Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
Річард взяв Сару, посадив її до себе на коліна, і зробив вигляд, ніби пригощає рибою.
— Сара зараз поїсть рибки. Якщо хочеш, йди сюди і з'їсиш з нами. Давай?
Речел подивилася на їхні обличчя, намагаючись зрозуміти, чи правду вони кажуть. Жінки з довгим волоссям часто брешуть. Але не схоже було, щоб брехав Річард. Речел підбігла до нього. Він посадив дівчинку до себе на коліна, а Сару — На коліна до неї, і вони взялися за рибу. Речел не дивилася на Келен. Вона боялася зробити щось не те, за що її вдарять. А ще Речел не хотіла, щоб її зігнали з колін Річарда. Тут було тепло й безпечно.
— Речел, — звернувся до неї Річард, — на жаль, ми не можемо відпустити тебе в Хорнерз-Мілл. Там зараз небезпечно.
— Ну добре, я піду кудись ще.
— Боюся, Речел, зараз скрізь небезпечно, — промовила Келен. — Ми візьмемо тебе з собою в безпечне місце.
— Куди?
Келен посміхнулася.
— Ми йдемо в Тамаранг, до королеви. — Речел перестала жувати і завмерла. — А тебе візьмемо з собою. Я впевнена, королева зможе подбати про тебе, якщо я її попрошу.
— Келен, — прошепотів Річард, — ти впевнена? А як же чарівник?
Келен кивнула і тихо відповіла:
— Спочатку ми відвідаємо королеву, а потім я розберуся з Джіллером.
Речел змусила себе проковтнути шматок, щоб перевести подих. Вона була права: жінкам з довгими волоссям довіряти не можна! А вона мало не полюбила Келен. Дівчинка готова була заплакати. Річард такий славний. Але чому він так добре ставиться до Келен, такої бридкої, що вона готова розібратися з Джіллером? Напевно, Річард її боїться, як вона боялася принцесу Віолетту. Дівчинці стало шкода Річарда. Може, розповісти йому про шкатулку і разом втекти від цієї Келен?
Але Джіллер говорив, що нікому не можна довіряти. Може, Річард занадто боїться Келен, і все розповість їй. Ні, треба бути сміливою, заради Джіллера, заради всіх цих нещасних людей. Треба втекти одній.
— Цим можна зайнятися вранці, — сказала Келен, — а зараз краще поспати, щоб вийти зі світанком.
Річард кивнув, обіймаючи дівчинку.
— Ти поспи, а я повартую першим.
Він взяв Речел на руки і віддав Келен. Речел прикусила язик, щоб не закричати. Келен міцно притиснула її до себе. А Речел дивилася на її ніж. Навіть у принцеси не було ножа. Вона жалібно подивилася на Річарда і простягнула до нього руки. Той посміхнувся і вручив їй Сару. Вона чекала від нього зовсім іншого. Речел притиснула до себе ляльку, намагаючись не заплакати.
Річард погладив її по волоссю.
— До ранку, Речел.
Він виліз із сосни, і Речел залишилася з Келен. Дівчинка міцно завмерла. Треба бути хороброю, не можна плакати. Але все ж вона заплакала.
Келен міцно обняла її і стала гладити по голові. Поки Келен заспокоювала Речел, та дивилася на чорний отвір між гілками з іншого боку сосни. Вона зауважила, що Келен якось дивно здригається, і з подивом зрозуміла, що та теж плаче. Речел вже було відчула довіру до неї… Але тут вона згадала, як принцеса Віолетта говорила, що карати болючіше, ніж терпіти покарання. Вона з жахом подумала, що ж повинна замишляти Келен, якщо це викликає у неї сльози? Навіть принцеса ніколи не плакала, коли когось карала. Речел заплакала ще гірше.
Келен відпустила її, щоб витерти сльози, але ноги у Речел були немов ватні, бігти вона не могла.
— Замерзла? — Прошепотіла Келен, і по голосу її відчувалося, що вона сама ще не заспокоїлася.
Речел боялася, що, як би вона не відповіла, її поб'ють. Вона просто кивнула і стала чекати, що буде далі. Але Келен дістала з мішка ковдру і закутала себе і Речел. Дівчинка подумала, що це для того, щоб їй важче було втекти.
— Лягай поруч, а я розповім тобі казку. Ми будемо зігрівати одна одну. Добре?
Речел лягла поруч з Келен, яка притулилася до неї і обняла її. Речел було добре, але вона знала, що це хитрість. Келен почала розповідати їй казку про рибалку, який перетворився на рибку. Речел захопилася і забула ненадовго про свої біди. Один раз вони навіть засміялися разом. Скінчивши казку. Келен поцілувала Речел в маківку і погладила по голові.
Речел подумала: «А що, якщо Келен не така погана?» Тому що якщо уявиш собі це, шкоди не буде. Як приємно, коли вона гладить Речел і наспівує пісеньку. Напевно, так це робила б мама.
Речел сама не помітила, як заснула. Їй снилися прекрасні сни. Прокинулася вона близько опівночі, коли Річард прийшов будити Келен. Але Речел прикинулася сплячою.
— Чи не хочеш ти ще поспати разом з нею? — Ніжно запитав він.
— Ні, — прошепотіла Келен, — мені пора вартувати.
Речел почула, як вона наділа плащ і вибралася назовні. Речел на слух намагалася визначити, куди піде Келен. Річард, підкинувши ще хмизу в вогонь, ліг спати. Усередині сосни стало світліше. Речел бачила, що Річард спостерігає за нею. Як було б добре розповісти йому, яка Келен насправді бридка, і втекти разом з ним! Він такий славний, і, коли він обіймав її, їй було добре, як ніколи. Він трохи краще закутав її в ковдру. Сльози покотилися по її щоках.
Речел почула, як він ліг на спину і укрився сам. Скоро до неї долинуло його рівне дихання. Зрозумівши, що він спить, вона вилізла з-під ковдри.
36
Річард вліз в середину сосни і сів біля вогню. Келен з надією подивилася на нього. Він мовчки притягнув до себе мішок і став укладатися.
— Ну що?
Річард кинув на неї незадоволений погляд.
— Я помітив по слідах, що вона йшла на захід, тією ж дорогою, якою ми дісталися сюди. Через кілька сотень ярдів вона вийшла на стежку. Втратили не одну годину. — Він показав на вихід із зворотного боку сосни. — Ось де вона вилізла. Вона кружляла по лісі, щоб піти від нас подалі. Я вистежував людей, які не хотіли, щоб їх знайшли, по їх слідах йти було легше. Вона так легко ступає по корінню і камінцях, тому що занадто маленька, щоб залишати сліди там, де їх залишив би дорослий. Бачила її руки?
— Бачила довгі синці, це від хлиста.
— Ні, я говорю про подряпини.
— Подряпин я не бачила.
— Вірно. На сукні у неї були колючки, вона пробиралася крізь чагарник, але на руках не було подряпин. Вона ходить легко, майже нічого не зачіпаючи. Там, де пройшов дорослий, залишилися б зламані гілки. Візьмемо хоча б сліди, які я залишив, продираючись крізь чагарник, коли намагався йти по її слідах. І сліпий знайде стежку, по якій я йшов. Вона ж проходить крізь кущй, як крізь повітря. Я навіть не відразу зрозумів, що вона вийшла на ту стежку. Вона боса, і уникає ступати в воду або бруд, туди, де ногам холодніше. Тому вона вибирає сухі ділянки, і важко визначити, де вона пройшла.
— Мені слід було помітити, як вона втекла.
Річард зрозумів: Келен думає, що він лає її, — але він тільки важко зітхнув:
— Це не твоя вина. Якби вартував я, я б теж упустив її. Вона не хоче, щоб її помітили. Ця дівчинка — розумниця.
Але від його слів Келен краще не стало.
— А ти б міг знайти її сліди?
— Міг би. Дивись, ось що я знайшов у нагрудній кишені. — Річард подивився на Келен. — Біля серця. — Він витягнув локон Речел і покрутив його в руках. — На пам'ять про неї.
Келен встала. Вся кров зникла з її обличчя.
— Це я винна. — Вона вилізла з притулок-сосни. Річард хотів було взяти її за руку, але Келен вирвала руку.
Річард поставив мішок і пішов за нею. Келен стояла, склавши руки, спиною до нього. Вона дивилася на ліс.
— Келен, ти не винна.
Вона кивнула.
— Винно моє волосся. Ти бачив, як перелякано вона на нього дивилася? Сотні раз бачила я подібні погляди. Ти можеш собі уявити, як це, коли тебе бояться навіть діти? — Він не відповів. — Річард, ти не міг би обрізати мені волосся?
— Що?
Келен благально подивилася на нього.
— Ти можеш мене постригти?
В її погляді він прочитав біль.
— Чому б тобі не зробити цього самій?
— Я не можу. Чаклунські чари не дозволяють сповідниця стригтися самій. Варто спробувати, і виникає така страшна біль, що ми опиняємося не в змозі виконати свій намір.
