Фрау Мюллер не налаштована платити більше - Сняданко Наталка В. (читать полностью бесплатно хорошие книги TXT) 📗

Ева зізналася Христині, що досі в неї не було коханок, із якими вона почувалася б на рівних, як із Христиною. Здебільшого вона обирала для стосунків жінок емоційно залежних і значно слабших за себе. Її партнерки зазвичай були підкреслено, аж до манірності жіночні, вродливі, але не надто розумні, часто істеричні. Її психотерапевт пояснювала це застиглим ґештальтом [8] з Евиного дитинства: вона, як типова «татова доня», завжди обирає для стосунків не менш типових «маминих доньок» — жінок, у яких не склалися стосунки з батьком або через його відсутність, байдужість, або, навпаки, надмірну увагу. Як пояснила лікарка, батько, якого не задовольняють подружні стосунки з дружиною, шукає компенсації у взаєминах із донькою, дає їй ілюзію майже цілковито дорослих стосунків, а коли потім іде від доньки до справді дорослої жінки, дитина сприймає це як зраду, як те, що її «кидають» задля іншої жінки. І такі жінки потім усе життя несвідомо відтворюють цю ситуацію у власних інтимних стосунках — у кожному новому партнері намагаються завоювати недосяжного батька. А ті, у кого закладені лесбійські схильності, з часом скеровують зусилля на жінок, не змінюючи при цьому моделі власної поведінки. Такі жінки завжди надмірно емоційні, тому бурхливо демонструють свої емоції, або, навпаки, приховують їх від оточення, перетворюючи це на одне з основних своїх занять. Вони надмірно зосереджені на власній зовнішності та постійно зайняті самоприкрашанням, а чи, як Ева, — самоспотворенням. Вони зазвичай дуже еготичні: у когось це виражається в істеричному намаганні за будь-яку ціну завоювати увагу оточення, а в когось, як у Еви, — навпаки, у підкресленій замкнутості та позірній відмові від власних інтересів. Такий еготизм часто сприймається як альтруїзм, бо людям цього типу страшенно важливо, що про них думають інші, і, щоб справити краще враження, вони завжди готові пожертвувати власними інтересами. Вони схильні до поверхових короткотривалих стосунків, бо бояться набриднути партнерам чи партнеркам, і аби знову не переживати знайому з дитинства ситуацію покинутості, роблять крок на випередження та кидають партнерів самі. Тому не можуть реалізуватися в триваліших стосунках.

Свої стосунки з Христиною Ева вважала безсумнівним результатом успішної терапії й наслідком подолання в собі страху втратити справді важливу людину.

Христина була сильною натурою, Ева відразу це відчула, і, мабуть, саме тому їхні стосунки й були такими обережними. Ева почувалася непевно з незвичною партнеркою. У Христини досі також не було коханок, із якими вона могла б уявити собі триваліші взаємини. Насамперед через те, що в її попередньому середовищі це просто було неможливо, занадто сильно все слід було тримати в таємниці, ховатися й постійно боятися чимось себе викрити. Тому про постійні стосунки навіть не мріялося.

Тепер ця проблема зникла, можна було нічого не боятися, але зламати роками вироблені звички не так просто. Крім того, Христині було незвично, що в її новому середовищі всі так зациклені на різноманітних терапіях. Навіть люди малознайомі здебільшого говорили про те, що кому сказав його психотерапевт і яка саме терапія тепер вважається найбільш ефективною. Вона довго не могла позбутися скепсису щодо цього. Її вихована в радянських і пострадянських реаліях психіка не могла сприйняти як належне те, що проблеми психологічні тут вважалися настільки ж вартими уваги й лікарського втручання, як тілесні хвороби. І навіть більше. Увесь її попередній досвід зводився до того, щоб навчитися якомога ефективніше ігнорувати й приховувати від оточення власні психологічні проблеми та душевний дискомфорт. Христина вміла долати труднощі, досягати мети, не прислухатися до своїх бажань чи прагнень, не дозволяти собі розслабитися й попуститися на такі маловартісні речі, як радість моменту, спокій, задоволення, упевненість у собі. Вона не могла позбутися докорів сумління, коли робила щось «просто так», і відчувала суттєве полегшення та приплив енергії, коли їй вдавалося додати до цього «просто так» якесь раціональне пояснення.

Але поволі в ході тривалих розмов із Евою та читання підсунутих нею книг Христина почала міняти ставлення до себе, до свого тіла, психіки, емоцій. Вона все ще не готова була піти на терапію й могла чітко сформулювати причини своєї неготовності та не раз називала їх Еві: фінансові міркування, брак мотивації, переконання в тому, що вона сама усвідомлює причини своїх психологічних проблем — рання смерть матері, надмірна пасивність батька, така ж надмірна токсичність бабці зробили її саме такою, якою вона себе й відчуває — холодною, раціональною, не схильною до занадто сильного вияву емоцій. Христина повторювала, що загалом задоволена собою та не прагне нічого змінювати, що їй не цікаво, чи могли б у неї скластися гетеросексуальні стосунки — мабуть, могли б, але для цього вже було занадто пізно, та й потреби такої вона не відчуває, їй ніколи не хотілося мати власних дітей, попри те що учнів своїх вона любила, була до них терплячою й уміла підтримувати дисципліну, не вдаючись до каральних санкцій та не підвищуючи голосу. У неї добре виходило спілкуватися з дітьми, і діти любили її. Але це була її професія і на бажання мати власних дітей це аж ніяк не впливало. А в можливість гармонійних і тривалих гетеросексуальних стосунків без дітей вона не вірить. Що ж до випадкових гетеросексуальних пригод — то такі з нею іноді траплялися, але нічого цікавого вона в них не знаходила. З жінками їй було краще.

Ева ніколи не наполягала, щоб вона почала терапію, але час від часу вони про це говорили, і тоді Христина аргументувала своє небажання, а Ева просто кивала, уважно позираючи то на її ноги, які починали нервово посіпуватися, то на побілілі кінчики пальців, то зупиняючи її й питаючи, чи усвідомлює вона, що стала важче дихати. Христина спершу дратувалася через це й відчувала себе піддослідним кроликом, але поволі й сама стала частіше фіксувати увагу на тому, як дихає, як стоїть, ходить, сидить, чи рівна в неї при цьому спина, чи спокійні рухи, чи впевнений голос, чи достатньо голосно й чітко вона говорить, який у неї вираз обличчя, чи посміхається співрозмовнику і яка саме це посмішка — щира, удавана, доброзичлива, іронічна, скептична. І від такої простої фіксації реакцій власного тіла на те, що з нею відбувається, вона поволі перейшла до розуміння цих проявів і вміння у відповідний момент керувати ними, не лише забороняючи собі ту чи іншу реакцію, а й прислухаючись до власних потреб і навіть задовольняючи їх. Свої колишні страхи, загнані глибоко в підсвідомість, Христина відчувала тепер як велику й незручну торбу, що її чомусь доводиться волочити за собою однією рукою. Ця торба, до того ж, ще й брудна та смердюча, і соромно за те, що вона належить тобі, але позбутися її ніяк не можеш. Тепер Христині здавалося, що всі довкола усвідомлюють, ніби її зляканий погляд з-під лоба, сутула спина, розпухлі від алергій незрозумілого походження повіки й червоні від артриту на неврозному ґрунті пальці, її скреготіння зубами по ночах — це симптоми колишніх помилок, поразок, прихованих страждань, затиснутих внутрішніх м’язів, яким роками не дають випростатися неусвідомлені та непрожиті страхи, що всі здогадуються, які саме страхи приховує Христина за своєю несміливою посмішкою, яку вона старанно тренувала перед дзеркалом у дитинстві, намагаючись губою прикрити нерівності зубів нижнього ряду. Посмішка виходила неприродньою й навіть страшнуватою, але тоді їй здавалося, що краще так, ніж щоб усі побачили щілину між двома передніми нижніми зубами. Потім вона звикла так посміхатися й уже перестала звертати на це увагу, аж поки не помітила на якійсь фотографії, як неприродньо й напружено виглядає її обличчя з цією посмішкою, ніби її вирізали звідкись і приклеїли на обличчя Христині. Відтоді вона намагалася посміхатися якомога рідше й тепер комплексувала через те, що її вважають непривітною і грубуватою.

Усвідомлення того, що саме з таких дрібних страхів майже всуціль для неї складається проживання кожної наступної миті, стало для Христини певним шоком. Непросто було прийняти це як факт замість такого заспокійливого й роками витренуваного переконання, що насправді вона панує над своєю психікою краще, ніж багато хто, і добре усвідомлює, що і як відбувається в її свідомості.