Під куполом - Кінг Стівен (читать книги онлайн без сокращений TXT) 📗
— Перестаньте називати Кокса моїм приятелем. Він мені не друг.
Вони мовчки дивилися, як до санітарної машини вантажать пораненого хлопчика.
Солдати теж дивилися. Мабуть, порушуючи наказ, і Джулія відчула, що починає краще думати про них. Машина рушила полем у зворотному напрямку, зблискувала її червона мигалка.
— Який жах, — промовила вона здавленим голосом.
Барбі поклав руку їй на плече. Вона на мить напружилась, але тут же розслабилася.
Дивлячись прямо перед собою на санітарний автомобіль, який уже завертав на розчищену середину шосе 119, вона сказала:
— Друже мій, а що, як вони мене закриють? Що, як Ренні з його дресированою поліцією вирішать закрити мою газету?
— Цього не мусить трапитись, — відповів Барбі. Але сам не був цього певен. Якщо ця ситуація триватиме далі, кожний день у Честер Міллі ставатиме Днем, Коли Може Трапитися Будь-Що.
— У неї щось своє на умі, — мовила Джулія Шамвей.
— У місіс Перкінс?
— Так. Ми мали доволі дивну розмову.
— Вона в жалобі за своїм чоловіком, — зауважив Барбі. — У журбі люди стають дивними. От я привітався з Джеком Евансом (його дружина загинула вчора, коли опускався Купол), а він подивився на мене так, ніби ніколи мене не знав, хоча я, починаючи з весни, регулярно щосереди годую його моїми знаменитими м'ясними рулетами.
— Я знаю Бренду Перкінс ще з того часу, коли вона була Брендою Морс, — сказала Джулія. — Уже майже сорок років. Гадаю, вона могла повідати мені, що її непокоїть… проте не сказала.
Барбі показав на дорогу:
— Здається, ми вже можемо рушати.
Тільки-но Джулія завела двигун, як зацвірінчав її телефон. Вона ледь не впустила додолу сумку — так поспішала його звідти видобути. Приклала слухавку до вуха, а потім передала її Барбі вкупі зі своєю іронічною усмішкою.
— Це ваш бос.
Дзвонив Кокс, і в нього були деякі новини. Багато новин, точніше. Барбі його надовго перебив, оповідаючи, що трапилося з хлопчиком, котрого вже повезли до лікарні «Кеті Рассел», але Кокс чи то дійсно не вбачав зв'язку між випадком Рорі Дінсмора і своїми новинами, чи просто не хотів його помічати. Він увічливо вислухав, а потім продовжив. Закінчивши, він поставив Барбі питання, яке прозвучало б наказом, якби той все ще перебував під командою в цього полковника.
— Сер, я розумію, про що ви просите, але ви не розумієте… гадаю, це можна назвати тутешньою політичною ситуацією. І мою скромну роль у ній. Я мав деякі тут неприємності перед тим, як встановився Купол, і…
— Нам про це все відомо, — сказав Кокс. — Сутичка з сином другого виборного і деким з його друзів. Вас ледь не заарештували, судячи з того, що міститься у вашому досьє.
«Досьє. Він уже має досьє. Господи помилуй».
— Розвідка у вас працює добре, — почав Барбі. — Але я додам дещо до вашої інформації. Перше, шеф поліції, котрий запобіг моєму арешту, загинув на шосе 119 неподалік від місця, звідки я з вами зараз говорю, тому…
Здалеку, зі світу, який був зараз для нього недосяжним, Барбі почув шелестіння паперів. Раптом він відчув, що задушив би полковника Джеймса О. Кокса голими руками тільки за те, що полковник Джеймс О. Кокс може в будь-який час, коли йому заманеться, просто піти до Макдоналдсу, а Барбі цього зробити не може.
— Про це нам теж відомо, — сказав Кокс. — Проблема з серцевим ритмоводієм.
— Друге, — продовжив Барбі. — Новий шеф, котрий ледь не в ясна цілується з єдиним впливовим членом місцевої ради виборних, прийняв до поліції декілька новобранців. Це саме ті парубки, котрі намагалися відбити мені голову на парковці тутешнього нічного клубу.
— Ви мусите бути вище цього, полковнику.
— Чому це ви мене називаєте полковником, коли це ви — полковник.
— Мої вітання, — сказав Кокс. — Вас не лише зачислили знову на військову службу, ви також отримали запаморочливе підвищення.
— Ні! — вигукнув Барбі, і Джулія подивилася на нього з повагою, хоча він навряд чи це помітив. — Ні, я цього не хочу!
— Авжеж, але ви вже його отримали, — спокійно зауважив Кокс. — Я надішлю електронною поштою копію відповідних документів вашій знайомій, редакторці газети, ще до того, як ми перекриємо доступ з вашого нещасного містечка до інтернету.
— Перекриєте? Ви не мусите цього робити.
— Документи підписані власноруч Президентом. Чи ви хочете заявити ваше «ні» йому? Я розумію, він може роздратуватися, коли йому суперечать.
Барбі не відповів. Йому заціпило розум.
— Вам треба зустрітися з виборними й шефом поліції, — настановляв Кокс. — Треба поінформувати їх, що Президент оголосив у Честер Міллі воєнний стан і ви призначені відповідальним офіцером. Я певен, спочатку ви зустрінете якийсь спротив, але інформація, яку я вам щойно надав, допоможе вам зміцнити вашу позицію як посередника між цим містом і зовнішнім світом. Крім того, я знаю ваш талант переконувати. Сам переконався в ньому в Іраку.
— Сер, — промовив Барбара. — У вас настільки хибні уявлення про тутешню ситуацію. — Він провів рукою собі по голові. У нього вже вухо свербіло від цього чортового телефону. — Ви нібито усвідомлюєте, що таке цей Купол, і в той же час не можете собі уявити, на що вже перетворилося завдяки йому це місто. А минуло якихось лиш тридцять годин.
— У такому разі допоможіть мені зрозуміти.
— Ви кажете, що Президент мене призначив. Припустімо, я дзвоню йому і кажу, що він може поцілувати мене в мою голу рожеву сраку?
На нього перелякано подивилася Джулія, і це додало Барбі натхнення.
— Або припустімо, я скажу, що був зашифрованим агентом Аль-Каїди і планував його вбити — стрель, просто в голову. Як щодо цього?
— Лейтенанте Барбара, тобто полковнику Барбара, ви вже достатньо сказали…
Барбі так не вважав.
— Чи зможе він прислати ФБР, щоб мене вхопили? Секретну службу? Бісову Червону армію? Ні, сер. Він нічого не може.
— Ми маємо плани на те, як це змінити, я вам уже пояснював, — голос Кокса втратив розслаблені, поблажливі нотки. Тепер просто один старий вояк гаркнув іншому.
— Ну, якщо це спрацює, прошу, присилайте будь-кого з будь-якої федеральної агенції, нехай мене заарештують. Але поки ми залишаємося відрізаними, хто тут мене захоче слухатися? Вберіть собі це в голову: це місто відокремлене. Не тільки від Америки, а від цілого світу. Ми тут нічого з цим не здатні зробити, і ви зі свого боку теж.
Кокс заговорив заспокійливо:
— Друзяко, ми намагаємося вам допомогти.
— От ви так кажете, і я вам майже вірю. А хто ще повірить? Коли люди бачать, якого сорту послуги вони отримують за свої податки, бачать солдатів, що стоять до них спинами. Це вельми переконливий доказ.
— Щось забагато ви говорите як для того, хто вже сказав «ні».
— Я не кажу «ні». Але щойно я лише чудом уникнув чергового арешту й оголошувати себе комендантом наразі не дасть ніякої користі.
— То, мабуть, я мушу зателефонувати першому виборному… так, де тут його ім'я… Сендерсу… і повідомити йому…
— Саме це я й мав на увазі, кажучи, що у вас хибні уявлення. Тут зараз те саме, що було в Іраку, тільки й різниці, що ви тепер не польовий офіцер, а сидите у Вашингтоні і стали таким же нетямущим, як решта отих кабінетних солдатів. Слухайте сюди: часткові розвіддані — це гірше, ніж зовсім ніяких.
— Неповне знання — небезпечна річ, — задумливо промовила Джулія.
— Якщо не Сендерс, тоді хто?
— Джеймс Ренні. Другий виборний. Він тут альфа-кнур.
Запала пауза. Потім Кокс сказав:
— Можливо, ми залишимо вам інтернет. Хоча дехто з нас тут вважає, що його блокування — це рефлекторна реакція.
— Чому це вам так ввижається? — спитав Барбі. — Хіба ваші там не розуміють, що, якщо ми залишимося з інтернетом, рецепт пиріжків із журавлиною тітоньки Сари рано чи пізно обов'язково просочиться у світ.
Джулія випросталася на сидінні й беззвучно проартикулювала губами: «Вони хочуть заблокувати інтернет?» Барбі показав їй пальцем: «Зачекайте».
