На краю Ойкумени - Ефремов Иван Антонович (читаем книги онлайн бесплатно полностью txt) 📗
Кабуєфта сердито стукнув по підлокітнику крісла.
— Сім і сім разів до ніг Великого Дому, мого володаря, припадаю я. Тьху на тебе, — палець володаря Півдня ткнув в оторопілого начальника полювання, — бо ти грішиш проти їх величності. Ми повинні привезти їм не напівживого малюка, а звіра — нефер-неферу, [73] в розквіті сил, що вселяє повну міру страху. І не можна чекати, поки малюк підросте в нас у полоні… Наказ треба виконати з невідкладною готовністю, тим більше, що звір цей водиться далеко від Воріт Півдня.
Каравановожатий Пехені порадив відправити сотні три найвідважніших воїнів без зброї, з вірьовками і тенетами, якими можна було б зловити страховисько.
Командуючий військами Сенофрі невдоволено поморщився, насупився й Кабуєфта.
Тоді каравановожатий поспішив додати, що можна і не відправляти воїнів, а змусити нубійців самих упіймати звіра.
Кабуєфта похитав головою, скрививши рота в презирливій посмішці:
— Часи Менхеперри і Сотепенри давно минули — мерзенні жителі країни Нуб уже не зігнуті в покорі. Сенофрі знає, з якими зусиллями і хитрощами ми стримуємо пожадливість їхніх голодних ротів… Ні, це не годиться, нам доведеться самим виконати повеління…
— Коли замість воїнів пожертвувати рабами, — обережно вставив Сенофрі.
Замислений Кабуєфта пожвавішав:
— Клянуся Маат, [74] ти маєш рацію, мудрий начальнику війська! Я візьму із в'язниць бунтівників і втікачів, цих найсміливіших рабів. Вони зловлять страховище.
Начальник полювання недовірливо посміхнувся.
— Ти мудрий, володарю Півдня, але, насмілюсь запитати, чим примусиш ти рабів іти на вірну смерть від жахливого страховища? Погрози не допоможуть — ти зможеш поставити проти смерті лише смерть. Яка їм буде різниця?
— Ти знаєш краще звірів, ніж людей, Незі, тому залиш мені людей. Я пообіцяю їм волю. Ті, хто вже йшов на смерть заради неї, підуть іще раз. Ось чому я хочу взяти бунтівливих рабів.
— І виконаєш обіцянку? — знову запитав Незі. Кабуєфта гордовито відкопилив нижню губу:
— Велич володарів Півдня не дозволить мені принижуватись до брехні перед рабами, але назад вони не повернуться. Облишмо це. Краще скажи мені, скільки людей потрібно буде для того, щоб схопити звіра, і чи далекий шлях до тих місць, де він водиться.
— Треба не менше двох сотень людей. Звір розтопче половину, решта придавить його купою і зв'яже. Через два місяці почнеться час поводі, в країні Нуб підуть дощі, трави в степу оживуть. Тоді звірі підуть на північ по траву і їх можна буде знайти біля самої річки в області шостого ступеня. Найголовніше, щоб зловити звіра недалеко від ріки, бо інакше воїни не зможуть привезти страховисько вагою в сім биків живцем. А по річці ми сплавимо його у великій клітці до самого Міста…
Начальник Півдня розмірковував, щось підраховуючи, губи його ворушилися.
— Хет! [75] — промовив він нарешті. — Півтораста рабів досить, коли люди добре битимуться. Сотню воїнів, двадцять мисливців і провідників. Ти візьмеш на себе начальство над усіма, Незі! Приступай до справи негайно. Сенофрі відбере надійних воїнів і мирних негрів. [76]
Начальник полювання вклонився.
Сановники залишили кімнату, посміюючись над новим дорученням Незі.
Кабуєфта посадив писаря і почав диктувати листа начальникові в'язниць обох міст, розташованих біля Воріт, — Неб і Севене.
Розділ п'ятий
ЗОЛОТИЙ СТЕП
Внизу біля сходів, що спускалися з горба до південного краю острова Неб, стояла юрба рабів, прикованих до великих бронзових кілець на стовпах з червоного граніту, які високо здіймалися на нижній площадці. Тут були всі сто чотирнадцять утікачів, що залишились живими, і ще сорок рабів, — негрів та нубійців — з лютими обличчями, з рубцями ран на тілі, що вже загоїлись. Довго томилися люди під пекучим промінням сонця, чекаючи вирішення своєї долі.
Нарешті на верхній площадці сходів показався високий чоловік у білому вбранні, в золоті, що виблискувало на лобі, на грудях і на чорному жезлі. Він ішов поволі, затінений двома опахалами, що їх несли нубійські воїни! Кілька чоловік, судячи з їх одягу — знатні сановники, оточували володаря. Це був Кабуєфта — начальник Воріт Півдня.
Воїни поспішно вишикувалися навколо рабів. Тюремний писар, що супроводив полонених, виступив наперед і вклонився аж до землі.
Кабуєфта спокійно, із закам'янілим виразом на обличчі, зійшов униз і впритул наблизився до рабів. Мигцем, зневажливо обвівши очима всіх присутніх, він бундючно сказав щось чиновникові. В голосі його було чути легке схвалення. Начальник Воріт Півдня стукнув жезлом — мідний кінець його брязнув об кам'яну плиту.
— Дивіться всі на мене і слухайте! Хто не розуміє мови Та-Кемту, тих нехай відведуть ліворуч — їм пояснять потім.
Воїни швидко виконали наказ, відвівши вбік п'ятнадцять чорношкірих, які не знали мови.
Кабуєфта, підшукуючи слова, голосно і повільно заговорив простонародною мовою. Було видно, що володареві Півдня доводилося часто зустрічатись з іноземцями.
Вельможа пояснив рабам, яке завдання покладається на них, не утаївши того, що багатьох чекає загибель, але тим, хто врятується, обіцяв волю. Більшість заколотників виявили свою згоду схвальними вигуками, менша частина вперто мовчала, — ніхто не — відмовився.
— Хет! — говорив далі Кабуєфта, і знову погляд його ковзнув по худих і брудних тілах. — Я звелю добре годувати вас і давати вам митися. Шлях через п'ять порогів Хапі важкий, швидше пливти на легких човнах. Я звелю розкувати вас, коли ви поклянетеся, що не втечете… Радісні вигуки обірвали його мову. Він виждав, поки вони стихнуть, і потім заговорив далі: — Але, крім клятви, ось мій наказ: за кожного втікача десятьох його кращих товаришів буде кинуто на пісок берегів країни Нуб зв'язаними, із зідраною шкірою, посиланих сіллю. Ті, хто злякається, побачивши звіра, і втече, будуть жорстоко покарані, бо жителів країни Нуб попереджено, що під загрозою кари вони повинні вистежити їх і зловити.
Останні слова начальника Півдня раби зустріли похмурим мовчанням. Кабуєфта, не звернувши на це уваги, став знову розглядати людей. Досвід допоміг йому вибрати без помилки потрібних людей.
— Вийди сюди ти, — володар показав на Каві. — Ти будеш начальником над ловцями, посередником між моїми мисливцями і своїми товаришами.
Каві не поспішаючи вклонився вельможі, — в бороді етруска промайнула похмура усмішка.
— Ти продаєш нам свободу, великий чоловіче, дорогою ціною, але ми її купуємо, — сказав етруск і повернувся до товаришів: — Лютий звір не страшніший за золоті копальні, а надії тут набагато більше…
Кабуєфта пішов, полонених знову запровадили в тюрму. Начальник Півдня додержав свого слова — заколотників почали добре годувати, звільнили від кайданів та нашийників і двічі на день водили купатися до Нілу, у відгороджену від крокодилів затоку. Через два дні сто п'ятдесят чотири раби приєднались до загону воїнів і мисливців, що вирушали вгору рікою на тридцяти легких човнах, сплетених із стебел очерету.
Дорога була далека. Жителі Чорної Землі налічували від Воріт Півдня до шостого порога Нілу чотири мільйони ліктів. Ріка, що протікала майже прямо через країни Вават та Іертет, утворила в країні Куш, [77] яка лежала вище, два велетенських завороти — один на захід, другий на схід.
