Подорож на Пуп Землі Т. 2 - Кидрук Максим Иванович (читаем книги онлайн бесплатно полностью .TXT) 📗
* * *
О пів на сьому вечора втомлені, але задоволені ми повернулися в Ханга Роа. Погода стояла чудова. Останні хмари розсмокталися, повністю оголивши небо, таке ж безмежне, як і океан. Згори дружньо блимали плямки перших зір. Свіжий бриз посвистував у прибережних хвилях, акомпануючи гуркотняві прибою, приносячи з-над океану солоні бризки.
Я страшенно зголоднів, тому запропонував Янові піти й повечеряти. За хвилину ми вмостилися на веранді відкритого кафе, просто на березі затоки. Відразу напроти нас простягалося футбольне поле. Неподалік височів самотній моаі на аху Таутіра. З іншого боку футбольного майданчика тулилося кілька дерев’яних хатинок: пошта, магазин сувенірів, дайвінг-центр.
Через кілька хвилин огрядна жіночка визирнула крізь вікно вагончика і гукнула, що наші сандвічі з тунцем та картопля готові. Я взяв з собою ще банку «Кока-Коли» і з задоволенням всівся трапезувати. Зненацька я звернув увагу на чималий натовп, що купчився коло стадіону. Коїлося щось дійсно незвичайне, оскільки через кілька хвилин на трибунах з’явилися камери, оператори, журналісти і телеведучі.
Роззирнувшись, я примітив за сусіднім столиком рапануйця, котрий, як і я, наминав риб’ячий сандвіч. Я поцікавився, чи розуміє він англійську, а затим, отримавши ствердну відповідь, спитав:
- Ви часом не знаєте, що тут зараз відбуватиметься?
- Футбол, - поважно протягнув абориген, - великий футбол…
- Якісь місцеві команди? - уточнюю.
При цих словах остров’янин перестав жувати і подивився на мене, мов на ідіота.
- «Коло-коло», - проказав він.
- Що? - зіщурився я.
- «Коло-коло» приїхало.
- Що приїхало?
- Ви не знаєте, що таке «Коло-коло»[40]? - в його голосі не лишилося й тіні поваги до нас.
- Е-е-е… На жаль, ні, сеньйоре, - промимрив я.
Рапануєць презирливо скривився, а потім поблажливо розтовкмачив:
- Це як «Мілан»… - він на хвильку задумався. - Ні. Це як мадридський «Реал», тільки в два рази краще.
Я з розумінням кивнув.
- Вперше за всю історію клуб такого рангу навідався на острів Пасхи, - урочисто продовжив остров’янин. - Сьогодні у них тренування, а завтра відбудеться дружній матч з нашою місцевою командою. Не пропустіть!
Над футбольним майданчиком спалахнули лампи, і на поле вибігло кільканадцять футболістів у білих футболках з рекламою пива «Cristal» на грудях та темно-синіх трусах, готових почати відкрите тренування.
Таємниця створення та пересування кам’яних велетнів
Зрідка аборигени визнають: повалення статуй на острові - то таки справа людських рук. Однак ніщо не здатне переконати їх, що моаі пересувались та підіймалися на аху без участі потойбічних сил.
Кетрін Рутледж,
«Таємниця острова Пасхи»
Вони крокували самі по собі; деякі падали по дорозі…
Свідчення рапануйців
про транспортування моаі до платформ
Моаі… Одна з найбільших загадок древнього світу. Безмовні загадкові гіганти, подібних більше немає ніде в світі. Тисячі тонн вулканічного каменю, вирубані з кратера і розтягнуті навсебіч по периметру острова. Ми не знаємо, хто їх створив. Ми не знаємо, як їх творили.
З походженням будівників моаі, по суті, все просто. Тут можливі лиш два варіанти: предки рапануйців припливли зі сходу (Південна Америка) або ж предки рапануйців припливли із заходу (Полінезія). Теорії про те, що творці гігантських статуй спустилися з небес чи вийшли з надр океану в цій книзі не розглядаємо.
У той же час з таємницею, що стосується власне спорудження моаі, справи набагато гірші. На острові не знали заліза, а отже, у древніх будівників не було металевих знарядь. Рапануйці не знали, що таке колесо, а тому не могли виготовити возів для транспортування своїх ідолів та блоків для підняття їх на аху. Рослинні волокна, що їх використовували в побуті, не мали необхідної міцності, аби аборигени могли сплести з них грубі й достатньо тривкі канати. Зрештою, сам острів є настільки маленьким, що навіть у ті часи, коли на ньому буяли густі ліси, посеред хащ росло не так уже й багато кремезних дерев, з яких можна було наробити товстих та міцних колод і сконструювати механізми для перетягування моаі до узбережжя.
Попри це, з року в рік протягом щонайменше двох століть моаі висікали зі скель, доправляли до аху та підіймали на платформи. Вага окремих статуй сягала 40-50 тонн…
* * *
Оскільки роботи над статуями були припинені раптово, чимало кам’яних фігур лишилося в каменоломнях на місці вирубки, коло підніжжя Рано Рараку та по дорозі до своїх аху. Через це на сьогодні нескладно відновити хід будівництва.
Процес створення моаі включав такі етапи:
1.Статую вирубували кам’яними сокирами зі скель на зовнішній та внутрішній сторонах кратера Рано Рараку.
2.Після цього кам’яний колос вкопувався у землю біля підніжжя вулкана для того, щоб завершити роботу - вирізьбити різноманітні знаки та символи на його спині.
3.Затим моаі транспортувався до океану, іноді долаючи добрий десяток кілометрів, після чого невідь як підіймався вертикально і встановлювався на аху. Платформу аху складали з необроблених, але ретельно відібраних каменів, зібраних по всьому острові.
4.На голову статуї вдягали шапку - пукао. «Корону» для моаі висікали з червонястого вулканічного шлаку в спеціальній каменоломні неподалік від селища Ханга Роа.
5.Насамкінець на обличчі велетня видовбували западини для очей, куди вставляли коралові очі. Цей процес, імовірно, супроводжувався різноманітними релігійними процедурами і символізував «народження» моаі на аху.
Найбільш загадковими серед наведених вище пунктів є моменти, які стосуються транспортування моаі та його підняття у вертикальний стан.
На сьогодні немає чіткої загальноприйнятої теорії, яка б вичерпно пояснювала процес доставки моаі до аху (як, в принципі, немає жодної чіткої теорії, котра б пояснювала будь-який інший аспект древнього життя та культури на острові Пасхи).
Втім, цілком закономірно, що перша версія про пересування моаі мусить належати самим остров’янам. Природно, що корінні аборигени вважаються першими, у кого слід спитати про розгадку таємниці пересування кам’яних гігантів. Треба зазначити, що рапануйці в даному питанні виявили безпрецедентну одностайність. Твердження різних аборигенів, записані європейцями у XIX столітті, були дуже стислими, лаконічними й абсолютно збігались між собою. За їхніми словами, статуї вирубували зі скель Рано Рараку, встановлювали вертикально коло його підніжжя, а тоді… вони самі йшли до аху. На цілком логічне запитання: «Як? Яким чином?», рапануйці авторитетно відповідали: «Мана»[41].
Дослідники не полишали надії докопатися до істини, безперестану допитуючи аборигенів, ставлячи різні навідні запитання, та рапануйці лишалися непохитними. Мана і все! Моаі самі йшли до аху, і крапка!
Отже, науковці змушені були висувати власні гіпотези, спираючись лиш на уяву та виходячи з обмежених ресурсів острова.
На нинішній день сформувалося п’ять основних теорій, запропонованих найвідомішими дослідниками острова Пасхи. Гадаю, вам буде цікаво з ними познайомитися.
Славнозвісний Тур Хейєрдал припускав, що після вирубування статуї зі стін Рано Рараку моаі вкладали спиною на дерев’яну конструкцію, яка нагадувала сани, а тоді з допомогою міцних мотузок перетягували до аху. Під час переміщення підсанки змазували олією таро, що виготовляється з солодкої картоплі, або олією з пальмового листя. Норвежець провів експеримент, встановивши, що півтори сотні людей здатні без особливих проблем пересувати моаі таким способом.
Утім, найбільше зусиль Тур Хейєрдал вклав у розгадку іншої таємниці: яким чином статуї піднімали на церемоніальні платформи? За кілька місяців, проведених на острові, йому пощастило здружитися з рапануйським бургомістром, вельми кебетливим, але трохи дивакуватим чоловіком у самому розквіті сил. Вихваляючись, абориген називав себе єдиним справжнім «довговухим» на острові, оскільки його рід бере початок від Оророїни, останнього ханау еепе, який вцілів після повстання «коротковухих». Він також безперервно твердив, що достеменно знає, як «довговухі» ставили моаі стійма, бо йому це переказав дід, а дідові розказав його дід, якому про це особисто розказував сам Оророїна.
