Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
— Мечам прийнято давати імена, але зазвичай ім'я гравірують на клинку. Вперше в житті бачу, щоб воно було на руків'ї, — підсумував Чейз і очікувально втупився на гостей.
— Не прикидайся, Чейз, — докірливо сказав Річард, — ти не в перший раз бачиш цей меч і прекрасно знаєш, що він собою представляє.
— Знаю. Але мені ніколи ще не доводилося тримати його в руках. — Чейз підняв очі і похмуро втупився на Річарда. В голосі його з'явилося напруга: — Питання в тому, як він до тебе потрапив?
Річард відповів так само напружено:
— Мені вручив його благородний Великий Чарівник.
Чейз насупився, лоб прорізали глибокі зморшки.
— А ти Зедд? Яка твоя роль?
Зедд подався вперед, ледь помітна посмішка торкнула тонкі губи старого.
— А я і є той, хто вручив йому цей меч.
Чейз полегшено відкинувся на спинку стільця і повільно похитав головою.
— Хвала духам, — прошепотів він. — справжній Шукач. Нарешті!
Річард вирішив перейти до справи.
— У нас мало часу. Мені необхідно знати дещо, пов'язане з кордоном.
Чейз глибоко зітхнув, підвівся зі стільця і підійшов до каміна. Він уперся могутніми руками в камінну полицю і застиг, спрямувавши задумливий погляд на полум'я. Річард терпляче чекав. Немов підбираючи слова, страж провів рукою по шорсткій поверхні каменя.
— Річард, ти знаєш, у чому полягають мої обов'язки?
Шукач здивовано знизав плечима.
— Ти стежиш, щоб люди не наближалися до кордону досить близько. Інакше їм загрожує біда.
Чейз похитав головою.
— Ти ніколи не замислювався над тим, що треба робити, щоб позбавитися від вовків?
— Напевно, найкраще влаштувати облаву.
Страж кордону похитав головою.
— Можливо, тобі і вдасться відстрелити з десяток вовків, але чим більше їх відстрелиш, тим більшим стає приплід у залишених в живих. В результаті число їх не зменшується. А от якщо ти дійсно хочеш, щоб їх стало менше, слід знищити їх їжу. Інакше кажучи, поставити пастки на кроликів. По-перше, це куди як простіше. Ну а по-друге, менше буде їжі — менше вовченят зможе вижити. І в кінці кінців вовків залишаться лічені одиниці. Так ось, полювання на кроликів і є робота, яку я виконую.
Річарду стало не по собі.
— Більшість наших добрих співгромадян не знає, що таке кордон. Вони не розуміють сенсу нашої роботи. Їм здається, що стражі кордону служать якомусь безглуздому закону. Багато хто, особливо люди похилого віку, бояться кордону. Але є й такі, які впевнені, що знають все краще за інших. Вони ходять в наші краї браконьєрити. Вони не бояться кордону, зате побоюються нас. Правоохоронці кордону в їхньому уявленні — цілком реальна загроза, і ми намагаємося їх не розчаровувати. Не можна сказати, що браконьєрам дуже подобається наша позиція, але, як би там не було, вони воліють триматися від нас подалі. А для деяких вестландців кордон — це гра, вони приходять, щоб перехитрити нас і проскочити непоміченими. Ми й не сподіваємося всіх переловити, але, по суті, нас турбує зовсім інше: ми прагнемо нагнати страху на вестландців, щоб вовкам з кордону перепадало поменше кроликів. Бо якщо їжа буде багатою, хижаки можуть і зміцніти. Так, ми дійсно захищаємо людей, але не тим, що заважаємо їм наближатися до кордону. З цим може впоратися будь-який дурень. Наша задача набагато складніша. Правоохоронці кордону повинні відганяти з небезпечної зони всіх ідіотів, щоб чудовиська не виповзли зі своїх нір і не прикінчили всіх інших. Правоохоронці багато чого побачили на своєму віку і розуміють усе. Решта, на жаль, — ні. Останні місяці на свободу виривається все більше і більше тварюк з кордону. Радники, очолювані твоїм братом, оплачують наші послуги, але вони мало що тямлять у цих справах. Правоохоронці кордону зберігають вірність не уряду і не закону. Єдиний наш обов'язок — захистити людей від чудовиськ. Тому ми ні від кого не залежимо. Правоохоронці кордону — самі собі пани. Звичайно, ми виконуємо накази начальства, але робимо це лише до тих пір, поки накази ці не вступають в протиріччя з нашим щирим служінням. Коли уряд ставиться до нас прихильно, працювати легше. Але якщо настає непевний час… Що ж, тоді ми будемо керуватися лише своєю совістю і слідувати тільки своїм наказам.
Чейз повернувся до столу, сів і нахилився вперед, спираючись на лікті.
— У всьому світі є тільки одна людина, чиї накази ми готові виконувати за будь-яких обставин. Наша справа — частина його справи. Це — Шукач Істини. — Страж кордону підняв меч і простягнув його Річарду. Невідривно дивлячись на юнака, він вимовив слова присяги: — Клянусь бути вірним Шукачеві і, якщо буде потрібно, віддати життя в ім'я його справи.
Річард, розчулений, опустився на стілець.
— Спасибі тобі, Чейз. — Він кинув швидкий погляд на Чарівника і знову звернувся до вартового кордону: — Зараз ми посвятимо тебе в усі подробиці того, що відбувається, а потім я скажу, чим ти повинен допомогти.
Річард і Зедд, доповнюючи один одного, розповіли Чейзу все, що сталося за останні кілька днів. Юнак хотів, щоб вартовий кордону знав усе, і сам зміг зробити висновок, що боротьба упівсили неможлива. Перемога або смерть, вибору немає. І правила гри задає Даркен Рал. Чейз уважно слухав друзів, переводячи погляд з одного оповідача на іншого. Коли мова зайшла про магію Одена, страж посміхнувся.
Їм не довелося зайвий раз пояснювати Чейзу всю серйозність становища і переконувати в істинності своїх слів. Вартовий кордону чимало побачив на своєму віку, куди більше, ніж вони могли собі уявити. Чейз мовчки кивав, зрідка ставлячи уточнюючі запитання.
Історія про те, як Чарівник розправився з натовпом бешкетників, розвеселила Чейза. Гуркіт басовитого сміху рознісся по всьому будинку. Страж реготав до сліз.
Відкрилися двері, і в кімнату ввійшли Емма і Келен. Дівчина змінила сукню на прекрасний дорожній костюм: зелені шаровари, перехоплені широким білим поясом, коричнева сорочка і темний плащ з капюшоном. За спиною висів добротний заплічний мішок. Від колишнього вигляду залишились лише шкіряні черевики і приторочений до пояса мішечок. У такому вигляді Келен здавалася цілком пристосованою для подорожі по лісі. Але волосся, обличчя, фігура і, звичайно, манера триматися відразу говорили уважному спостерігачеві, що все її вбрання — не більш ніж маскарадний костюм.
— Мій провідник, — представив дівчину Річард.
Чейз лише злегка підняв брову.
Погляд Емми впав на меч. З виразу її обличчя Річард зрозумів, що дружина Чейза знає, що це за річ. Емма підійшла до чоловіка і стала поруч. Немов прощаючись і благословляючи в дорогу, вона ніжно поклала руку йому на плече. Емма зрозуміла: сьогоднішня ніч принесла з собою біду. Річард вклав меч у піхви, Келен підійшла до одного і сіла поруч з ним. Юнак коротко доказав, що послідувало за сутичкою з селянами. Коли він закінчив, запанувала тиша. Всі мовчали. Нарешті Чейз підняв голову і запитав:
— Що я можу для тебе зробити?
Річард відповів тихо, але твердо:
— Розкажи мені, де прохід?
Чейз різко підкинув голову.
— Який ще прохід? — Спрацювали застарілі звички вартового кордону.
— Прохід через кордон. Я знаю, що він є, але не знаю, де. Часу на пошуки у мене немає. — Річард не відчував ані найменшого бажання грати в ці ігри. Він відчув, як в душі наростає гнів.
— Хто тобі про нього сказав?
— Чейз! Відповідай!
Чейз посміхнувся.
— Добре, але тільки з однією умовою. Я сам проведу вас.
Річард подумав про Еммі і дітей. Звичайно, робота Чейза пов'язана з ризиком, але це зовсім інша справа.
— Чейз, в цьому немає ніякої необхідності.
Страж окинув Річарда оцінюючим поглядом.
— Це мій обов'язок. Там дуже небезпечно. Ви самі не знаєте, у що хочете вплутатися. Одних я вас туди не відпущу. Крім того, я несу відповідальність за все, що відбувається на кордоні. Якщо хочеш, щоб я сказав тобі, де прохід, приймай мою умову.
Річард поринув у роздуми. Всі мовчки чекали, що він вирішить. Шукач зрозумів, що Чейз не блефує, а час дорогий. Вибору не залишалося.
