Під куполом - Кінг Стівен (читать книги онлайн без сокращений TXT) 📗

— Угу… звісно, містере Сендерс, без проблем.

Вона вже почала сідати до машини, та тут пригадала дві речі: Джорджія Руа буцнула їй цицьку своїм мотоциклетним чоботом (і то сильно, мабуть, там уже й синець є), а Енді Сендерс, нехай він і в скорботі, служить першим виборним їхнього міста.

— Містере Сендерс.

— Що, Саммі?

— Дехто з тих нових копів поводилися доволі брутально тут. Ви могли б зробити щось з цього приводу. Розумієте, поки вони зовсім не знахабніли.

Невесела усмішка не полишила його обличчя.

— Ну, Саммі, я розумію, як ви, молодь, ставитеся до поліції — я й сам був молодим, колись — але в нас тут зараз доволі некрасива ситуація. І чим швидше ми трішки підсилимо владу, тим буде краще для всіх. Ти ж розумієш це, правда?

— Звичайно, — відповіла Саммі. Вона зрозуміла головне: скорбота, неважливо, справжня вона чи ні, не може завадити політику виливати з рота потоки лайна. — Ну, до побачення.

— Вони гарна команда, — промовив Енді нерішуче. — Піт Рендолф проконтролює, щоб вони взяли себе в руки. Носитимуть однакові капелюхи… Тан… тож-бо… танцюватимуть під одну дудку. Захищати і служити, ну, ти сама знаєш.

— Звичайно.

Саманта уявила собі танок «захищай-і-служи» з відповідним па — «удар по цицьці». Машина рушила, Малюк Волтер знову тихенько захропів на сидінні. Нестерпно смерділо дитячим лайном. Саммі опустила скло обох вікон і подивилася в люстерко заднього огляду. Містер Сендерс так і стояв на вже майже зовсім порожньому тимчасовому паркінгу. Підняв руку їй на прощання.

Саммі теж махнула йому навзаєм, дивуючись, чому Доді не прийшла додому, де ж це вона могла залишитися на ніч. А тоді викинула цю думку з голови — яке їй діло? — і ввімкнула радіо. Єдиним, що приймалося добре, було «Радіо Ісус», і вона вимкнула радіоприймач.

Підвівши голову, вона раптом побачила прямо перед собою Френка Делессепса, той стояв посеред дороги з піднятою рукою, ну чисто тобі ніби справжній коп. Довелося різко натиснути на гальма і притримати рукою дитину. Малюк Волтер прокинувся і почав горлати.

— Поглянь, що ти наробив, — зарепетувала вона до Френкі (з котрим якось, ще школяркою, мала дводенний роман, поки Ейнджі перебувала в літньому музичному таборі). — Дитина ледь не впала на підлогу.

— Де вона сиділа? — нахилився Френкі до віконця, граючи біцепсом. Крупні м'язи, малий член, отакий він, Френкі Дел. Саммі загадувалась, як тільки Ейнджі його трахає.

— Не твого ума діло.

Справжній коп виписав би їй штраф за базікання і порушення правил перевезення дітей, але Френкі лише вищирився:

— Ти бачила Ейнджі?

— Ні, — цього разу вона сказала правду. — Її, певне, застукало десь поза містом, — хоча Саммі зразу ж подумки уточнила собі, що це вони тут, у місті, потрапили в пастку.

— А як щодо Доді?

Саммі повторила своє «ні». Просто не мала іншого вибору, бо Френкі міг розповісти містеру Сендерсу.

— Машина Ейнджі вдома, — сказав Френкі. — Я зазирав у їхній гараж.

— Велике діло. Може, вони поїхали разом з Доді на її «Кіа» [160].

Френкі, схоже, задумався про це. Вони вже були майже самі. Дорожня катавасія залишилася в минулому. Нарешті він спитав:

— Джорджія зробила боляче твоїй цицечці? — І не встигла вона щось відповісти, як він простягнув руку й ухопив її там само. Аж ніяк не ніжно. — Хочеш, я її поцілую, щоб полегшало?

Вона ляснула його по руці. Праворуч від неї не переставав репетувати Малюк Волтер. Іноді їй спливала думка, чому Бог спершу створив чоловіка, їй це дійсно було дивно. Вони як не репетують, то щось хапають, як не хапають, то репетують.

Френкі вже не посміхався.

— Ти ще побачиш смаленого вовка, — промовив він. — Зараз все змінилося.

— Ну й що ти зробиш? Заарештуєш мене?

— Гадаю, зроблю дещо краще, — відповів він. — Давай, забирайся звідси. І якщо зустрінеш Ейнджі, передай, що я бажаю її бачити.

Вона поїхала геть, розпсихована і, хай як не хотілося признаватися в цьому самій собі, також трохи налякана. Проїхавши півмилі, вона звернула на узбіччя й поміняла Малюку Волтеру підгузок. На задньому сидінні лежав пакет для брудних памперсів, але через знервованість їй було не до того. Саммі викинула засраний памперс прямо на узбіччя, неподалік від щита з написом:

ДЖИМ РЕННІ

УЖИВАНІ АВТОМОБІЛІ

ІМПОРТНІ & ВІТЧИЗНЯНІ

$АБЕ$ПЕЧИМО ГАРНИЙ КРЕДИТ!

КЕРМУЙТЕ В КРАЩІМ СТИЛІ —

ВЕЛИКИЙ ДЖИМ У ДІЛІ!

Вона обігнала кількох підлітків на велосипедах, і знову в неї промайнула думка, чи скоро всі почнуть на них їздити. Хоча до цього не дійде. Хтось розбереться з цією ситуацією, як у тих фільмах-катастрофах, які вона так любила дивитися по телевізору обкуреною: виверження вулканів у Лос-Анджелесі, зомбі в Нью-Йорку. А коли справи повернуться до свого нормального стану, Френкі й Тібодо також знову стануть тими ж, ким вони були раніше: містечковими лузерами з дріб'язком або й зовсім без монет у кишенях. Ну а поки що, найкраще, що вона може робити, це триматися в тіні.

І взагалі, вона раділа, що не патякала нічого про Доді.

Расті почув пікання монітора кров'яного тиску і зрозумів, що вони втрачають хлопчика. Насправді вони почали втрачати його ще в санітарній машині. Ґвалт, з тієї самої миті, як куля зрикошетила і поділила в нього, але пікання монітора підтвердило цю істину великими літерами. Рорі слід було б одразу ж повітряною санітарною службою доправити у Шпиталь Центрального Мейну, прямо з того місця, де його так страшно поранило. Натомість він лежав у бідній на обладнання операційній, де було занадто жарко (кондиціонери вимкнуті заради економії пропану), прооперований лікарем, який давно мусив би вийти на пенсію, котрому асистували фельдшер абсолютно без досвіду в нейрохірургії і виснажена медсестра, що якраз промовила:

— Фібриляція, докторе Гаскелле.

Подав голос кардіомонітор. Тепер обидва співали хором.

— Знаю, Джинні. Я ще не оглуп, — він зітхнув. — Не оглух, я хотів сказати. Боже.

Якусь мить вони з Расті мовчки дивилися один на одного понад накритим простирадлом тілом хлопчика. Очі в Гаскелла були на диво ясними, живими — це був зовсім не той понурий привид, котрий останні пару років тинявся коридорами лікарні «Кеті Рассел» зі стетоскопом на шиї, аби лише якось убити час, але водночас виглядав він жахливо постарілим і кволим.

— Ми зробили все, що могли, — мовив Расті.

По правді, Гаскелл зробив більше того, на що він, як здавалося, був спроможний.

Він нагадав Расті героя тих бейсбольних романів, які він так любив читати в дитинстві, коли з майданчика вибігає літній пітчер й виборює славу своїй команді в сьомій грі Світової серії. На жаль, тільки Расті та Джинні Томлінсон спостерігали цей високий клас, хоча цього разу старий боєць й не зажив хеппі-енду.

Расті підключив крапельницю з сумішшю фізрозчину й маніту [161], щоб зменшити набряк мозку. Гаскелл бігом полишив операційну, щоби зробити клінічний аналіз крові в лабораторії далі по коридору. Саме Гаскелл, бо Расті не мав для цього кваліфікації, а лаборантів не було. У лікарні імені Кетрін Рассел тепер жахливо не вистачало персоналу. Расті подумав, що хлопчик Дінсморів — це лише перший внесок з тієї суми, яку змушене буде заплатити місто за нестачу персоналу.

Що гірше, у хлопчика виявилася друга група з негативним резусом, саме такої крові не було серед їхніх невеличких запасів. Але була кров першої групи — універсальний донор — і вони ввели Рорі чотири одиниці, таким чином у запасі залишилося всього дев'ять. Витрачати кров на хлопчика, напевне, було все одно що вилити її в каналізацію, але ніхто з них цього не промовив. Поки кров надходила до тіла, Гаскелл послав Джинні вниз, до комори, розміром не більшої за шафку, яка слугувала шпитальною бібліотекою. Вона повернулася з пошарпаним томом «Нейрохірургія. Короткий опис». Гаскелл оперував, зазираючи в розкриту книгу, її сторінки, щоб не перегорталися, притиснули отоскопом. Расті думав, що ніколи йому не забути виск пилки, запах пиляної кістки в теплому повітрі й масний згусток крові, що з'явився, коли Гаскелл прибрав випиляну черепну пластинку.