Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (читать книги полностью без сокращений .txt) 📗
державний діяч. У 1755 році став амбасадором Франції
в Туреччині і докладав багато зусиль, щоб спонукати
Туреччину на боротьбу проти Росії за створення на її
північному кордоні незалежної України. Завдяки Вер-
549
жену Григор Орлик дістав із Царгороду папери і ру-
кописи свого батька гетьмана Пилипа Орлика. З 1774
року — міністр закордонних справ Франції. Як відгук
на зруйнування Запорізької Січі у 1775 році, Вержен
написав меморіал про козаків та Україну під назвою
«Observations sur les Cosaques Zaporogues» («Спосте-
реження про запорізьких козаків», 1776), у якому про-
понував «установити контакт з козаками, щоб органі-
зувати диверсію проти цариці Катерини ІІ».
Верн Жуль (1828, Нант — 1905, Амьєн) — письмен-
ник, автор науково-фантастичних і пригодницьких ро-
манів. У 1865 році видавець Етцель познайомив Жуля
Верна з українською письменницею Марком Вовчком.
Він надав їй виключне право перекладу всіх своїх тво-
рів російською мовою. Вся освічена дореволюційна Ро-
сія читала твори видатного французького фантаста
саме завдяки її перекладам. З 1867 по 1877 рік Марко
Вовчок переклала російською мовою п'ятнадцять ро-
манів Жуля Верна.
Верне Орас (1789, Париж — 1863, там же) — живо-
писець. Під враженням поеми Джорджа Байрона «Ма-
зепа» (1818) написав дві картини, присвячені велико-
му гетьману України: «Мазепа, прив'язаний до коня»
та «Мазепа під вмираючим конем».
Віженер Блез де (1523 — 1596) — французький ди-
пломат і історик, автор «Опису Польського Королів-
ства і суміжних з ним країн» (Париж, 1573), де пода-
ються відомості про Галичину, Волинь та Поділля.
Вольтер, справжнє ім'я та прізвище Марі Франсуа
Аруе (1694, Париж — 1778, там же) — письменник,
філософ, історик, один з видатних діячів французької
550
Просвіти 18-го століття. У праці «Історія Карла ХІІ»
(1731) він пише: «Україна завжди прямувала до сво-
боди». У книзі «Доба Людовіка ХІУ» (1751) написав
про українських козаків, які служили при дворі фран-
цузького короля. У праці «Історія Росії за Петра Вели-
кого» (1759-1763) є згадки про Україну. Просвітниць-
кі ідеї Вольтера сприяли розвитку вільнодумства в
Україні. Одним з його послідовників був український
просвітник-демократ і філософ-матеріаліст Яків Ко-
зельський (близько 1729 — після 1795).
Гаюї Юст Валентинович (р.н. і р.с. невідомі) —
архітектор початку 19-го століття. Працював в Оде-
сі. Розробив проект архітектурного ансамблю порту
(здійснено частково), комплекс портового карантину,
маяк на Великому Фонтані (1815-1827), мости у місті.
Ґе — родина діячів культури, три брати і племін-
ник, українські дворяни Полтавської губернії з на-
щадків французьких емігрантів.
Ґе Григорій Миколайович (1830, Воронеж — 1911,
Миколаїв) — прозаїк, драматург. Батько драматурга
і актора Григорія Григоровича. Закінчив 2-у київську
гімназію (1846), навчався в Петербурзі в Школі гвар-
дійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів.
У 1849-1856 роках служив у кавалерії. Одержавши у
спадщину після смерті батька (1855) маєток, відпустив
своїх кріпаків на волю.
Ґе Микола Миколайович (1831, Воронеж — 1894,
х. Іванівський, тепер с. Шевченко Чернігівської обла-
сті) — живописець. Закінчив 1-у київську гімназію і
Петербурзьку академію художеств (1857). З 1876 року
оселився на хуторі Іванівському. Намалював ряд етю-
551
дів українських селян і природи України. Допомагав
Київській рисувальній школі Миколи Мурашка. Кар-
тини зберігаються в київських музеях.
Ґе Іван Миколайович, літературний псевдонім
Бертольді (1841, Київ — 1893, там же) — драматург,
прозаїк. Після закінчення гімназії перебував на війсь-
ковій службі. Набув популярності як драматург.
Ґе Григорій Григорович (1868, Херсон — 1942, Ле-
нінґрад, тепер Петербурґ) — драматург, актор. Син
Ґе Григорія Миколайовича. Дитинство пройшло з ма-
тір'ю у Франції та Швейцарії (1870-1877). У 1886 році
закінчив реальне училище в Миколаєві і театраль-
ну школу в Петербурзі (1888). У 1897 році дебюту-
вав у Александринському театрі (Петербурґ), де грав
до 1929 року. Написав понад 20 п'єс. Викладав акторсь-
ку майстерність.
Генріх І Капет (1008 — 1060) — король Франції з
1031 року. У 1049 році взяв шлюб з Анною Ярослав-
ною, дочкою князя Київської Русі Ярослава Мудро-
го. Їхній старший син Філіпп І був королем Франції у
1060-1108 роках.
Ґібо П'єр Дені (р.н. і р.с. невідомі) — архітектор. За
його проектами у Львові зведено житловий будинок
(1788), перебудовано кам'яницю на майдані Ринок (по-
чаток 19-го століття). Автор садово-паркових ансамб-
лів Львівщини.
Гюґо Віктор Марі (1802, Безансон — 1885, Париж) —
письменник і громадський діяч. Своїм словом виступав
на захист поневолених народів інших країн, підтри-
мував їхню боротьбу за соціальне і національне виз-
волення. Автор поеми «Мазепа», у якій в особі гетьма-
552
на Мазепи втілив споконвічне прагнення українського
народу до волі і незалежності.
Д'Авріль Адольф (1822 — 1904) — французький
діяч культури, дипломат, перекладач, барон. Закінчив
юридичний факультет Сорбонни, працював на дипло-
матичній службі. Один з кращих інтерпретаторів і по-
пуляризаторів творів Т. Шевченка за межами Украї-
ни, перекладач його творів. У книжці «Сентиментальна
мандрівка слов'янськими країнами» (1876) розповів
про Одесу, Галичину, козацтво, опублікував свій пере-
клад уривка з поеми Шевченка «Гамалія». У подорож-
ніх нотатках «З Парижа до острова Зміїного» (1876)
згадується історія Мазепи, змальовано Буковину, зо-
крема Чернівці. У книжці «Дочка Слави. Слов'янсь-
ка поезія. Вибране» (1896) означено географічне по-
ложення України, розповідається про відображення
української природи у світовому письменстві, наведе-
но відомості з життя і творчості Шевченка, надруко-
вані поема Шевченка «Гамалія» в перекладі Д'Авріля,
уривки з поем та щоденника Шевченка, репродукова-
но автопортрет Кобзаря.
Далерак Франсуа-Поль (р.н. і р.с. невідомі) — ме-
муарист. Залишив «Спогади», які були надруковані у
1698 році в Парижі. Перебуваючи на польській служ-
бі, прожив у Речі Посполитій з перервами 13 років і
покинув її близько 1692 року. У своїх «Спогадах» дав
достовірний опис населених пунктів Західної Украї-
ни, де він подорожував у 1679-1681 роках. З симпаті-
єю пише про український народ, підкреслює перева-
ги українських пісень, танців і мови над польськими.
Вважав, що «Україна могла б бути названою великим
553
королівством, зважаючи як на величину її території та
чисельність жителів, так і на добре збудовані міста і на
багатство родючої землі».
Делякруа Ежен (1798, Сен-Моріс, поблизу Парижа—
1863, Париж) — живописець і графік. Цікавився істо-
рією України. У 1824 році створив картину «Мазепа».
Делямар Казимир (1796 — 1870) — французький
політичний діяч, сенатор. У 1869 році подав до фран-
цузького Сенату петицію в українській справі, яку
опублікував під назвою «Un peuple europйen de quinze
millions oubliй devant l'histoire» («П'ятнадцятимільйон-
ний європейський народ, забутий в історії»). Шляхет-
