Оксамит нездавнених літ - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (библиотека книг txt) 📗
Власне кажучи, ми працювали частково проти себе,тому що людей свідомих не потрібно було спеціально, через мікрофони обласної ради вчити національної свідомості, а несвідомих у такий спосіб теж не навчиш, я в тому переконався. То чи потрібно було це робити? Я Вам нагадаю, як обирали редактора міської газети “Народна трибуна”. Ставлять усім одне й те саме питання: “Як ви ставитеся до національної символіки?” Ну, здавалося б, який це має стосунок до редактора? Міська рада - половина комуністів, половина демократів. І якщо кандидат скаже, що він за синьо-жовтий прапор, - комуністи “заріжуть", якщо, боронь Боже, скаже, що він за червоний,- то наші “заріжуть”. Тобто те запитання автоматично не пропускає ні наш табір, ні інший. Однак, по-моєму, редактор ківерцівської газети сказав, що він за триколірний прапор - це коли червоний і синьо-жовтий. То там його добряче відзвічили - він теж не пройшов.
Ще одне. Область сільськогосподарська, хлопці наші, обласні депутати демократичного блоку, по місту Луцьку ішли на “ура”. Проте з сільської місцевості нас пробилося лише декілька чоловік, та й то завдяки складним, дуже складним політичним іграм, я по собі суджу. Я, наприклад, знав, чого чекає сільський виборець, адже не просто завдяки йому пройти в обласну Раду і “большое спасибо”. Треба було тих людей там і захищати, і щось їм допомагати, і просвіщати, а ще ж особливо гостре питання про церкви... Десь на вістрі того я і стояв тоді. Відчував, що ми не маємо права порушувати лише такі питання, бо вони людей тільки дратують. І вони дратували, принаймні наші противники ними легко маніпулювали і тицяли пальцем: дивіться, їм більше ні до чого немає діла, тільки до прапора. А як ви тут живете-їм байдуже. Чи еталони на шкарпетки, на простирадла, на сорочки, на труси, на праски, на лампочки, на все, що завгодно? Не віриться, що це було, що горіли вогнища біля кооперативів, що люди чергували ночами, коли товар привезуть, аби потім, до речі, вивезти те все до Польщі. Ми не врахували моменту - і це було не на нашу користь. Трохи мали б зрівноважити наші гарячі голови, які не завжди хотіли прислухатися. То було складно, ви ж самі знаєте, пам’ятаєте той час.
Пригадую, як ми Вас, я не зміню слова, проштовхнули у депутати. Пригадую, який опір чинили, щоб не пропустити Корсака в обласну раду. Будучи вашою довіреною особою, я ходив по дворах і пояснював, навіщо нам це потрібно. Я лікар, я прошу зробити так, нам потрібна та людина в обласній раді, бо то є наша газета. Моменти були важливі... І люди розуміли чесну й аргументовану позицію.
- Вибори голови обласної ради. Мабуть, то особлива сторінка...
- То була перша проба нашої єдності. Вибори голови, коли партійні бонзи пересідали в крісло радянської влади, і за всіма правилами сов’єцькими... мав пересісти привезений нам Л.Павленко. Ми мало що змовлялися... Ковельські,нововолинські,володимир-волинські,луцькі рухівці інтуїтивно відчули, що можемо програти, що виграємо тільки тоді, коли підтримаємо В.Блаженчука. Використавши реформаторське крило місцевої КПРС і додавши трішки своєї сили, аж 36 голосів, можемо на щось розраховувати, на якісь реформи. Альтернатива-висунути свого депутата і на 100% провалитися.
Тоді у нас вистачило розуму те зробити. Я пам’ятаю цю гру-то була гра тонка... Хоч фактично не було тренувань, бо треба було відразу виходити на поле і грати. Причому команда - збірна. І, я вважаю, нам вдалося-таки зіграти той матч і виграти його.
- І з великою користю виграти, бо, з одного боку, демократичні сили перемогли - і це надзвичайно серйозно, а з іншого - хоча я виступав в обласній раді проти Володимира Івановича, проте з часом однозначно позитивно і дуже позитивно оцінюю його вклад. Володимиру Блаженчуку потрібно було мати неабияку мужність я уявляю, що йому від ЦК, від апарату та номенклатури діставалося за таку виважену, як на його місці, позицію.
- Тут ще потрібно розуміти специфіку Волині. Він лівою ногою стояв, спираючись, скажімо, на 2/3 депутатського корпусу, і лише на третину - правою.
- Класичні закони політики...
- Незважаючи на це, йому багато чого вдавалося в тій ситуації робити, бо для мене, наприклад, обрання В.Блаженчука було насамперед прецедентом - то важливо, що був прецедент, що вперше обиралася наша людина з Волині, а не привезена нам. І вперше якийсь там Рух, який вони вважали малосильним, перекреслює партитуру КПРС і робить не так, як вони планували, а по-іншому. Може, не по-своєму, але по-іншому. Ми створили прецедент, вже основи захиталися, вони розгубилися. І та розгубленість тривала до недавніх президентських виборів, а зараз вже ні.
- У мене є фото: В’ячеслав Чорновіл, Ви, Атена Паиіко у Луцьку. Як лідерові демократичного блоку, Вам, очевидно, не раз доводилося зустрічатися з В’ячеславом Максимовичем. Що збереглося в пам’яті від цих зустрічей? Адже, без сумніву, потрібна була синхронізація дій Волині, Галичини при всій несхожості ситуації...
- Насамперед вражав швидкий розум В’ячеслава Чорновола, він схоплював ситуацію з двох слів, моментально. То було і при закритих зустрічах, і на відкритих з’їздах. Я захоплювався ним, як особистістю, особистістю такою, котра готова на жертви. Ви пам’ятаєте, у мене машина була обліплена передвиборними гаслами, і дипломат був обліплений, і я, де міг. агітував за Чорновола. І, вважаю, недаремно.
Пригадую III з'їзд Руху, коли обрали В’ячеслава Чорновола головою, і той путч інтелігенції, який відбувся там. Пам’ятаю психологічну температуру залу, а точніше - психологічну атмосферу залу - атмосфера була чорноволівська. Усі були за Чорновола, усі не могли простити керівництву Руху, що воно дозволило іншим членам цієї організації, зокрема Левку Лук’яненку, Ігорю Юхновському, йти в кандидати на президента. Водночас простежувалося угодництво Л.Кравчуку, дуже явно, того люди не могли пробачити. Будемо говорити відверто: київське керівництво Руху не могло допустити Чорновола до виграшу на президентських виборах. Я не думаю, що то тільки через особистість В.Чорновола, через таку його жорсткість, мовляв, то наш Гамсахурдія. Гітлер, Сталін - імена будь-які можна до нього причепити, але чи було то справедливо? Я думаю, йому не прощали його безкомпромісності, не могли, він на угодовство не йшов. І, власне, ота Чорноволова усмішка, і бистрий розум. Він умів до себе якось приваблювати - то мені запам’яталось. Безперечно, то є постать дійсно харизматична для України. І таким його треба зберегти, однозначно. Хоча, якщо говорити про останні президентські вибори, коли за подачею В.Чорновола кандидатом від Руху висунули В.Удовенка, то для людей більш-менш мислячих у політиці стало зрозуміло, що Чорновіл втомився бути Чорноволом і десь захотів просто спокійного життя. Так то, принаймні для мене, виглядало. Я розчарувався. Для мене то було велике розчарування… Якщо В. Чорновіл розумів, що він на президента не пройде, то кандидат В.Удовенко з його, так би мовити, “радикальними" демократичними поглядами у другому турі мав абсолютно нейтралізувати Рух і спрямувати його на підтримку єдиної особи. То було так білими нитками шито, що мене дуже розчарувало. У цій ситуації мені більше імпонувала, власне, позиція Ю.Костенка, котрий на президента не виглядає, та й довго йому ще до того президента йти, але він є молодий, чесний і до нього перейшла більшість тих людей, яких я поважав як керівників. Не просто безкомпромісних, - компроміс має бути, - але насамперед порядних.
- Узгоджуючи лінію поведінки, узгоджуючи напрямок діяльності Волині й Галичини, Ви шукали спільні підходи для обох обласних рад. Очевидно, не бувало, що ваші погляди одразу на сто відсотків збігалися, очевидно, були якісь дискусії з В.Чорноволом. Ось, наприклад, В.Чорновіл на початку був прихильником ідеї федералізації України, вважав прийнятним аналог статусу земель у Німеччині. Я пригадую інтерв’ю, яке колись проводив з тім, як губернатором Львівщини. Йому дуже імпонувало це питання.
