Оксамит нездавнених літ - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (библиотека книг txt) 📗
- Бачите, по-перше, саме це у нас не було темою дискусій. По-друге, я розумію В.Чорновола як федераліста, візьмемо тільки в лапки “федераліста”. Він, будучи головою однієї з небагатьох демократичних рад і відстоюючи їхні інтереси, ті перші спроби реформ, які вони намагалися робити, міг тільки посилатися на ідею федералізму. Лише так можна було якимось чином виправдати реформи у світлі унітарної політики Української Радянської Соціалістичної Республіки, якою вона тоді була. Якщо ми схиляємося до федералізму, то намагаємося і пробуємо щось робити по-іншому, ніж, скажімо, у Сумській області.
Певною мірою ідея федералізму давала якийсь люфт для маневру. Найчастіше темою наших розмов була співпраця Львова, Тернополя, Івано-Франківська. Розкладка там інша, приміром, у Львові сиділи три якихось генерали з Варшавського договору, які завше “воздерживались”, усі були одностайно “за”. У нас ситуація була зовсім іншою. Тож нашою метою, зараз про це можна говорити, було у будь-який спосіб сприяти економічному приєднанню Волині до Львівщини. Ми намагалися прив’язати наш виконком через голову Ради, прив’язати до Галицької асамблеї, образно кажучи, “прив’язати” В.Блаженчука до Галицької асамблеї. Володимир Іванович намагався з ними співпрацювати. Ідеї свободи і незалежності, якими завжди Галичина жила, у такий спосіб проникали й на нашу територію. Бо звідки вони могли проникнути? Адже не з Житомирщини, звичайно.
Ми зв’язувалися з В.Чорноволом і готували участь Волині в Галицькій асамблеї. Звісно, то є форум, то є офіціоз, то є явно, але є ще щось і за кулісами. А за кулісами - особисті стосунки В.Блаженчука й В.Чорновола. До речі, я знаю від Володимира Івановича, що в річницю смерті В.Чорновола він організував у Грузії, уже як радник посла, вечір пам’яті В.Чорновола. І оскільки В.Чорновіл добре знався із Гамсахурдією, а прийшли й гамсахурдісти, то були ще певні “розборки” “чого так?”. Але врешті-решт усе з'ясувалося: що Чорновіл є Чорновіл, а Гамсахурдія є Гамсахурдія. І ні для кого не секрет, і сам В.Блаженчук це підтверджує, що фактично на 90% позицію Грузії у світі забезпечує Е.Шеварнадзе, фактично все, що Грузія тримає у світовій політиці, - то є заслуги Е.Шеварнадзе. І Е.Шеварнадзе то знає, і В.Блаженчук то знає, але був такий епізод. Так що Чорновіл був лише персоною, але саме через нього з’явилися якісь економічні напрацювання, якісь спроби наблизитися. Тож політичні та економічні події на Волині йшли десь у фарватері Галичини, я би так сказав.
Ми тому процесу сприяли, і В.Блаженчук як голова обласної ради тому не противився. Мабуть, ми були як вивіски, як прапори того процесу, а за тим усім йшли інші люди, які тихо встановлювали економічні стосунки, які були нам потрібні.
- Чисто людське запитання: однозначна підтримка В’ячеслава Чорновола на виборах не зіпсувала Ваших стосунків з Левком Лук'яненком чи Ігорем Юхновським?
- Розмови ні з І.Юхновським, ні з Л.Лук'яненком на ту тему не було. Тобто після виборів для них то був ніби спомин про якусь гру, яка відбулася і після якої, як, припустімо, після шахів, важливі лише наступні результати... Починаються інші ігри, інша робота. Для В.Чорновола то було значимо весь час. Не раз він згадував, скільки все-таки за нього голосів віддала Волинь, мовляв, у Луцьку стільки-то за мене процентів, у Нововолинську за мене була більшість. Він це пам’ятав. Я не сумнівався, що В.Чорновіл програє, хоча він, у мене залишилося таке враження, вірив, що він може виграти. І десь, певно, тихий сентимент до того залишився в нього: до тих виборів, до тих результатів виборів. Я казав: “Віддаймо усе Чорноволу. Чим більше віддамо голосів Чорноволу, тим більше “зчорноволішає” Кравчук. І так воно було: 24% В.Чорновола підказали Л.Кравчуку, на скільки градусів він мусить повернутися у наш бік, бо то є факт, то не 1%, як у І.Юхновського чи Л.Лук’яненка.
- Мені важко сьогодні судити, наскільки велику роль, а вона, без сумніву, була, відіграв у тодішніх виборах президента адміністративний ресурс. Особливо на Центральній, Східній, Південній Україні. Не знаю Вашої думки, але думаю, що чверть населення України “пересунули” вправо Л. Кравчука, дуже чутливого до цього. Гадаю, що Л.Кравчуку залишили якісь зарубки в душі такі події, як, наприклад, зустріч у Берестечку, коли він прибув разом з Патріархом Мстиславом. Ніхто не знає, скільки було тоді людей, але, за різними даними ,з півмільйона таки приїхало.
- То фантастична подія. Я не хочу принизити десь пізнішого Л.Кравчука, але врешті-решт ми поступово стаємо іншими. Коли ти став сам собою, коли народився, коли пішов у школу, коли закінчив її, коли одружився, мав дітей чи онуків, чи на пенсії, чи вмираєш? Людина стає собою весь час, ціле життя. І я далекий від того, щоб дорікати, як часом наші то вміють робити, що ось вони стали тепер під наші прапори... То дуже добре, що нам вдалося це зробити, що вони стали. Тільки біда в іншому: окремі використовують наші прапори, щоб чистити власні чоботи...
- Бог з ними, з тими колишніми, хто бив рухівців у Ковелі. Вони сьогодні присягаються, що люблять Україну і служать Україні. То добре, що не створена з них п’ята колона, гірше було б, якби її сформували, та ще й при опосередкованій нашій допомозі.
- У мене нема до них ворожості, у мене нема до них нічого, навіть спеціальної злості якоїсь. То добре, що торжествує моя правда, бо якби їхня, то ми з Вами давно були б там, де Макар телята пасе. Але я однозначно бачу ті всі біди, через які ми проходимо. Гарну слухав якось передачу по “Свободі”, у якій одного нашого керівника якогось інституту менеджменту кореспондент “Свободи” випитував, чого в Україні так погано люди живуть? І той дуже звивався, посилаючись мало не на погоду, кліматичні умови і впливи Місяця. Кореспондент врешті спитав, а може, то через те, що перевертнів так багато? Бо ті, які вчора були “кимось”, зараз стали “чимось”? І той з такою дитячою простотою гарно відповів: “Та ні, вони не перевертні, вони такими завжди були”. То є певна порода людей. Одна порода йшла в тюрми, бо не могла бути інакшою, могла бути тільки такою твердою, інша - мусила мовчати, з усім згоджуватися, хоча як тільки трішки відпустили гальма, то вже колеса у них почали трохи прокручуватися. Я зараховую Вас і себе до таких людей. А були ще інші, котрі завжди відчували політичну кон’юнктуру і служили їй. Так само, як вони впевнено крокували “у светлое будущее", вони зараз так само будують і самостійну Україну, вон и будуватимуть її до другого пришестя. їм зараз незалежність потрібна більше, ніж нам з вами, вони істинно незалежні й роблять все, що захочуть. А якщо їм дати якийсь порядок, то це обмежило б їх, тобто вкоротило їм трохи руки. Так що вони не перевертні, вони завжди такими були.
От Ви запитували, коли найтрудніші моменти, який був тиск. То я ще додам до того, як мені бачиться роль провокаторів і роль кедебістів у нашому середовищі. На мою думку, справа трішки простіша, ми переоцінюємо їхнє значення. Я знаю, що більше шкоди Рухові: як ми самі, жодний провокатор і кедебіст не міг завдати. Три патріоти збирається, і один одного звинувачує в кедебізмі. Хто найбільший патріот - то я, хто найбільший кедебіст - то ти. І все, ми одні других вміємо поборювати без КДБ. А що вони ще прикладали руку, то я не сумніваюся, але то не так успішно, як ми робили самі.
- Ще таке запитання. Серпневий путч дев’яносто першого. Переді мною зараз стоїть у пам’яті картина: Театральний майдан, Євген Михайлович біля мікрофона. І все-таки, чи друзі, чи знайомі не казали Вам тоді: “Ой-ой Євгене Михайловичу, тож заберуть Вас у каталажку. Ви ж бачите, що от військові, Міністерство оборони, КДБ - уся сила на боці старої влади... Молодій демократії гаплик". Чи не казали, мовляв, утікайте з України?
- Ні. Того не було. Ні друзі, ні знайомі. Друзі і знайомі, які знали мене, розуміли, що вже не втечеш, що ти вже можеш собі не виступати, але однаково тебе знають. Тут не було іншої ради: або ми всі разом відстоїмо те, чого дочекалися, або всі разом поїдемо ешелонами. Іншого просто не могло бути.
