Фарс-мажор - Стельмах Дмитро (читать полностью книгу без регистрации TXT) 📗
– Дякую, Мар'яно, – урвав я юне обдаровання, – ваш протестний напрям у громадянській ліриці мені зрозумілий. Вам дійсно небайдуже перебільшення повноважень і зловживання службовим становищем працівників ДАІ на наших дорогах. Вам вдалося тонко передати свої ніжні почуття до вашого залізного коня. Ви талановито заповнюєте свою нішу в українській поезії. Римувати ви навчилися майстерно, по всьому видно, ви добре над собою працювали. А які ще теми розкриватимуться на «Останній барикаді» сьогодні?
– А ви підгрібайте на нашу літературну тусовку, – запросила Мар'яна. – Там ви багато прикольного почуєте. Мотря читатиме свої поезії «Перлина», «Навігатор» та «Швеція». Від них у нас в Острозі всі тащаться. Артем Полежака простібається по повній своєю «Баладою про пиво», це буде нумеро уно! Узнаєте, чим живе молода сучасна українська література. Повний атас і безмежний драйв. Сто процентів. І пиво на шару.
– А чим ви сьогодні порадуєте слухачів на Михайлівському майдані, Маріанно? – звернувся я до третьої черниці з кольоровим татуюванням у вигляді вишкіреної кобри на шиї.
– Прочитаю поезії із жіночого циклу «Сповідь грішниці». Там будуть такі мої відомі вірші, як «Студентка», «Гарячий поклик моїх губ», «Ти ще не всі ключі до мене підібрав» та «Для тебе маю я хлиста й кайдани», що вийдуть друком уже цього року. А ще у мене і чоловічий цикл є, «МГБ» називається. Хочете послухати?
– А що це означає – «МГБ»? Радянське Міністерство державної безпеки?
– Ні, це скорочено «Майстер глибокого буріння».
– Заінтригували, ніде правди діти. Ну давайте хоча б «Студентку» для початку, послухаю із задоволенням. А от усе інше разом з «МГБ» краще завтра, на свіжу голову. А я вам і свої почитаю після сніданку.
Маріанна подивилася мені просто у вічі довгим відвертим поглядом, глибоко вдихнула і почала:
– А ви робите успіхи, Маріанно, – похвалив я. – Зовсім непогано. Щось і я собі у юності такого писав. Добре, що ви не нехтуєте римою, як то зараз повсякчас у нас. А хто вас надихає на таку поезію?
– Чесно кажучи, ви, пане Дмитре. У нас в Острозі ваші вірші з «Ірпінського вісника» стали для мене одкровенням і смислом у поезії. І ваша порада, переказана Мотрею. Ви мій літературний маяк. Дякую вам за такі проникливі слова. Аби ви у нас в академії майстер-клас провели…
– Дайте час, може, і проведу, якщо пані Магдалина запросить, – зніяковів я.
– А ви і мені колись гарну настанову дали, пане Дмитре, – призналася Мар'яна. – І я вас саме таким і уявляла. Досвідченим і в поезії, і в житті. Добре, що ви можете так безкорисливо розкрити себе.
– Ну, нам уже час, дедді, – заквапилась, знітившись, Мотря, і всі троє з гуркотом рвонули до Києва.
Ну, скажу я вам, якщо відкинути всю наносну мішуру, антураж і епатаж, то Мар'яна і Маріанна дуже навіть нічого. Добре, що Емікїх не бачив, бо скільки вовка не годуй, все одно в ліс дивиться. Відразу почав би свої старомодні банальні залицяння, на зразок «дівчата, здається, я вас по телевізору нещодавно бачив».
Через хвилину зайшла Інга.
– Що це за три відьми від нашого будинку від'їхали на червоній чортопхайці? – спитала дружина. – Ти вже як Емік став, так?
– Та це наша донечка до нас приїхала з двома відомими поетесами з Рівненщини. Вчаться разом. У них сьогодні літературний вечір у Києві. А ночуватимуть у нас.
– Як жаль, що я не прийшла раніше, так і не побачила Мотрю, – засмутилась Інга. – Цікаво, як вона зараз виглядає? Все така ж маленька, з двома русявими кісками?
– Саме з ними, – підтвердив я. – Із двома кицьками. «Острозькі черниці» називаються.
11 серпня, середа
О другій ночі подзвонила Мотря і хрипкуватим голосом радісно повідомила, що плани трохи змінилися і вони всі їдуть на хату до своїх нових друзів з «Останньої барикади», там продовжуватиметься перформенс у новому форматі. Там і заночують, щоб уночі нас усіх не колошкати. А назавтра треба встигнути у видавництво і вже збиратись у дорогу на Острог. Так що побачитися вже не вийде, на жаль.
Поруч Мотрі чулося якесь гиготіння і чмокання. До мене долетів уривок чиєїсь дебільної фрази:
«…а я їй на те кажу – не літали крокодили, не літають і не літатимуть ніколи…»
– Щасти тобі, доню, – побажав я. – Творчої тобі наснаги. Ти дзвони частіше, не губись.
А яке відношення мають крокодили до «Останньої барикади»? Яке?
12 серпня, четвер
Весь день читав нову книжку доктора Малахова. Натхнення не додалось, нічого із порад робити не хотілось. Хотілося великої яєчні на салі, але яєць знову вдома не знайшлося. Куди вони весь час у нас зникають?
13 серпня, п'ятниця
П'ятниця, тринадцяте! Щось таки станеться сьогодні, жди біди. Аби тільки ніхто не прийшов. Аби тільки ніхто не подзвонив. Так, щоб ніхто нікуди не тяг мене ні на який Майдан, ні на який концерт, так, щоби можна було спокійно пописати. Без усяких там Еміків, Назарів, «Острозьких черниць», лебедів, голубів тощо.
Різкий стукіт у вхідні двері і чиєсь гаряче хекання за ними. Все, каюк мені, Фредді Крюгер нагодився.
Попросив Інгу відчинити. Сказав, що саме зараз у голову прийшла блискуча рима і треба негайно записати, щоб не полетіла вся поемка сизокрилим голубом світ за очі. Як це вже сталося колись із Семюелем Тейлором Колріджем, коли той писав «Кубла Хан, або Видіння уві сні». Постукав хтось поетові у двері, коли той писав, пішов класик відчиняти і все забув, що наснилося яскравими римами. От і маємо нині замість чудової поеми куций фрагмент. Яка втрата для світової літератури!
Забіг Назар з бутафорською шаблею в руці, у повній бойовій готовності, у вишиванці, камуфляжі, з торбою за плечима. Оголосив, що їде з братчиками до Криму і острова Тузла на проведення літніх політичних заходів патріотичної спрямованості і прищеплення культури споживання сала, як символу здорового харчування нації.
– Час уже дати знахабнілим москалям по пиці, – признався Назар. – Бо, як сказав Павличко,
Я побажав йому і всім братчикам мудрості, політичної зрілості, виваженості і толерантності в імплементації сучасних підходів народної дипломатії задля мирного вирішення територіальних питань у сучасному світі. А головне – міцного здоров'я. І подарував бестселер лікаря Малахова.
Назар зловісно пообіцяв, що все буде по-нашому, по-ірпінськи. Діло робитиметься як удень, так і вночі. Вдень голосно, а вночі без зайвого шуму. Сказав, що на цю поїздку він чекав увесь останній рік. Очі його при цьому світилися непідробним щастям.
