Фрау Мюллер не налаштована платити більше - Сняданко Наталка В. (читать полностью бесплатно хорошие книги TXT) 📗
На відміну від брата, вона вірила в дієвість психотерапевтичних сеансів і старанно відвідувала сеанси ось уже багато років, періодично проходила курси розмов із порожнім стільцем, що уособлював ту чи іншу людину, висловлювала стільцеві те, що не наважилася б висловити в очі людині, і таке уявне з’ясування стосунків допомагало позбутися нав'язливих розмов, що ведуться зазвичай подумки. Також доволі регулярно вона проходила сеанси тренування глибокого дихання й гупання тенісною ракеткою по матрацу. І перше, і друге дозволяло зняти стрес та вивільнити особливо глибоко приховану агресію.
Ева довго шукала, поки знайшла психоаналітичку, яка не намагалася «лікувати» в ній її лесбійські схильності та не пояснювала їхню появу розчаруванням у гетеросексуальних зв’язках ранньої юності, що, зрештою, як і в усіх, здебільшого були травматичними.
Ева доволі довго не наважувалася перейти в стосунках із чоловіками за гарантовано безпечну територіально-часову межу трьох побачень. На першому — знайомство, похід у ресторан, на другому — поцілунок, на третьому — спільна ніч і обіцянки ще колись обов’язково подзвонити одне одному. Вона ніколи не дзвонила, а якщо дзвонили їй, знаходила причини обірвати знайомство. Навіть якщо партнер цікавив її та хотілося дізнатися про нього більше, вона не дозволяла собі піти далі. Точніше, особливо тоді, коли хотілося більшого.
Її психотерапевтка пояснювала такий паттерн поведінки дитячою травмою — коли Еві виповнилося дванадцять, вона кілька років провчилася у швейцарському католицькому інтернаті для дівчаток, куди мати віддала її, прочитавши десь, що в цьому інтернаті вчилося чимало відомих жінок, а під час Другої світової війни там переховували єврейських дівчат, зокрема й першу наречену Макса Фріша, з якою він так і не одружився.
Еві не подобалося в інтернаті, вона ненавиділа тамтешню сувору дисципліну, позірну набожність, плітки й пересуди, зацикленість на формі одягу, меню та вивченні напам’ять катехізису. Пробувши в пансіонаті три роки, Ева поскаржилася матері, що одна з черниць намагалася схилити її до сексуальних збочень, і перелякана мати забрала доньку з інтернату. Хоча насправді «збоченнями» вона активно займалася з іншими ученицями й саме там пізнала найбільш екзотичні лесбійські сексуальні прийоми.
Але найболючішим завжди був від’їзд із дому до інтернату. Мати вважала, що доньці буде легше, якщо її позбавити довгих сентиментальних проводів, і просто привозила дівчину заздалегідь на вокзал і залишала саму стояти на порожньому пероні в очікуванні потяга. Ева стояла, секунди тяглися безкінечно, у животі в неї розросталася болюча порожнеча, яка підіймалася до горла і яку потім вона вибльовувала з себе в туалеті потяга.
Відтоді така порожнеча з’являлася в неї у животі щоразу, коли стосунки наближалися до етапу завершення першої, безтурботної фази й слід було приймати рішення — залишатися на пероні чи сідати до потяга. Ева завжди сідала до потяга, боячись пропустити щось важливе, або навпаки, зі страху перед тим, що буде, якщо вона залишиться, а виявиться, що насправді ніхто її не чекає.
Материна суворість і вимогливість привели Еву до ще одного переконання — віри в те, що будь-яке почуття слід заслужити, як завжди слід було заслужити похвалу чи пестощі матері. Тому всіх своїх коханців і коханок вона намагалася опікати, несвідомо завойовуючи цим додаткові «бали» на шкалі своєї вартості для них, а насправді лише руйнуючи стосунки, перетворюючи їх на якусь заздалегідь програшну комерційну оборудку.
Її перший «серйозний» коханець Саймон, син француженки й німця, був художником, старшим за неї на двадцять років. Він народився в заможній сім’ї, але давно розтринькав батьківський спадок і після закінчення навчання опинився перед неприємним фактом, що тепер доведеться самотужки заробляти на життя. Картини, які він вважав геніальними, комерційним попитом не користувалися, а у фахівців викликали лише стримані реакції. Доброзичливі люди радили йому здобути якийсь інший фах, а малювання перетворити на гобі. Але Саймон реагував на такі поради обуренням і вперто продовжував вважати себе невизнаним генієм. На момент, коли він зустрів Еву, йому було вже сорок вісім, а жодної персональної виставки, навіть у найменшій міській галереї, у нього так і не було. Він ніде не працював і доволі багато пив. Саймон був вродливим і розумним, із ним цікаво було спілкуватися, його страшенно заводила Евина зовнішність, а особливо її намагання себе спотворити. Він пропонував їй вдатися навіть до більш кардинальних речей — поголена голова, потворні татуювання, вирвані передні зуби. Їхній роман був бурхливим, складався здебільшого із нічних пиятик у майстерні з друзями Саймона. Під час таких пиятик вони влаштовували костюмовані вечірки, бавилися в шаради, розповідали Еві історії зі свого богемного минулого, тішачись, що нарешті є хтось, хто слухає все це вперше, а їй слухати все це вперше було цікаво.
Скориставшись старими знайомствами діда, Ева організувала Саймонові виставку в Східному Берліні. На вернісаж вдалося зібрати відомих мистецтвознавців, журналістів, колекціонерів. Їй здавалося, що варто докласти невеликих зусиль до популяризації картин Саймона, і справи в нього підуть краще. Мабуть, так би воно й сталося, але Саймон продав кілька картин і відразу відчув себе реалізованим генієм, якому вже нічого докладати старань, бо все, що він робить, неминуче викличе захоплення сучасників. Саймон вирішив, що відтепер Ева завжди буде займатися його справами. А коли вона запропонувала йому самостійно спробувати поговорити з галерейниками про наступні виставки, створити веб-сторінку, знайти справжнього, професійного агента, той категорично відмовився. Він вважав принизливою для себе будь-яку роботу, крім творчої. Арт-менеджмент він зневажав особливо, а усіх, хто лише перепродує мистецтво чи організовує довколамистецьке життя, називав паразитами і не соромився говорити це людям у вічі.
Займатися побутовими справами Саймон теж не любив і був переконаний, що його повинен обслуговувати хтось «нетворчий» — наприклад, усе та ж Ева могла б подбати про його харчування, одяг, розваги. Не кажучи вже про фінанси. Він запропонував їй з’їхатися й одружитися. Точніше, просто перевіз усі речі до Еви, поки вона була на роботі, та поставив її перед фактом, що тепер вони житимуть разом.
Усе, що було далі, нескладно собі уявити. Спершу Ева намагалася змиритися з фактом присутності Саймона у своєму житті, потім пробувала встановити якісь справедливіші правила співіснування, далі вони просто сварилися, запиваючи сварки алкоголем. Поєднувати регулярні пиятики з роботою ставало все складніше. Десь через півроку Ева зрозуміла, що їй слід вдатися до кардинальніших методів, бо по-іншому вона сама незабаром втратить роботу, а потім і зіп’ється. Якось Ева дочекалася, поки Саймон вийде до магазину, і поміняла замки в помешканні. А коли він спробував вибити двері, викликала поліцію. Саймона затримали. Його речі вона принесла у відділення поліції та написала заяву, звинувативши Саймона в побутовому насильстві.
Після виходу з в’язниці Саймон переслідував Еву ще декілька років, несподівано з’являючись на її побачення з іншими чоловіками, розкладаючи спальник у неї під дверима, тероризуючи її на роботі.
Усіх своїх наступних коханців Ева ніби обирала за каталогом товарів на одній і тій же сторінці. Її психотерапевт вважала, що Евина занижена самооцінка спонукала її до пошуку чоловіків, на тлі яких вона точно не почуватиметься неповноцінно. Але при цьому Ева безнадійно перегинала палку. Тож усі її спроби нагадували фарс. Кожним зі своїх партнерів вона відразу ж намагалася заопікуватися, усі це відверто використовували, Ева мовчки страждала, потай сподіваючись, що рано чи пізно все налагодиться, а коли цього не відбувалося, вона тікала.
З жінками в неї теж усе було непросто, але значно краще.
