Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗

Дав також рекомендацію до “свого друга милого” В. В. Бутурлина Іван Виговський, а другого листа до нього виготовив ще й сам маґістрат, нагадуючи його обіцянку, дану їм мабуть при присязі, що цар всі їх старовічні права потвердить і що нового будуть просити, дасть їм ²). Такогож самого листа, того ж дня, виписала громада до патр. Никона, до котрого повелося останніми часами звертатися за протекцією ³).

Рекомендації гетьмана і Виговського були дуже цінні для маґістрату супроти того, що ледви чи не головним завданнєм своєї депутації він уважав одібраннє ріжних земель і доходів, що вважалися за міські, а з рук польських окупантів перейшли в руки козацькі, і від них треба було їх вирвати. Узброївшися сими рекомендаціями маґістрат звернувся до місцевих московських воєвод з проханнєм пропуску для депутації, що складалася з війта, бурмистра, райці, двох лавників і одного цехмистра. Вважаючи на дозвіл гетьмана (спеціяльно покликаючись на се-в передбаченню можливих пізніших незадоволень козацької сторони) воєводи не бачили причини заперечити маґістратові сього заміру, і десь 7 с. с. травня депутація виїхала, а 12 була на границі ⁴). 25-го приїхала до Москви і на явці в приказі про мету свого приїзду заявила: Приїхали просити жалувальних грамот на давніші свої привилеї, і на землі, що відібрали насильством від війта, бурмистра і міщан шляхта, ксьондзи до своїх кляшторів, і тепер тими землями володіють козаки, а надані їм були (сі землі) від великих князів руських і від королів литовських.

Царя під той час в Москві не було, він виїхав на війну; тодішній правитель Москви князь Пронський зараз же післав спішне повідомленнє цареві, переслав лист гетьмана і просив директив, як поступити з сими депутатами. Тим часом прийняв від них привезені документи і супліку писану іменем “бурмистрів, райців, всіх міщан і народу-жителів богохранимого Київа”. Супліка досить інтересна, я наведу з неї головніше, розвязуючи дуже тяжку і незручну будову періодів:

“Ми жителі богохранимого града Київа: бурмистри й райці з усім убогим народом, несказанної радости бажаючи і під кріпку і високу руку благочестивому государеві себе піддаючи-всі скільки нас лишилося в тім святім городі, мечем і огнем розвойованім, через війта-старшого голову нашого і через братію з-поміж нас вибрану, перед пресвітлим лицем в. цар. вел. припадаємо до землі і чолом бємо. Сподіваємось, що як той богохранимий град Київ з віків від благочестивих князів і государів був устроєний і украшений: святими церквами-котрих знаки і місця видні досі від того украшенія, оселеннєм (посадом) умних людей народу християнського благочестивого, і наданнєм їм від щедрої милости як столичному городові свому російському ріжних грунтів і місць, котрих жителі того города, предки наші на кількадесять верст мали навколо, по обох сторонах ріки Дніпра,- так тепер той богохранимий град під щасливим царством і милостю в. цар. вел., яко государя християнського православного, буде ще стройніший і красніший, як церквами божими, так і людьми-той святий град Київ в. цар. вел. Так ми були й запевнені від бояр В. В. Бутурлина та І. В. Олферьєва, що в. цар. вел. поверне нам те, що предкам нашим надане було від княжат і государів російських. Права, привилеї і вільности що нам належать з ріжних надань-від старих королів польських наданих, землі і місця ⁵) що від предків наших і нас самих силоміць поодбирали духовні римські і шляхта, чинячи гоненіє на нашу благочестиву віру. На сих землях і грунтах оселили вони собі села і як хотіли господарили, і в самім місті не малу частину, звану Біскупій Кінець, ті духовні римської віри зайняли. Все се просимо нам повернути в одно місце, як состави одного тіла. Крім того бємо чолом про потвердженнє нам привилеєм війта Богдана Самковича, котрого ми собі вибрали доживотним війтом і старшим головою того богохранимого града, згідно з правами нашими, як то ширше посвідчує писаннє того вибору від усіх нас йому дане”... ⁶)

По сій супліці подано реєстр привилеїв міста Київа з зазначеннєм їх змісту, дуже старанно виготовлену-правдоподібно ще в Київі-вибірку з сих постанов, тих які маґістрат бажав мати потвердженими, а два останні королівські привилеї в повнім тексті. Осібно пункти про актуальні потреби, яких нема в привилеях-поверненнє забраних від міста ґрунтів, звільненнє на довгий час від податків з огляду на знищеннє міста-се мабуть було списане в процесі обговорення київських дезідерат з приказними в Москві.

Привезений матеріял спочатку послано до царської кватири, разом з переяславськими паперами-чи для орієнтування в зроблених прецедентах, чи може просто для того, щоб знати, як з депутатами говорити: бо в кватирі сподівались, що київська депутація може захоче особисто представитись цареві, і дано відповідні розпорядження що до її подорожі. Але депутати не поїхали, а розглянувшися в їх паперах в кватирі видко переконалися, що справа занадто складна, щоб відти давати які небудь директиви. Цар наказав боярам розглянувши справу подати резолюції на затвердженнє патріярха, що заступав царя підчас його неприсутности (наказ з 6 с. с. червня). Вибрані з привилеїв пункти, подані депутацією, розглядалися приказними, порівнювалися з привилеями, і на підставі сього бояре виносили резолюції, які оголошувалися депутації. Її завваження ще раз обмірковувалися, і потім се подавалося на останнє рішеннє патріярхові. В актах Посольського приказу заховалися три такі редакції пунктів чи “статей”-подібні до козацьких. Перша писана самими Киянами і подана боярам, на боці дячі поміти-результати розмов з делєґатами і даних ними пояснень. Друга-се московська, приказна копія, з резолюціями бояр, з відсилками до привилеїв, але ще без результатів шукань по привилеях за потвердженнєм київських петицій. Третя має вже сі вказівки з привилеїв, пороблені очевидно за поміччю делєґатів, і остаточні резолюції патріярха. Вся ся робота зайняла досить часу-не менше місяця. Результати її були зібрані в привилеях виданих міщанам-відомо їх пять, і в додатковій інструкції київським воєводам, котрої копію чи паралєльний текст був даний також голові делєґації, війтові Сомковичу (чи була йому видана також копія “статей” з резолюціями, се неясно-в опублікованих актах єсть тільки загальна дяча поміта про акти “віддані війтові Б. Сомковичу з товаришами” ⁷).

Докладно спинятися на сих актах нема потреби ⁸). Головний привилей широко розповідав, як прийшло до того, що цар прийняв під свою руку гетьмана Б. Хмельницького і все військо Запорізьке і “всю Малую Русь” з городами і з землями- аж до моменту присяги. Робило се таке вражіннє, начеб царський уряд уважав потрібним пояснити київським міщанам, які не брали ніякої участи в проханнях про підданство, що вносилися від гетьмана і війська, як се вони опинилися під царською рукою і мусіли Москві присягати. Повторялось те, що стільки разів розповідалось в офіціяльних поясненнях-в посольствах до Польщі, на земських соборах і нарешті в промовах Бутурлина з товаришами в січні того року. Як гетьман і військо мусіли повстати на короля в обороні православної віри; як в інтересах її просилися під царську руку, але цар не годився приймати з огляду на вічний договір з Польшею, і одначе Польша сей договір нарушила образами царського титулу, а хоч цар пропонував анулювати сю справу замиреннєм з Запорозьким військом і заспокоєннєм православної церкви, Поляки сього не прийняли, і так договір розірвався. Тоді цар прийняв під свою руку “Запорозьке військо і всю Малую Русь”-що стали свобідними від присяги королеві, через те що він переступив свою присягу що до православної віри. Все се розповіджено многословно, за прийнятим шаблоном, але зовсім не пояснено, в яких відносинах стояла до сеї справи “Малая Русь”, і які відносини були між нею і козацьким військом, і як воно так вийшло, що просились козаки, а прийнято “Малую Россію”!

Московські дяки обійшли се делікатне питаннє таким механичним способом, що там, де давніше говорилося про гетьмана і військо, сим разом дочеплено і “Малую Русь”-й виходило так ніби то вона і “в прошлых годЂх і в нынешнем во 162 году” прохала царя прийняти її під свою руку, і цар пропонував королеві, щоб ліквідувати всі порушення договору, помиритися “с войском Запорожским и со всею Малою Русью”-про що до сього часу не було мови. Вперше в грамотах Переяславу царська канцелярія висунула сей мотив. Правда, вже в інструкціях Бутурлину московські політики висунули сю ідею, що цар приймає назад не тільки військо Запорозьке, але і свої предківські князівства Київське і Чернигівське, і потім се підчеркнуто в похвальних грамотах Бутурлину за щасливе переведеннє сього діла. Але тільки в наданнях Переяславу починає підчеркуватися, що присягу зложило не тільки військо, але і “вся Малая Русь”, і в грамоті Бутурлину на дворечество, з датою 8 травня здійснене ним діло характеризується так, що він привів до присяги під царську руку не тільки козацьке військо, але і “великія княжества Кіевское и Черниговское и всю Малую Русь” ⁹). А тепер в наданнях Київу сю Малую Русь пристібнено заднім числом і до попередніх чолобитень про царський протекторат.