякого тексту, окрім кількох незрозумілих, схожих на ієрогліфи символів. Проте Желя чомусь мала дивне відчуття, що ті, кому вона давала ці картки, бачили там щось інше — якийсь текст, який вони пробігали очима, і потім ховали візитівку геть з очей. І якось упокорено, невідворотно, що геть не пасувало цим набундюченим володарям життя, погоджувалися «просто зустрітися».
Навіщо це Краю, у чому сенс усього, що відбувається, Желя не знала і не розуміла. Але, якщо чесно, не дуже й намагалася, зважаючи на те, що матеріальний стан відчутно покращився. Коли тобі більше не доводиться думати про гроші (хіба що про те, на що їх витратити), то й не особливо хочеться копирсатись у чомусь, що тебе зовсім не обходить. Достатньо лише виконувати те, що від тебе просять.
Перша зустріч з «паствою» відбулася у старому кінотеатрі в Голосіївському районі, який вже давно не показував ніяких фільмів, а перетворився на ярмарок китайських шмоток. Желя попередньо домовилася з власниками й винайняла залу для проведення «кількох лекцій». Ті п’ятеро явилися точно у призначений час — самі, навіть без охорони. Вона провела їх до зали, де на краєчку сцени, бовтаючи ногами, вже сидів Край у не надто підходящому для зустрічі з подібними акулами одязі — незмінних блакитних джинсах та зім’ятій чорній сорочці навипуск. Коли всі розсілися по сидіннях, він кивнув Желі — мовляв, ти більше не потрібна, далі я сам. Вона покірно вийшла у фойє і стала очікувати кінця цієї сходки, не маючи жодного уявлення, що ж відбувається за дверима.
