Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗
Але провівши таким нехитрим способом, під полою Запорозького війська Малую Русь під царську руку, автори грамоти далі лишають цілком на боці се військо, наче його зовсім не стало ні в Малій Русі, ні в Київі, і воно там не грало ніякої ролі. Грамота констатує, що потім як цар звелів прийняти під царську руку Запорозьке військо і всю Малую Русь, “гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке і вся Малая Русь присягу нам і нашим дітям і наступникам учинили-щоб буть їм під нашою власною рукою у вічнім підданстві”. “І мая 25-безпосереднє продовжує вона-приїхали нашої отчини, города Київа війт Б. Самковський, та бурмістр і райця з товаришами бити чолом нашому цар. вел., щоб їx пожалувати-права і привилеї надані від королів польських потвердити і нашими грамотами укріпити. І ми підданих наших-міщан города Київа пожалували-веліли їм бути під нашою високою рукою на старих правах і привилеях, наданих від королів польських, і тих прав і привилеїв веліли ми в ні чім не нарушати”.
Далі йдуть рішення в ріжних спеціяльних витаннях, порушених делєґатами: податкових, маєткових і судового процесу. На них нема що спинятися, відзначу тільки одну характеристичну деталь: подані делєґацією автентичні королівські грамоти цар велів лишити в царській казні, а делєґації дати копії завірені дяками! 10).
Инші грамоти спеціяльного характеру. Одна потверджує війтові Сомковичу доживотні права на його уряд і на всі доходи, згідно з королівським привилеєм 11). Друга на прохання бурмістра “Івана Ситькова”, потверджує права бурмістра, райців і лавників на річні виплати з ратушних доходів, згідно з королівськими привилеями 12). Третя-з маленьким вступом в новім стилю (“какъ по милости Божіи учинились подъ нашею государскою высокою рукою великіе княжества Кіевское и Черниговское, и гетманъ Б. Хмельницкій, и все войско Запорожское, и вся Малая Русь”) на проханнє цехмистрів Семена Дядченка з товариством поновляє права і привилеї київських ремісників 13). Четверта-з вступом історичним, за оповіданнєм війта Сомковича і товаришів про гоненія від панів-рад і всеї Річипосполитої на православну віру і знищеннє Київа підчас Радивилового наступу. На проханнє київських міщан, щоб їх звільнено від подимного і чопового на двадцять літ (“когда учнуть сбирати со всей земли посполитой 14) подымное и чоповое на жалованье ратнымъ людемъ”), звільняє Київ від тих поборів на 10 літ. “А какъ тЂ лготныи годы отойдутъ, а нашъ указъ о поборехъ когда учиненъ будетъ, и имъ тЂ поборы собирая отдавати въ нашу царского величества казну на вспоможенье ратнымъ людемъ съ иными городами вкупЂ” 15).
Доповненнєм до сих грамот, як я вже згадав, служила інструкція київським воєводам, писана другого дня по їх видачі, 17 с. с. липня. Вона почасти розвивала казуси згадані в головнім привилею, почасти інформувала про инші питання, поставлені перед урядом з боку київської депутації. Нам варто спинитися на деяких з сих справ-вияснених почасти в інструкції, почасти в статтях.
Лишаються судовий імунітет-за маґдебурським правом, але в певних справах війт з бурмистрами переводять лише слідство і потім передають справу на рішеннє воєводів.
Київський склад зістається в силі згідно з старими привилеями; оплати з приїзжих купців має збирати маґістрат і передавати воєводам.
З міських доходів Кияне далі, згідно з привилеями, мають давати воєводі 3 тис. золотих (депутація просила звільнення від сього датку на 10 літ, але бояре відмовили).
Право безплатного торгу за київськими міщанами зістається, але тільки в межах “черкаських городів”-на московській території мають платити.
Кияне просили повернути до міста села надані руськими князями “тому років зо 200”, потім забрані ксьондзами і шляхтою, а тепер “тими всіми містами володіють козаки” 16). З огляду що привилеїв на сі землі Кияне показати не могли, бояре їм відмовили, але депутація дуже просила дати їм принаймні млини на ріці Котирі-котрою володіє тепер київський полковник. Бояре положили резолюцію: какъ служба минетъ, тогда государевъ указъ будетъ; а ныне для службы (що козаки несуть службу на війні) полковника оскорбить нельзя” 17).
Се властиво одинокий пункт, що згадує козаків, але в якій ролі? насильників і узурпаторів, які піднявши боротьбу з польськими панами в дійсности перехопили тільки узурповані ними володіння. Тільки з огляду на воєнний час московський уряд не рішається зараз зробити лад з сими надужитцями!
Отже-на підставі привилеїв, котрі уряд потверджує на проханнє гетьмана, привилейовані міста, як Київ, фактично цілком виймаються з влади і присуду козаків. Істнованнє козацького війска цілком іґнорується в сих московських привилеях-потвердженнях.
Цар входить в функції і права застережені королеві. Прероґативи королівських урядників переходять на царських воєвод. Московський уряд дуже пильнує тих доходів, що йшли до королівського скарбу, або на королівських урядників (з сих фіскальних мотивів навіть заховує митну границю між старими московськими провінціями і ново-прибулою Малою-Руссю).
Війську козацькому і гетьманському режімові нічого не зістається в межах сих привилейованих громад; вони тут тільки інтрузи, узурпатори і насильники.
Такий тяжкий удар ідеї нової української державности задавали сі привилейовані міста-котрі козацтво не постаралось увязати з своїм фактичним володіннєм, і навіть так необережно поставило потвердженнє їх привілєґій своїм постулятом перед московським урядом-зробило умовою свого піддання цареві!
Примітки
1) З ориґіналу видано в Собр. госуд. грам. III ч. 172, з “списка” в Актах Х с. 607.
2) Акты X с. 609-612.
3) Малороссійская переписка Оружейной палаты ч. 18.
4) Здається, досі не звертало на себе увагу, що призначався в депутацію війт Йов Самойлович, і навіть він показаний, що прибув до Путивля, але в Москві виступає війт Богдан Сомкович, з протоколом свого вибору-Акты Х с. 605, 607, 614.
5) “мЂста”,-тут може значити і ґрунти і міста.
6) Акты Х с. 611-614; супліка ся дати не має, і Карпов позначив її кінцем с.с. травня, вважаючи нібито написаною на місці в Москві, але стилізація останньої фрази і підпис показує на Київ як місце, де її складено і нема причини вважати се містифікацією.
7) Акты Х с. 658.
8) Перегляд їx (неповний) в цитованій статті Карпова, і повніше в статті В. І. Щербини “Боротьба Київа за автономію в збірнику “Київ та його околиця”, с. 181-2, на жаль теж дуже коротко. Замітка ак. Перетцав Записках Іст.-Філ. Відділу УАН т. II-не додає нічого до сього матеріялу.
9) Акты Х с. 289.
10) Ся грамота м. Київу надрукована в Собр. Госуд. грамот III ч. 176 і потім в Полном Собраніи Законовъ ч. 133.
11) Видана з ориґіналу київського маґістрату в IV т. Актов Исторических, ч. 83 і з приказної чернетки в Актах Ю.З.Р. Х с. 647.
12) Ориґінал — очевидно так само з архиву київ. маґістрату, опинився в бібліотеці Самарського університету, відти видав її акад. Перету в. II т. “Записок істор.-філ. відділу Укр. Акад., с. 195. Чернетка в актах Ю.З.Р. Х с. 653.
13) З ориґіналу київського маґістрату видана в Актах Истор. IV ч. 84. чорновик в Актах Ю.З.Р. Х с. 651-3.
14) Нижче ся фраза повторена трохи відмінно: когда учнуть обирать посполито ратнымъ людемъ подымное”
15) Акты Ю.З.Р. X с. 650-1.
16) Димер, Демидово, Козаровичі, Глібовка, Ясногородка, Холм, Туровче, Мокрець, Петровці, Преорка, Мостищі, Котир-річка з млином, Сирець-річка з млином, Креничі, Кривковщина, Вигуровщина і Рожевка-Акты X. с. 626.
17) Акты Х с. 656-8.
ПОТВЕРДЖЕННЄ ПРАВ ДУХОВЕНСТВА, СПРАВА ПІДПОРЯДКУВАННЯ МОСКОВСЬКОМУ ПАТРІЯРХОВІ, ПОДАТНІСТЬ КОЗАЦЬКИХ КРУГІВ В СІЙ СПРАВІ І ТВЕРДЕ СТАНОВИЩЕ ДУХОВЕНСТВА, “ИЗВЕТ” ЧЕНЦЯ РАФАЇЛА, СУПЛІКА МИТРОПОЛИТА, СУПЛІКИ ІГУМЕНІВ, ПОСТУЛЯТ ЦЕРКОВНОЇ АВТОНОМІЇ.
