Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович (читать полностью книгу без регистрации .TXT) 📗
Ч ўо ж вони вам, бгате?
Ч “а що! «араз у бурмистра олод?€ кубки, коновки ср?бн?, ковш?, що позносили з усього м?ста м?щане, ?з стола порозхватували. —тав бурмистер њх докор€ти, злод?€ками, розбишаками взивати, дак ? самого трохи не вбили: ЂЌе взивай козака злод?Їм! “епер, Ч кажуть, Ч минулось: се моЇ, а се твоЇ, Ч усе тепер обще! —воЇ добро, а не чуже роз?брали братчики по кишен€х!ї ќтак?њ! ўе ж це не все. “ут одн? в бурмистра бенкетують, а там голота розповзлась по м?сту та давай коло крамних комор поратись. ”се з комор порозвол?кали. инулись м?щане жал?тись до гетьмана, дак той см?Їтьс€: Ђ¬и ж х?ба, Ч каже, Ч враж? сини, не знаЇте, що ми тепер ус? €к р?дн? брати? ”се в нас тепер укуп?!..ї “ак-то п?д?йшли нас оманою с?чов? братчики! я оце з своњми бурмистрами з?бравсь та швидш додому, щоб ? в иЇв? в нас не похаз€йствовали низов? доброд?њ.
Ч Ѕгатц?! Ч каже „еревань. Ч ” прокл€ту годину вињхали ми з дому! оли б у мене тут не дочка та не ж?нка, то й € с?в би з вами та й убравсь ?з сього пекла.
Ч –€туй же њх борж?й, доброд?ю, Ч каже —урмач, Ч бо вже € чув, що гетьман просватав твою дочку в д€дька vвинтовки за свого писар€!
Ч „орта з два просватаЇ! Ч гукнув тут, €к ?з бочки, чийсь товстий голос.
vл€не „еревань, аж њде ирило “ур, за ним з дес€ток товариства верхи.
Ч „орта з два, Ч каже, Ч просватаЇ! ”же кому що, а „ереван?вна мо€ буде. Ќехай же не дурно буде мене за нењ бито ки€ми!
Ч ирило! Ч гукнув на нього Ўраменко. Ч ирило “ур, чи чуЇш?
ј той йому, њдучи:
Ч Ќ?, не чую. який € “ур? ’?ба не бачиш, €к тепер усе на св?т? попереверталось! ого недавно ще звали при€телем, тепер величають ворогом; багатий став убогим, убогий багатим; жупани перевернулись на семр€ги, а семр€ги на кармазини. ”весь св?т перелицьовано: €к же ти хочеш, щоб т?лько “ур зоставс€ “уром? «ови мене або бугаЇм абощо, т?лько не “уром.
Ч ?а год?, бога ради! Ч каже ѕетро. Ч „и тепер же до вигадок? —кажи на милость божу, невже ти знов вернувсь до своЇњ думки?
Ч —ебто про „ереван?вну закидаЇш? Ч у одв?т йому ирило “ур. Ч ј чому ж не вернутись? —омка твого вже б?с ?злизав Ч не б?йсь, не викрутитьс€ з запорозьких лап! ?ак кому ж б?льш, €к не ирилу “уров?, достанетьс€ „ереван?вна? ћоже, думаЇш, тоб? зоставлю? Ќайшов дурн€!
? помчавсь ?з своЇю ватагою к vвинтовчиному хутору.
ќставсь ѕетро, €к остуджений. ј „еревань соб? стоњть, мов сон йому снитьс€. “арас —урмач давно вже од’њхав. як ось Ч ¬асиль Ќевольник з к?ньми. ”пав ѕетро на кон€ ? полинув за запорожц€ми; €к тут йому назустр?ч старий Ўрам.
Ч уди се ти мчишс€, синку?
Ч “ату! «нов запорожц? хочуть ухопити „ереван?вну!
Ч ѕокинь тепер ус?х „ереван?вен, синку! Ч каже понуро Ўрам. Ч Ќехай хапають кого хот€. –ушай за мною; нам тут нема б?льш д?ла: заклювала ворона нашого сокола!
Ќ?чого й казати ѕетров?. ѕоњхав за панотцем, похиливши голову, а серце, ти б сказав, надвоЇ розр?зано!
јж ось гукаЇ „еревань:
Ч Ѕгатику! ѕостривай, дай хоч подивитись на тебе. «упинивс€ Ўрам.
Ч ?е се ти, бгате, був у сю заверюху?
Ч ўо про те питати, чого не вернеш? Ч каже Ўрам. Ч ѕрощай, нам н?коли.
Ч “а постривай-бо! уди ж ви оце? Ќу, бгате, от € й на рад? з тобою був, бодай н?хто вже не д?ждав так радувати! ўо ж ?з того вийшло? “?лько боки потрутили та один розбишака трохи не вколошкав. ўо ж мен? ще звелиш чинити?
Ч Ўкода вже тепер нашоњ прац?, брате ћихайле! Ч каже Ўрам, Ч њдь собi з богом до ’марища. —кажуть, мабуть, швидко й усi амiнь.
Ч ј не будеш же мене бiльш узивати Ѕарабашем? Ч питав „еревань.
Ч Ќi, Ч каже Ўрам, Ч Ѕарабашiв тепер повна ”крањна.
Ч ѓй-богу, бгате, € кричав Ђ—омка!ї так, що трохи не луснув! ќх, у нещасливу годину, бгате, ми вињхали з ’марища! як то мо€ Ћес€ почуЇ про сю раду? ѕодожд?ть же! уди ж оце ви, бгатц??
Ч уди ми њдемо, Ч одв?туЇ Ўрам, Ч там тоб? не бувати.
Ч “а, по правд? сказавши, бгате, € й не хочу. ?обре й п?д Ќ?женем огр?лись. ќсь до €кого часу блукаю не об?давши. ј б?долаха —омко! ўо то в?н тепер?
Ч Ќу, њдь же соб? об?дати, Ч каже Ўрам, Ч нам н?коли. ѕрощай!
Ч ѕрощайте й ви, бгатц?! “а зањзд?ть, упоравшись, у ’марище: вдаримо, може, ще раз лихом об землю.
Ч Ќ?, вже! Ч одв?туЇ Ўрам. Ч “епер про нас х?ба т?льки почуЇш. ѕрощай нав?ки!
?а й обн€лись обоЇ перш ?з „ереванем, а пот?м ? з ¬асилем Ќевольником. ѕетро щиро стиснув „ереван€, прощаючись; а той, мов догадавсь, да й каже:
Ч ќй бгатику! „и не лучче б було, €кби ми не ган€лись за гетьманами?
« тим ? роз’њхались. Ўрам повернув на озелецький шл€х; „еревань ?з ¬асилем Ќевольником вернувсь до сво€кового хутора. ¬асиль Ќевольник утирав рукавом сльози.
XVI
ј Ѕрюховецький тим часом бенкетовав у Ќ?жен?. ” ту-бо нещасливу годину справд? так лучилось, €к мовив vалка: Ђ?е кричать, а де сп?вають; де кров ?ллють, а де гор?лку п’ютьї. оло Ѕрюховецького сидить за столом кн€зь vаг?н ?з думними д€ками Ч люде поважн?, що не з гайдамаками б њм бенкетовати; так отже золото того наробило, що безбожний харциз€ка став њм у поваз?, а щира душа мусить погибати! «а золото не звонтпили ошукати свого цар€, що дав њм у всьому в?ру; не звонтпили через того ?ванц€ наготовити кривавих буч своњм земл€кам ?з нашим безталанним людом. ’то ж бо того не знаЇ, ск?лько оп?сл€ розлито на ¬крањн? кров? через ?ванцеве лукавство да через неситу хтив?сть московських воЇвод?
vул€Ї кн€зь vаг?н ?з Ѕрюховецьким, ?сповн€ють червоним вином кубки, бенкетують на людське безголов’€. —кр?зь, ? в св?тлиц€х у олод?€, ? на подв?р’њ, сидить поза столами городова козацька старшина з запорожц€ми: усе то т?њ, що нишком по€кшались ?з низовц€мй да, ради свого панства, запродали —омка ?ванцев?. Ќев?рн? душ?! “епер уже ?ншому й трунок не л?зе в пельку, ?ншому так т€жко, €к тому ёд?; да вже нема воротт€ Ч треба брататьс€ з розбишаками! ј т?њ ока€нн?њ сид€ть за столами в чужих кармазинах, що де на €ких ? не сход€тьс€, п’ють гор?лку, €к воду, хвал€тьс€ такими добрими вчинками, що аж мороз ?де поза спиною; крик, галас зчинили несказанний. ?ивуЇтьс€ кн€зь, погл€даючи на таку компан?ю, ? питаЇтьс€ в гетьмана:
Ч „и в вас у —iчi знай так бушують на бенкетах? ј один бурлака перебив гетьмана да й каже:
¬ нас, кн€зю, у —iчi то i норов, хто Ђотче нашї знаЇ,
як уранцi вставши, вмиЇтьс€, то чарки шукаЇ.
„и чарки то, чи кiвш буде, не гл€дить перемiни, Ч
vладко п’ють, €к з лука б’ють, до ночноњ тiнi.
як же почали розхапувати по кишен€х м?щанське добро, то кн€зь ? соб? звонтпив, щой його ще г?рш, н?ж на рад?, не потрутили; да, ск?нчивши об?д, зараз ? попрощавсь ?з новим гетьманом. Ѕрюховецький пров?в його аж за ворота.
ѕров?в кн€з€ за ворота, аж тут йому назустр?ч двоЇ д?д?в с?чових Ч ведуть за ши€ку €когось с?ромаху-братчика. “ак €к от часом двоЇ вовк?в попадуть п?д селом необачну свиню да, вз€вши з обох бок?в за уш?, ведуть у пущу на розправу, так т?њ д?ди вели б?даху-запорожц€ через базар, позираючи гр?зно з-п?д сивоњ щетини.
Ч ?е се ви, батьки, блукали, що й не об?дали вкуп?? Ч питаЇ ?ванець.
Ч “а от бач! Ч кажуть. Ч «а цим ледащом ? об?д утер€ли.
Ч ўо ж в?н таке?
Ч ?ге, що! “ут наробив такого сорому товариству, що й казати €зик не ворочаЇтьс€. ”надивсь ди€вол?в син до ковалихи. ” vвинтовки коло хутора коваль живе, дак в?н туди ? внадивсь.
Ч “ак оце ви його й п?ймали на гар€чому вчинку?
Ч «цапали, Ч кажуть, Ч пане гетьмане, €к кота над салом. ”же нам давно до ушей донесено, що притьмом ќлекса —енчило скаче в гречку: Ђ?, постривай же, Ч кажемо, Ч гаспедський сину! ћи ж присочимо тебе!ї Ч та вже ото й чигали його, не спускали з очей. ўо ж? “ут добр? люде на рад? гетьмана обирають, а в?н, ледачий, до ковалихи. ј ми з братчиком назирцем. Ђќдчини!ї Ч Ќе одчин€Ї. Ђќдчини!ї Ч Ќе одчин€Ї. ћи двер? вивалили, аж в?н, поганець, там, €к той кнур у берлоз?!
Ч ўо ж ви оце думаЇте з ним чинити?
Ч ј що ж б?льш, €к не ки€ми? “а вже сього не так, €к ирила “ура! —ьому вже треба так боки нагр?ти, щоб не д?ждав б?льш р€сту топтати!
