Фарс-мажор - Стельмах Дмитро (читать полностью книгу без регистрации TXT) 📗
– Значно краще, Еміку, – похвалив я. – І рима у тебе вже не так кульгає, як у першій версії, і тема кохання прописана значно об'ємніше і зрозуміліше, і громадянські нотки відчуваються. Ти ростеш на очах. В поетичному сенсі, ясна річ. Таку поезію не гріх і в наших майбутніх салонах на Ямській читати. Це ти Мелані присвятив?
– Мелані завжди буде недосяжною зіркою на небі моїх шукань жіночого ідеалу. А мій останній вірш – це просто поетичне вивільнення мого недолюбленого «я» в часи душевних переживань і соціально-політичних зрушень нашого багатостраждального українського народу, – зізнався Емік.
– Еміку, а я і не знав, що в тебе така поетична душа. Даремне ти так довго це від мене приховував. Цей дар треба плекати і розвивати. Присвяти цього вірша Янці. Вона це оцінить по-справжньому. Вона тільки про це і мріє потайки. Повір мені, я жіночу душу добре знаю. І ваша сім'я буде знову міцною, як ніколи. Навіть Назар буде щасливий. Бо, за Назаром, міцна сім'я – міцна держава. Це одна з підвалин української ідеї. А чому ти завжди себе в поезії позиціонуєш як есквайра?
– Бо це теж одна з моїх нездійсненних мрій. Має людина право на мрію чи не має?
– Та має, має, не переймайся так, мій есквайре.
7 жовтня, четвер
А навіщо мені, власне, той куманець, що я купив на Майдані? Назарові він ближче до серця. Я ж полюбляю лише те, що можна використовувати практично.
Зайшов до Назара, подарував йому. Бачили б ви очі мого друга! Назар сказав, що для нього це знаковий день у житті. А його Оксана нагодувала мене смачними варениками з сиром. І з сметаною, як і належить у нас.
Яка гарна сім'я! Оце і є справжня цеглинка українського суспільства.
8 жовтня, п'ятниця
Подзвонив Емік, повідав, що спав сьогодні до полудня, бо довго читав гарну літературу. Читав Бродського. Гарний поет.
Емік сказав, що йому, до речі, дуже сподобався отой самий куманець, що я на Майдані був придбав. Сказав, що він потім довго такого шукав, та таких куманців уже й слід простиг. Признався, що в нього вдома нічого такого нема, а хотілося б дуже. Сказав, що мій червоний швейцарський ножик став незабутньою згадкою про нашу дружбу і посідає особливе місце серед подарунків друзів.
Я відповів, що тонкий натяк зрозумів і що я б йому залюбки того куманця подарував, але, на жаль, я ще вчора віддав його Назарові. Подзвони йому, може, він його тобі переподарує.
Емік похнюпився і сказав, що у Назара снігу взимку не випросиш, не те що куманця. Що з воза впало – те пропало.
9 жовтня, субота
Зайшов Емік, сказав, що мої слова про його поетичний дар дали йому новий поштовх до віршування. У стилі українського хоку. Приніс рімейк знаменитої байки. Всю ніч писав.
– Ну як? – з надією в голосі спитав Емік.
– Есквайре, ця штука буде сильніша за «Фауста» Гете, – похвалив я хоку друга. – Значно лаконічніше, і сказано все, що треба було сказати. І словам тісно, і думкам просторо, і рима на місці, що мене особливо тішить. І ти поступово набуваєш статусу головного рімейкера Київської області, слід визнати. І не збився на верлібристичні манівці.
– А цю мою нову річ можна присвятити Яні? Скажімо, отак: «До ніг твоїх складаю ці рядки і йду до тебе, як уперше»?
– Можна і треба. Це саме те, про що вона все життя мріяла. Нема такої жінки на світі, яка б не хотіла побачити присвяту собі. Тим паче від коханого чоловіка. Чому у нас з Інгою такий міцний шлюб? Тому що всі вірші я присвячую їй. Вона моя довічна муза. Моя довгонога синьоока пташка.
Емік пішов окрилений, сказав, що після розмов зі мною йому хочеться літати. Разом із Яною.
Здається, я стаю свідком народження ще одного поета в нашому місті. З непоганим відчуттям слова і з міцними моральними засадами. Завдяки своїм настановам і вчасним порадам, звичайно. Приємно, хай там як. А хто це цінує?
10 жовтня, неділя
Вже й Емік став писати, а я ще нічого не створив, відколи повернувся з Нової Зеландії. Невже ця маленька країна висмоктала з мене всі поетичні соки? Де взяти творчу наснагу? У чому? Чому я завжди всім допомагаю у часи душевних скрут і творчих шукань і чому ніхто не прийде на поміч мені, коли я того найбільше потребую?
I чому і досі мовчить Мотря?
11жовтня, понеділок
Мене завжди надихала Україна, її люди, її традиції, її кухня, її жінки. Чому ж зараз мене полишило натхнення? Чому я не можу віднайти бодай одного образу, однієї рими? Адже моя країна ніколи не полишала мене сам на сам із чистим аркушем паперу. Вона завжди живила мене образами і темами. Хіба може якась іноземщина дати мені чогось для творчості? Ніколи! Тільки своя земля, її коріння, її чисті води.
12 жовтня, вівторок
Знову нема натхнення. Невже я втратив свій поетичний дар через усю ту колотнечу? Це ж як для оперного співака втратити голос. Тільки не це, тільки не це!
Вирішив поїхати до Києва, розвіятися, пройтися Хрещатиком, бо він, як я вже знаю, мій хрещений батько. Що, як не рідний асфальт столиці, може надихнути поета на нові рядки?
На Хрещатику до мене підійшли якісь добре вдягнені молодики, у білих сорочечках, краваточках, привіталися, заусміхалися. Американські мормони. Років з двадцять так кожному, на грудях значки: «Старійшина Чак», «Старійшина Міккі». Як швидко стають старійшинами в Америці! Чак Норріс і Міккі Маус тягли мене в свої лабети, щось верзли про якогось Джозефа Сміта, їхнього головного мормона, та я не дався, дзуськи. А натомість розповів їм про князя Володимира і показав його портрет на гривні. І сказав, що коли і мені вони зможуть Джозефа Сміта на доларі показати, тоді й поговоримо конкретніше. І нагадав їм про багатоженство їхніх батьків-засновників. Мормони щось відбріхувалися, від багатоженства відхрещувалися, казали, що це про них тільки таке кажуть, а насправді у них по одній дружині.
А це вже не нада, як каже Назар. Свою історію треба краще знати. Бо хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. А ми, українці, своїй вірі не зрадимо ніколи. їй понад тисячу років, совість треба мати, панове мормони.
Це просто обурливо, коли тебе просто в серці країни якісь жовтороті іноземці починають безкарно в якусь сумнівну віру затягувати. Треба дати цьому гідну відсіч. По-нашому, по-ірпінськи.
13 жовтня, середа
А сьогодні натхнення таки прийшло! Написав нову квінтьєму, свою відповідь на зухвалу окупацію іноземцями нашого духовного простору. Що то значить, пройтися центром рідної столиці!
Я щасливий, що всі мої творчі сили повернулися до мене. І не у далеких світах, а на батьківщині. Любіть Україну!
