Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна (бесплатные онлайн книги читаем полные .TXT) 📗
– Справді? Круто, я теж би хотіла подорожувати як ви, кожного дня нові місця, люди, природа.
– Так. Це справді круто.
– Ага.
– Вмене з’явилася ідея. Ходімо зі мною познайомишся з рештою.
– Я б з радістю, але мені потрібно зараз вже іти додому, і тим більше я недуже довіряю першому зустрічному якого зустріла в лісі.
– І багато ти зустрічних тут зустрічаєш?
– Ні, ти перший. Тут зазвичай тихо і майже ніхто тут не гуляє.
– Та годі тобі, все буде гаразд, обіцяю якщо не сподобається наша компанія можеш піти додому.
– Обіцяєш?
– Так, можеш мені вірити. А якщо я комусь щось обіцяю я дотримую свого слова.
– Ну гаразд. До речі в якому стилі ви граєте?
– Інді рок, альтернативний рок. В таких собі спокійних стилях. Ми типу хіппі подорожуємо по світу і виступаємо.
Ми рушили з місця, знайшовши дорогу ми попрямували по невеличкій стежині.
– Справді люблю ці стилі, взагалі всі стилі року мені подобаються.
–Так, в тебе прекрасний музичний смак.
–Та невже.
–Рок це - завжди прекрасно.
–Ну тоді добре. Ви що в нашому місті будете виступати?
–Так. Цього тижня протягом двох днів.
– Справді, класно.
– Хочеш приходь і ти, пропустимо безплатно будеш віп-персоною.
– Я б з радістю, але тут є одна проблема.
– Яка?
– Я покарана на місяць, мене не пускають гуляти навіть з друзями.
– Ого, що сталося, що ти вже накоїла?
– Це довга історія.
–Ну гаразд, може колись захочеш і розкажеш.
–Ага.
– Ну от ми і прийшли.
Це була невеличка поляна недалеко від дороги, на дворі я побачила лишень одного хлопця який копирсався біля багаття намагаючись його розвести. Він не був схожий на хіппі а навпаки відрізнявся, коротке біле волосся яке завивалося в кучері, біла футболка з символікою якоїсь рок-групи чорні джинси і кеди. Поруч із ним стояв фургон. Їх фургончик нагадував галерею вуличних артів він був яскраво розфарбований і дійсно нагадував хіппі-мобіль.
– Привіт народ, як справи, от привітайтися з нашою гостею.
– О, привіт Адам вже погуляв по лісу? – промовив незнайомець, потім його погляд ковзнув на мене і він промовив, – і тобі привіт красуне, мене звуть Ерік.
– Привіт а мене Мері.
– Дуже приємно.
– Тебе всього-навсього не було декілька хвилин а ти вже знайшов собі дівчину, магія якась, – чую я жіночий голос який лунає з фургона. Наступної митті я бачу силуєти трьох людей які повільно виходять із машини. Дві дівчини і хлопець, їх зовнішність відрізнялася від інших в однієї колір волосся був фіолетовий а в іншої червоний. Вони були стрункі і гарні одягнені одна в джинси і сорочку в клітинку, а інша в футболку і шорти. Хлопець був високим із темно коричневим волоссям чолка спадала йому на очі він був схожим на емо. Одягнений в чорні джинси і футболку на руці був брослет з шипами а на іншій тату, на губі у нього був пірсинг а у вухах невеличкі понелі.
– О, нарешті повилазили зі своїх нір, може допоможете мені з цим багаттям, я його вже декілька хвилин намагаюся розвести – звернувся до них Ерік.
– Ха-ха йому не можна нічого довірити, – промовила до нього дівчина із червоним волоссям.
– Так це точно, – хихикнувши відповіла інша.
– Привіт, мене звуть Меліса, – промовила червоноволоска.
– А мене Сара, а це наш емо-бой Ден.
– Денні, Деніал або просто Ден. Привіт.
– Привіт, дуже приємно познайомитися з вами.
– Нам теж, – промовив Ден.
– Ден у нас новенький лише рік з нами, але ми встигли подружитися, – промовляє Адам.
– Так, вони дали мені нове життя, і переконали що я особливий, до цього я просто вештався вулицями у пошуках себе часто змінював роботу а ще частіше виступав на вулицях, просто грав за для задоволення.
– Так, я пам`ятаю
– Саме Адам з Еріком побачили в мені іскру і переконали подорожувати разом з ними.
– Так-так пам`ятаю як ми вперше зустрілися я ще подумав цей хлопець дивовижний, а його гра на гітарі просто неймовірна не місця йому на вулиці, того ж дня я запропонував приєднатися йому до нас.
– І я погодився, подумав мені нічого втрачати, чому б ні.
– Ого, цікаво. А як ви зібрали команду?
–Я і Ерік з дитинства мріяли подорожувати, і після школи вирішили здійснити нашу мрію, зібрали речі і поїхали. А ідея зробити групу нам прийшла коли до нас приєдналися Сара і Меліса.
– А як же батьки. Що вони сказали не були проти.
– Я і Ерік…ми з не дуже благополучних сімей. Моїм батькам було наплювати на мене. Вони поводилися так наче я для них чужий, зовсім не цікавилися моїм життям навіть на випускний не прийшли, в них було дещо важливіші справи ніж я, наркотики і випивка, ось що вони насправді любили. Мені це набридло я заробив трішки грошей відремонтував цього фургона і вирушив в дорогу.
– Ой, вибач.
– Та нічого, це життя воно жорстоке.
– А як ви зустріли Мелісу і Сару.
– Це вже цікавіша історія. Ми приїхали на один концерт місцевої групи щоб трішки відпочити від дороги і зустріли їх там познайомилися і розповіли нашу історію, їм це сподобалося і вони захотіли приєднатися і подорожувати разом з нами. Ось так почалася наша історія.
–Дуже цікаво. Вам є що розказувати не те що мені, моє життя надзвичайно нудне, школа, дім, серіали, прогулянки з друзями і все.
– Ти ще молода встигнеш, все попереду, – промовив Ден.
– І це сказав хлопець якому дев`ятнадцять. Ти сам ще дитина, – в розмову втрутилася Сара.
– Ха-ха…ти наче дуже доросла, – незадоволено промовив Ден.
– Мені двадцять один!
– Почувайся як в дома а я відійду на хвилинку, – промовив Адам.
– Ерік! Ти колись розведеш це багаття.
– Так! Зараз.
– Я допоможу тобі.
– Не потрібно я сам.
– Ерік!
– Не лізь до мене я сам!
– Ти впертий бовдур через тебе ми залишимося без вогнища сам будеш від мене комах відганяти.
– Я сам, я зможу.
– Не зважай на Еріка з Мелісою вони завжди так, відколи я їх знаю, – промовив до мене Ден.
– Справді.
– Так. А взагалі ми дружні.
– І це правда, – в розмову втручається Адам.
– Вони це по дружньому.
На перший погляд могло здатися що вони божевільні ну а якщо познайомитися з ними ближче ти зрозумієш що так воно і є. Хоча вони були трішки божевільними, але я помітила одну особливість, вони надзвичайно дружні як сім`я.
– О! нарешті я розвів це чортове багаття, – з радістю в голосі кричить Ерік.
– Та невже, нарешті.
– Я ж казав що я зможу.
– Молодець за це тобі премію вручити треба.
– Хах! Так звичайно.
– Ти прям флеш, так швидко упорався.
– Ха-ха, твій сарказм тут недоречний.
– Ууу… наш хлопчик образився.
– Та пішла ти.
– Я теж тебе люблю слнечко.
Після цих слів Ерік пішов у фургон. А ми просто сиділи і розмовляли, все ж я не пожалкувала що пішла разом з Адамом. Вони справді були крутою командою. Ми розмовляли знайомилися ці люди виявилися дуже приємними. Я не помітила навіть як швидко проминув час було вже пізно і я хотіла вже йти додому, але тут Ерік виходить з фургона з гітарою у руках.
– Чуваки, зацініть я нову мелодію придумав і пісню до неї.
– Та невже, а я то думала ти так сильно образився що вже не вийдеш звідти, а ти пісню писав. Одне я можу сказати, тобі нічого не можна довірити але ти класні пісні пишеш, – промовила Меліса.
– Ха! Дякую буду вважати це за комплімент.
– Вибач, ти все ж таки не бездарний.
Наступні декілька хвилин ми сиділи біля вогнища і слухали нову пісню Еріка. Вона була як на мій погляд чудова, спокійна мелодія приємно гармоніювала з текстом. Я просиділа в компанії цих рокерів-хіппі десь дві години, було вже пізно і мені потрібно було іти додому, але так хотілося залишитися з ними ще хоча б на хвилину але не тут то було я чую як мій телефон дзвонить, це була мама, я трішки відійшла і підняла трубку.
– Мері! – чую я сердитий голос мами, – ти де вештаєшся скільки там можна сидіти бігом додому.