Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗
Першим моментом в сім далекосяглім процесі була ревізія скромних документів, привезених переяславською депутацією, і тому сей малопомітний епізод варт нашої уваги. Ся депутація міста Переяслава, як уже вище було зазначено, складалася з двох частин: депутації від маґістрату, в складі війта, бурмістра, одного райці і одного маґістратського підписка, і двох осіб від цехів: кушнірського, кравецького, ковальського, різницького, шевського, стельмаського, пекарського, гончарського, ткацького, бондарського, тесельського і “полстевального”. Прибула вона найльояльнішим способом-з своїм полковником і з рекомендацією гетьмана. Довго ми нічого не чуємо про неї, і мусимо припускати, що вона сиділа скромно в глибині “Старого Денежного Двора”, де московський уряд примістив козацьку депутацію, чекаючи, поки вирішаться загальніші питання і прийде черга на неї. Не без того мабуть, щоб не велося балачок з нижчою приказною братією; але справжні приказні голови зайнялися сею справою тільки упоравшися з козацьким посольством. Під одною з переяславських петицій читаємо помітку, що 1 с.с. квітня “государь пожаловалъ, велЂлъ имъ на прежнія ихъ привилья дати свои государевы жалованные грамоты: быти во всемъ по прежнимъ королевскимъ привиліямъ” 1). Більше, на жаль, ніяких діскусій і міркувань не записано. Перед нами тільки петиції переяславських депутатів, копії привилеїв, поданих ними, і дві царські грамоти- одна всьому міщанству, друга цехам. Як бачимо з сих актів, депутати подали урядові головний королівський привилей на маґдебурське право, 1620 р. і два його потвердження, і королівське потвердженнє цехового реґуляміну, складеного місцевим маґістратом 1637 року. Просячи їх потвердження, вони в своїх супліках підносили кілька пунктів спеціяльно, а саме: щоб повернено було місту ґрунти і доходи, привернені свого часу до замку старостами, а тепер перебрані козацтвом: передмістє “Валу”, городи, мостове, побори від варення пива і сичення меду, що йшли на направу укріплень (а тепер видимо теж були захоплені полковою владою). Прохали звільнення міщан від давання підвід і харчів, та від ярмаркових поборів-очевидно, знов таки до військового скарбу.
Розглянувши подані їм привилеї, дяки очевидно побачили, що перевести їх постанови на сучасні обставини буде дуже трудно, і тому постилізували царські привилеї, на підставі вище наведеної царської резолюції, в формі дуже загальній. Першим привилеєм-“для города Переяслава подданныхъ нашихъ мещанъ, купетцкихъ людей”, цар “для чолобитья Б. Хмельницкого, гетмана войска Запорожского”, потвердив їм старі права. “ВелЂли быть подъ нашею царского вел. высокою рукою по прежнимъ правамъ и привилиямъ, каковы даны отъ королей полскихъ, и тЂхъ всЂхъ правъ и привилей ни въ чемъ нарушивати не велЂли”.-“Быти по своимъ прежнимъ правамъ и привилиямъ, свободно, безо всякіе неволи, и гербъ свой держати прежній, и намъ служити, и наши царского величества подати платити, какъ повелось издавна”. Другий привилей, буквально такого самого змісту, видано для “мЂщанъ ремесленныхъ людей всякого мастерства”, з тою ж датою-4 квітня.
Тоді депутати подали окрему чолобитню-в деяких спеціяльних пунктах, власне против тих кривд, які вони терплять від сучасного козацького правління-хоч виразно се не сказано. “Тільки нам іще треба і того бажаємо, щоб одержати те чого вже перед тим просили, себто щоб у Валах передмістє з хатами і городами підміськими, що ріжні старости від міста відібрали і до замку привернули, аби знову до міста належали. Також просимо осібного (“собінного) привилею на те, щоб ми, не були ріжними великими тягарами обтяжувані, як підчас сеї війни: який би старший не приїхав, або від старшого присланий, то ріжні вимисли чинять, богато поживи вимагають та инші тяготи накладають, а також підводами нестерпимо мучать. А як твій привилей одержимо, ним боротися будемо, і більше панів не матимемо, тільки твому цар. пресвітлому вел. кланятись і тебе одного слухати будемо”, і т. д. 2)
На се дано царську резолюцію 6 с.с. квітня: дати міщанам грамоту, що вони повинні давати підводи і харчі тільки тим людям, що післані від царя до гетьмана або воєводів, або в посольствах чи з иншими дорученнями, та тим, що їдуть до царя від гетьмана або царських воєводів або приказних, також послам і тим, що їдуть до царя “для государевих дЂл”. “А насильствомъ у нихъ инымъ московскимъ и Малые Руси людям имати кормовъ и подводъ (цар) не велЂлъ” 3).
Як бачимо, і петиції і царські грамоти чи резолюції постилізовані обережно, вони нічим козацького правління не чіпають, грамоти дають вони на проханнє гетьмана і військового посольства. Але вони цілком вилучають міську громаду з військового правління, звязують її безпосереднє з царським скарбом, з царським правліннєм, і міщане надалі крім царя і його аґентів уже ніяких инших панів не хочуть мати, ані їх слухати!
Московські дяки на сім конкретнім прикладі мали нагоду досить глибоко вглянути в структуру Гетьманщини, і зорієнтуватися в ріжних слабих сторонах сеї української державности. Привилеї, подані їм до потвердження за проханнєм гетьмана, цілком іґнорували Козаччину! Фактично полковники претендували на ті функції, що привилеями застерігалися для старост. Переяславські привилеї з сього боку були дуже ліберальні, вони давали впливу старости дуже небогато місця в міськім життю Староста роспоряжався воєнними силами міста, приймав апеляції на рішення з міських судів, і на його рішення можна було відзиватися до королівського задворного суду. Але де була підстава того, щоб функції старости перейшли на полковника? В привилеях, котрі гетьман просив потвердити, на се не було ніякої вказівки, навпаки: староста був королівським урядником, апеляція на нього йшла до королівського суду,-права ж і функції короля спадали на царя... Московські дяки безсумнівно намотали собі богато на ус, хоча і не вважали потрібним викладати сих своїх висновків-тим більше що в Переяславі ще не було царського намісника-воєводи.
Примітки
1) Акты X с. 516, тут на с. 513-538 всі акти сього посольства. Про сю переяславську депутацію стара стаття Карпова: Малороссійскіе города въ эпоху соединенія Малороссіи съ Великою Россіею (ЛЂтопись занятій Археографической Комиссіи, VI, 1877). Заголовок обіцяв більше, ніж давала стаття, бо вона переказувала тільки акти переяславського і київського посольства, надруковані Карповим в Х т. Актів Южной и Зап. Россіи і тоді ще не випущепі в світ. З виходом в світ сього тому се переповідженнє стратило свій інтерес, але деякі завваження, пороблені при тім Карповим, не безінтересній тепер, бо нові ці дослідники сею справою майже не займались. Дещо в недавній студії В. І. Щербини як низче.
2) Акты Х с. 535-6.
3) Тамже с. 536-8.
ДЕПУТАЦІЯ МІСТА КИЇВА, СУПЛІКА КИЇВСЬКОЇ ГРОМАДИ, ЦАРСЬКІ ПРИВИЛЕЇ М. КИЇВУ-ЛИПЕНЬ 1654 Р., ВИКЛЮЧУВАННЄ КОЗАЦТВА З МІСЬКИХ ВІДНОСИН.
Але в Київі царський представник уже був, і в процесі затвердження привилеїв київських козацький режім відсунено від впливів на міське самоврядуваннє ще більш рішучо і читко! Я позволив собі вище висловити здогад, що питаннє про потвердженнє київських привилеїв виникло вже підчас присяга. Але занявся сею справою київський маґістрат уже після повороту козацького посольства, коли стало відомо, як пішла справа з переяславськими привилеями. Очевидно, була вислана депутація до гетьмана, і він 25 с.с. квітня видав київському маґістратові свою рекомендацію, в формі прохання до царя. Я подаю її в перекладі, бо писана вона під московський стиль:
“Жителі міста Київа велико зраділи, що святі місця наших преподобних отців печерських і самий той їx богохранимий град Київ, зложивши з себе тяжке іго неволі короля польського, під кріпку і високу руку благочестивого государя, твого цар. вел. піддались і на превелику ласку твою себе віддали. Велико подякувавши за се Богові, бють вони чолом і тобі, дуже втішившися тим, що зволив наділити правами нас і весь мир християнський. Тепер же посилають післанців своїх, міщан своїх київських, до пресвітлого лиця твого з проханнєм, аби ти їx рачив милостиво пожалувати-права, привилеї і вольности їx стародавні, од віків їм надані від благочестивих княжат і панів російських і від королів польських потвердити і при всіх судах і вольностях права майдебурського полишити, як і перше їх мали, за короля польського. За се й ми, Б. Хм. гетьман і все військо Зап. благаємо і за них клопочемось і просимо: рач їх у всім пожалувати милостивими щедротами твоїми-аби й инші городи і граждане і весь мир християнський з того тішився, до тебе прибігав і годив, вірно служив, сприяв і всякого добра хотів. А по сім аби твоє цар. вел. многолітствував і благополучно деньствував, на всіх неприятелів своїх як на львів і василисків і аспидів наступав і їx попирав. Господа молимо” 1).
