Фарс-мажор - Стельмах Дмитро (читать полностью книгу без регистрации TXT) 📗
Душа свята просить.
10 липня, субота
Головна новина дня!
На святкуванні татарського свята Сабантуй у Донецьку прем'єр-міністру України і кандидату в Президенти Віктору Януковичу надано звання «Почесний татарин України».
Зайшла Інга, спитала, чого б я хотів на вечерю.
Сказав, що дуже хочеться плову сьогодні.
16 липня, п'ятниця
Подзвонила Яна, Емікова дружина. Поскаржилася, що Емік із усієї можливої періодики купує нині тільки «Плейбой» і «Пентхаус». Зачитується якимись незрозумілими східними вченнями. Зранку починає верзти якусь ахінею про нефритовий стрижень у нефритових воротах, про квітку лотоса, про тисячу любовних поштовхів, про гармонію Інь і Ян. Що це за стрижень такий і з чим його їдять? Такі пошуки гармонії на двадцятому році їхнього шлюбу вже ні в які ворота не лізуть. Не може зрозуміти, чого йому ще від неї треба. Просила мене, як найкращого друга Еміка, правильно спрямувати його у духовних шуканнях і вплинути на літературні смаки.
– Почитайте Еміку своєї лірики про перше кохання, – попросила Яна. – Може, в нього совість прокинеться.
Я обіцяв. Так я ж про кохання усе вже Еміку прочитав, у мене поки що нічого нового. А те, що подобається Назарові, його не цікавить. І навпаки. De gustibus non est disputandum, як казали древні.
17 липня, субота
Подзвонила Мотря, вперше після приїзду з Італії. В Італії їй дуже сподобалося. Там у них смачна кухня. їла піцу, салямі, спагеті, пила капучино. Бачила Пізанську башту. Башта все ще стоїть. І чоловіки там виявилися такими відкритими, хоч і не розуміють української. І до жінок шанобливо ставляться, і українок поважають. Довіряють їм усю хатню роботу.
Мотря сказала, що саме в Італії серце їй підказало зробити перший крок дівчини у доросле життя, і вона вже знає, що таке дефлорація.
Невже Італія була потрібна Мотрі саме для дефлорації? А що, Україна для цього аж ніяк не годиться? Звідки цей повзучий космополітизм у моєї доньки, моєї синьоокої надії? Хто на неї так впливає? «Острозькі черниці»?
Знову самі запитання без відповіді.
Порадив Мотрі більше часу приділяти літературі, поезії, творчому осмисленню навколишнього світу і світу всередині себе. Сказав, що тут їй може придатися якесь несподіване гарне слово, як, скажімо, «навігатор», є в ньому якась прихована динаміка, ритміка, стрімкість. Буває так, що саме таке слово може стати вдалою знахідкою, навіяти сміливий експромт, що і треба поетові для творчого пошуку, для гарної рими.
Мотря уважно слухала й обіцяла подумати. їй це слово дуже сподобалося. Подякувала за тепле батьківське напучування. Сказала, що Маріанна написала велику статтю під назвою «Садомазохізм як альтернативний спосіб самореалізації творчої особистості». Жаліється, що в Острозі всі відмовляються її друкувати. Каже, що молоді зараз важко пробити заскорузлі стереотипи віджилого світогляду.
18 липня, неділя
Руслана разом з прем'єр-міністром Віктором Януковичем на святі Дня металурга в Дніпропетровську дуетом співає «Но ты мне, улица родная, и в непогоду дорога»! Пісня з незабутнього кінофільму «Весна на Зарічній вулиці»! Тридцять тисяч присутніх плакали від щастя. І в мене очі були на мокрому місці. Адже Руслана – перша українська виконавиця, яка потрапила на святкування Дня металурга. Дякую тобі, Руслано! Ти моя улюблена співачка.
Значить, таки не словом, а ділом запрацював тандем політики і культури! Значить, таки скресалася крига залишкового принципу фінансування культури!! А були і скептики. Але то убогодухі і слабкі, а нам, справжнім патріотам, синам і донькам України, слід упевнено дивитись у майбутнє.
19 липня, понеділок
Як швидко дорослішають наші діти! Вік Інтернету, мобільних телефонів, комп'ютерів. А ми свого часу всього цього не мали. Ми знали тільки друкарську машинку і як працювати на благо рідної Вітчизни. І вірили. Вірили у світле майбутнє. І воно настало. У вигляді незалежної квітучої України.
20 липня, вівторок
Нашу вулицю перейменували! Наша вулиця імені 26 Бакинських комісарів тепер називається Січових Стрільців. Якось водночас і жаль за бакинськими комісарами, і радісно за січових стрільців.
Прибіг Назар, розцілував мене, сказав, що нарешті Ірпінь почав скидати із себе заіржавлені вериги колоніального минулого. Що свято прийшло і на нашу вулицю. У прямому і переносному смислі. Бо ми вірили. А вірити – це головне.
21 липня, середа
Руслана заявила, що їй неприємно, що її асоціюють з політикою, вкрай це її обурює. Слово «політика» викликає у неї тільки негатив. Агітацією не займалася, не займається і займатися не буде. На виборах її не буде теж. Не робитиме заяв за чи проти жодного з кандидатів. І якщо буде потрібно, то відмовиться від посади радника прем'єр-міністра, бо це носитиме політичний характер.
Так і треба! Молодець, моя Руслано! Оце вже достойні слова зрілої співачки, мудрої жінки. Бо справжній митець, діяч культури повинен, тричі перехрестившись і сім разів сплюнувши через ліве плече, з огидою і відразою відсахнутися, неначе за мить до того побачив крокодила, таргана чи скорпіона, від усього того, що хоч дотично має якесь відношення до політики! Мистецтво не має бути ні наймитом, ані заручником політиканів! Мистецтво має бути аполітичне і жити своїм життям.
22 липня, четвер
Подзвонив Емік, схвильованим голосом повідомив, що на честь дня народження Яни щойно переглянув «Еммануель-2». Сказав, що тільки зараз став відчувати якийсь внутрішній духовний зв'язок між героїнею фільму і своїм повним ім'ям Еммануїл.
Спитав, як там Мотря.
Я сказав, що Мотря сповнена незабутніх вражень від Італії. І від італійців. Гостинні люди. І до жінок шанобливо ставляться. Те, чого так бракує нашим чоловікам.
Емік сказав, що це не про нього. Що він із жінками – сама галантерейність і відвертість. У найкращому розумінні цих слів.
– І взагалі, – провадив Емік, – мені є в чому тобі зізнатися.
– Еміку, твої слова звучать так утаємничено. Невже ти хочеш сказати, що у тебе на серці гріх? Відпускаю тобі гріхи твої, сину мій.
– Я хотів тобі, як навігатору людських душ, зізнатися у тому, що завдяки твоїй поезії і книжкам, які ти мені дав почитати, я зрозумів, що простір жіночого тіла ніколи не може бути пройденим до кінця.
– Але прагнути цього треба, – порадив я.
Емік признався, що йому стало легше жити, бо головне – то не поховати себе живцем, як казав старик Хем.
24 липня, субота
Зайшов Назар у футболці з портретом Че Гевари, розпашілий, збентежений. Збирається їхати з десантом братчиків до Севастополя, передового рубежу української державності, відбивати у знахабнілих москалів маяки, а далі їхати на Керченський півострів і острів Тузла і там зробити «п'ятихвилинку ненависті», повернувшись до москальського краю спиною. Звав мене з собою, обіцяв навчити робити коктейль Молотова.
– Ти не уявляєш, – казав Назар, – коли жбурляєш коктейль Молотова, то наче фугу Баха слухаєш. Бах! Бах! Бах!
– Назаре, – спитав я, – а чого ти весь час із цим архаїчним коктейлем Молотова носишся? Нині ж є набагато ефективніші вибухові засоби, пластид там всілякий, нітрогліцерин, гексаген, тротил, щось на основі міндобрив тощо.
– Я традицій не зраджую, ти ж мене знаєш, – відрубав Назар. – Я тобі не депутат-перевертень з вулиці Грушевського. Я за ті цінності, що були випробувані часом. Прокидаймося, Дмитре, бо проспимо Україну, а з нею і все на світі. І нащадки наші нам цього не простять. Гуртуймося, бо ми славного роду. Пишаймося, бо ми кревні українці.
Я сказав, що у мене є свій коктейль, випробуваний часом, дістав почату «Вінницьку» і після другої чарки почитав Назарові свої ранні вірші про перше кохання.
