Фарс-мажор - Стельмах Дмитро (читать полностью книгу без регистрации TXT) 📗
Ні, я ніколи не погоджуся з Еміком, що щось чужинське може посприяти вивільненню творчої активності. Може, у Бродського і Троцького так воно й було, але ж вони не з Приірпіння! Свою останню квінтьєму я написав не завдяки іноземщині, а всупереч їй. Що можуть нам дати іноземці? А нічого. Можуть тільки дати, щоб потім утричі більше забрати. Діалектика, називається.
14 жовтня, четвер
Захотілося зробити чогось гарного в своєму житті, альтруїстичного, такого, про що було б потім приємно згадувати.
Поїхав на Петрівку, купив для Еміка двоплитник «Саймон енд Гарфанкел», про який він так довго мріяв. Того ж дня і подарував йому.
Емік не міг повірити своїм очам і сказав, що той, хто дарує, отримує вдвічі більше. Це кармічний закон Всесвіту.
15 жовтня, п'ятниця
Мотря подзвонила! А я вже переживав, чи не сталося чого.
Мотря повідомила, що я скоро стану дідусем. Що у мене з'явиться або італійський онук, або італійська онука.
Я, звичайно, знав, що за кордоном вивільняється творча особистість, але не чекав, що так швидко і до такої міри. Виходить, що й іноземці можуть щось дати.
– А як звати батька? – спитав я.
– Одне з двох – або Джанні, або Джорджіо. Але точно не Роберто.
– Уже легше, – визнав я.
– Але Роберто теж гарний хлопець.
– Я щасливий, доню.
– Ну ти тримайся там.
– І ти. Дзвони частіше. Ну давай.
Мотря подякувала за розуміння. Сказала, що їй завжди є кому подзвонити. Навіть Мар'яна з Маріанною кажуть, що такого батька треба ще пошукати.
Як добре я виховував свою доньку! У нас ніколи не було розриву поколінь. І вона ніколи від мене нічого не приховувала.
Зрештою, це мало колись статися. Я на це дивлюся цивілізовано і філософськи. Як Бенедикт Спіноза. А сцен із мексиканських серіалів у нас не буде. Бо Україна – не Мексика.
Я вийшов до річки. Серце калатало від сум'яття почуттів. Дужий вітер стугонів у верхів'ях дерев. Сонце зрідка визирало з-за хмар. Ніхто мені не стрівся по дорозі.
Я плакав. І не соромився сліз.
