Гастарбайтерки - Доляк Наталка (бесплатные версии книг .TXT) 📗
— Я люблю рослини! — пояснювала, обводячи долонею безліч горщиків на балконі, в яких окрім звичайних квіточок росли ще й кущі і навіть невеличкі дерева. З них, власне, й облітало листя, яке носилося по хаті, як по стайні. — Мені подобається уявляти, що я ходжу по землі. — Принцеса показово наступила на листочок. Він тихенько затріскотів, під пресом чималого кросівка ламалися його тендітні хребці. Принцеса майже в оргазмі закрила очі, глибоко вдихнула самим лише носом — і раптово зойкнула, розклепивши повіки. — Ой, цвіте! — вигукнула, аж загули стіни. — Цвіте! — підскочила на одній ніжці (якщо можна так назвати подібну кінцівку) і дременула на кухню.
Таша посунула й собі за Габріелою. В кухні та ніжно погладжувала надзвичайно гарну квітку, котра, вірогідно, щойно розквітла.
— Я почула запах, — зашарілася принцеса й приклалася до фіолетового бутона потрісканими губами.
Вдруге зойкнула, похапцем подивилася на годинника, рвонула до коридору, примушуючи підлогу під собою труситися. Звідкілясь від дверей віддавала останні накази. Таша вийшла до неї, і принцеса зненацька рвучко притягла її до себе, міцно обняла, аж Таші тріснуло щось усередині, й по-родинному поцілувала тричі у щоки…
«Дійсно неординарна», — вирішила Наталка.
Для Габріели Таша виконувала завжди однакову роботу, фантазувати на тему прибирання тут було не заведено. Підмітала мітлою з довгою ручкою, оминаючи вазони, як у слаломі (пилососа не було принципово, бо він міг нашкодити рослинам), шкребла підгорілі каструлі, про які принцеса перед виходом на роботу розповідала все нові й нові історії. Оповідки зводилися до того, що, задивившись на якусь мушку, черв’ячка, листочок, пилинку, хмаринку чи вітерець, принцеса мусила потім їсти кашу, картоплю, капусту чи м’ясо з гірким присмаком горілого. Габріелі було тридцять сім років, вона не мала чоловіка чи коханця, але гормони грали, і це штовхало жінку закохуватися у предмети.
Вона досить непогано малювала, як на Ташин смак. Переважно зображувала коней, котів, собак на лоні природи, так би мовити — Божі тварі на пленері. Судячи з того, що Наталка через тиждень перемивала залишені Габріелою порцелянові сервізи на кільканадцять осіб, навантажені біля мийки у височезні стоси-хмарочоси, принцеса полюбляла влаштовувати велелюдні вечірки.
— З якого приводу? — весело питала прибиральниця, вказуючи на батареї тарілок. Таша всією душею полюбила незграбну принцесу за її дитячу вдачу та наївність.
— Сестри шукають мені пару, — промовляла Габріела, ховала обличчя за червоними долонями та гучно, по-конячому іржала. Довго не могла спинитися.
Наталка вбачала в її поведінці зародки нервового захворювання.
У Габріели було дві сестри та брат. Старші сестри мешкали у Мюнхені, мали сім’ї, дітей, були як дві краплі води схожі на Габріелу, але вирізнялися жорсткими чоловічими характерами. І це грало в унісон із їхніми зовнішніми параметрами. Натомість Габі вважалася в родині фон Кратенбургтреттен білою вороною. Двічі Наталка була свідком галасливих скандалів, під час яких перепадало на горіхи і їй. Сестри Габріели безцеремонно закидали Наталці недбале ставлення до професійних обов’язків.
— Навіщо тобі хатня робітниця? Що вона тут робить? — питала принцесу фон Кратенбургтреттен найстарша сестра, свердлячи родичку яструбиним поглядом та одночасно з цим підкидаючи носком блискучого черевика листя.
Габріела лише червоніла й чекала, коли сестри скинуть негативний баласт. Вона воліла в такі хвилини відрядити Ташу до магазину за продуктами.
— Повернешся за дві години… — шепотіла й підморгувала.
Коли прибиральниця поверталася у спорожнілу квартиру, на столику лежали цидулка від принцеси і якась дрібничка на кшталт цукерочки чи шпильки для волосся. У записці значилося: «Перепрошую за тимчасові незручності».
Рід Кратенбургтреттен походив від голландської королівської гілки, та давно вже перевівся, залишилися тільки ім’я й заповіти далеких родичів, що відали Богу душу. Габріела вважалася принцесою на бобах, тобто в неї не було посагу — один із дідусів по материній лінії склав на неї заповіт, але так, що жінка могла одержати гроші в разі заміжжя. А її ніхто не брав.
— Та не хочу я за той заміж, трясця його матері, — казала Габріела, коли Таша перетворилася на її довірену особу, десь на другий тиждень гарування. — Але ж треба на щось жити. — Вона складала будиночком руденькі брівки й по-собачому дивилася на українку, випрошуючи моральної підтримки.
Таша, аби була чоловіком, так би й запропонувала дивачці руку й серце. У це далеко не досконале й не жіночне тіло Бог вклав ніжну й тонку душу. Дивлячись у рябе Габріелине обличчя, Таша хотіла плакати від радості. Але коли переводила погляд на заяложені штани принцеси з обвислою матнею й коліньми, на чорну, вилинялу на плечах сорочку — брали дрижаки, навіть хотілося волати: «О майн гот[50]!» — і тікати світ за очі.
Хоч як боролася Таша з брудом і сміттям у цій оселі, тут при нагоді можна було виявити запліснявілу булку під ліжком, старі черевики в морозильній камері, бабські ліфчики, розвішані на дверних ручках, від чого вони (ліфчики, звісно) скидалися на гамаки; залишений іще минулого тижня в духовці суп, що вже заграв і неабияк смердів; посеред вітальні — купу землі, з якої стирчав новий паросток; червоні відбитки візерунчастих підошов. Чому червоні? Бо принцеса не помітила, як наступила на губну помаду, що впала з туалетного столика. І тепер масні трафарети прикрашали вичовгану підлогу.
— Не чіпай! — просила Габріела Наталку, коли та схилялася над слідом із вологою ганчіркою.
Принцеса летіла до спальні. Прибиральниця чекала. Габріела вганяла до кімнати з камерою, швиденько фільмувала сліди й поспіхом збиралася на роботу. Працювала у доволі солідному мережевому рекламному бюро художницею.
Українка щораз проводжала Габріелу, стоячи на вкритому зеленню балконі-оранжереї, махала рукою, вдивлялася у пришелепувату принцесу, яка поспіхом накидала куртку лише на одну руку.
— Дурепа! — лагідно промовляла Таша і бралася до роботи.
Брат Габріели, естет Ернесто, не помічав вад родички й тягнувся до неї, як до матері, яку вони втратили, коли ще були підлітками. Саме їхня мама наполягла дати дітям такі імена — Ернесто й Габріела, бо була італійкою князівського роду. Від неї з генами отримали любов до мистецтва, тонку душу, ніжність. Дві інші дівчини були батьковими пасіями. Дівчат німецький граф зліпив із себе, а Ернесто — невеликий на зріст чорноокий та смаглявий красень із тонким носом і скульптурним підборіддям — вдався в красуню матір. Він був найменшим, егоїстичним, саркастичним та в’їдливим. На відміну від мюнхенських сестер, жив у Берліні, часто навідувався до Габі, аби розповісти про свої любовні негаразди. Забігши до сестри в якусь із серед, попросився залишитися з Ташею, бо Габріела поспішала на роботу. Сидів на кухні, осідлавши високого барного стільця. Звісивши ноги, махав ними, ніби маленький рибалка на березі в очікуванні рибки. Міг подовгу мовчати, вдивляючись у Ташину спину, а тоді зненацька запитати щось образливе.
— А ви там у себе продукти миєте перед вживанням? — пускав бісики.
Наталка мовчала.
— Ви займаєтесь сексом через простирадло? — чіплявся до простолюдинки.
— Ви народжуєте в лісі? — наостанок кидав щось зовсім безглузде.
Ернесто знав про Росію (він думав, що Таша саме з цієї країни, й переконувати його не було сенсу) зі страшних казок, що їх любила розповідати йому в ранньому дитинстві бабуся — трохи пришелепувата графиня фон Дитріх.
— Ми вміємо добре різати людей ножами, — зімітувала бандитську манеру, тримаючи в руці чималого тесака, бо саме взялася за нього, аби сполоснути.
Побачила, як у принца здригнулася нога. Тоді голосно засміялася, кинула холодну зброю на стіл, попередньо витерши перекинутим через плече рушником.
Італійський німець вимушено посміхнувся, і, коли вже мав зовсім розслабитися, Таша підійшла до нього впритул та поцілувала з усією пристрастю, на яку лише була здатна. Вчинила так заради вистави, яку спонтанно вирішила показати пихатому Ернесто. Від поцілунку той очухався не відразу. Наталка рвонула до кімнати, ввімкнула перший-ліпший диск і взялася цибати кімнатою. Незважаючи на велику перерву в тренуваннях, Таша втнула професійний джайв. Ернесто аж рота розкрив від захоплення. Таша вимкнула музику, вихопила з полиці альбом репродукцій відомих художників і почала сходу розповідати про кожного з них. Ще замолоду цікавилася живописом, але Бог не дав хисту до малювання, тому її інтереси спрямувалися виключно на теорію.
