Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (читать книги полностью без сокращений .txt) 📗

повинен перебувати у повсякденному спілкуванні з

природою, повинен уподібнюватись їй, повинен бути

самою природою, щоб ліпити в свою чергу твори, які

дихали б життям». І далі казав: «Коли художник. за-

кохається в природу і знайде способи втілити її в гли-

ні, камені або на полотні, не відступаючи від неї, але

уміючи її зрозуміти, тоді тільки він буде великим май-

стром». А красу мистецтва розумів так: «Краса в ми-

стецтві — це правдива передача життя, природи, а не

прикрашення її. Вдаючись до прикрас, ми цим її тільки

псуємо». Роден вважав, що успіх художника визначає

систематична, щоденна праця. Він завжди обурював-

ся обивательським розумінням натхнення. Казав, що

натхнення взагалі не існує, а існує тільки чесна пра-

ця і що «тільки генії народжуються. раз у століття, а

таланти розвиваються внаслідок упертої праці і тер-

піння». Роден високо цінував самостійність і винахід-

ливість молодих скульпторів, вимагав від своїх учнів

до всього доходити власним досвідом.

Роден передав Паращуку свої погляди на мистецт-

во, своє захоплене ставлення до природи. Паращук на-

стільки перейнявся стилем вчителя, що той довіряв

йому завершувати свої задуми, чого не дозволяв роби-

ти нікому іншому.

У 1911 році Паращук повертається в Україну. Він

приїздить до Києва, де живе до 1914 року. Тут бере

участь у міжнародному конкурсі на кращий

про-

ект

пам'ятника Тарасу Шевченку, багато працює,

бере участь у виставках. У 1912 році створює портрет

Т.Шевченка206, у 1913 — І.Франка207 та М.Лисенка208.

358

1914 року розпочалась Перша світова війна (1914-

1918), у 1917-1920 роках в Україні відбулася револю-

ція, в ході якої була створена Центральна Рада, потім

Українська Народна Республіка (УНР), Українська

Держава і знову УНР. Українська революція завер-

шилась

національною катастрофою. Україна втратила

незалежність, в ній до 24 серпня 1991 року запанував

тоталітарний радянський режим.

У бурхливих подіях Української революції воле-

любний і надзвичайно діяльний Паращук брав актив-

ну участь. Він працював у дипломатичних місіях УНР

в Естонії і Латвії. Колишній дипломат УНР після лікві-

дації української державності не повернувся на Бать-

ківщину, бо його негайно було б репресовано як «укра-

їнського буржуазного націоналіста» і петлюрівця. 1921

року він оселився в Софії (Болгарія), де жив до кінця

життя.

У Болгарії Паращук плідно працює. Він увічнює об-

рази видатних діячів болгарського народу: воєводи

Стефана Караджі, голови першого парламенту Бол-

гарії Йордана Пекарева, поета і революціонера Хри-

сто Ботєва (1848-1876), письменників Алеко Констан-

тинова (1863-1897) і Цанко Церковського (1869-1926)

та інших. У 1932 році в Софії урочисто було відкри-

то пам'ятник на могилі видатного українського вче-

ного Михайла Драгоманова209, створений Паращуком.

На замовлення української еміграції в Польщі він 1936

року створює скульптурний портрет видатного борця

за незалежність України Симона Петлюри210.

Взірці мистецтва Паращука — дві рельєфні ком-

позиції на будинку Військової академії в Софії. Одна

359

з них зображує перехід засновника болгарської дер-

жави хана Аспаруха через Дунай, а друга — битву на

Шипці. Він створив монументальні скульптурні оздо-

блення багатьох будинків Софії: Народної бібліотеки,

Академії наук, Народного банку, Міністерства оборо-

ни. Величні скульптурні групи його роботи прикраша-

ють Софійський державний університет. Болгарський

архітектор Сава Овчаров сказав про Паращука: «Він

не скульптор, а архіскульптор. Кращого, ніж він, Бол-

гарія не знає до цього часу».

Професор Паращук був талановитим педагогом,

його школа виховала багатьох болгарських скульпто-

рів. Одночасно він був і авторитетним громадським дія-

чем, одним із засновників «Українсько-болгарського

товариства».

Незадовго до смерті Михайло Паращук писав: «Усе

своє життя я віддав українському народу, намагаю-

чись, де б я не був, підтримувати його престиж та сла-

ву, хоч це не всім і не завжди подобалось». Помер Ми-

хайло Іванович Паращук 24 грудня 1963 року в Софії.

360

ОЛЕКСАНДР АРХИПЕНКО

(1887 — 1964)

український скульптор, живописець, графік

361

Єдиний

спосіб,

як

уподібнитися при-

роді,

—

це

винаходити.

Винаходити

протягом усього життя.

Творчість українсько-

Олександр Архипенко

го скульптора, живописця

і графіка Олександра Ар-

хипенка

зробила великий

вплив на розвиток модер-

ністського мистецтва211

в

Західній Європі і Америці.

Олександр

Порфиро-

вич Архипенко народив-

ся 30 травня 1887 року в

Києві. Його батько працю-

вав механіком у Київсько-

му університеті, був зако-

ханий у свою професію і

впродовж усього життя із

захопленням займався винаходами різних механізмів

та створенням нових засобів для вирішення технічних

завдань. Батько хотів, щоб син був інженером і вина-

хідником у галузі механіки.

Але Олександр не став інженером. Його непере-

борно вабило мистецтво. Він став творцем нових пла-

стичних форм і дав поштовх зародженню нової галу-

362

зі мистецтва, яку в наш час називають дизайном212 або

технічною естетикою.

Спочатку він малював, потім захопився скульпту-

рою, а ще пізніше вдався до винахідництва.

Творчий шлях Архипенка розпочався в пері-

од його навчання в Київському художньому училищі

(1902-1905), а потім в Московському училищі живо-

пису, скульптури та архітектури

(1906-1908). Всту-

пивши до Київського художнього училища, він почав

насамперед вивчати живопис, а з 1904 року захопив-

ся скульптурою. Однак, ліплячи скульптури, лишався

живописцем. У пошуках нових ідей він вперто вивчав

натуру, пластику людського тіла, став замислювати-

ся над тим, як виразити скульптурний образ у вигляді

узагальненої ідеї, символу.

Його стиль цього періоду був позначений рисами

модерну, а натхнення йшло від символізму. Він із за-

хопленням читав твори відомого французького пое-

та-символіста Стефана Малларме (1842-1898) і дуже

любив твори російського письменника-символіста Ле-

оніда Андреева (1871-1919).

У 1908 році Архипенко їде до столиці Франції, яка

приваблювала молодих художників європейських кра-

їн різноманітними течіями модернізму в образотвор-

чому мистецтві, і, вступивши до Паризької художньої

школи, поринає в художнє життя Парижа. Він відві-

дує музеї, але античні скульптури та живопис епохи

Відродження не справляють на нього враження. У спо-

гадах Архипенко пише: «1908 року, приїхавши до Па-

рижа, я, звичайно, відвідав Лувр, щоб подивитися на

«Джоконду» й «Венеру Мілоську», про яких стільки

363

чув. Але на мене че-

кало

жорстоке

роз-

чарування: те, що я

побачив там,

анітро-

хи не зворушило й не

наснажило мене.

На-

впаки. Певна річ, я не

хочу сказати, що це

не шедеври. Але це ін-

ший світ, інша плане-

та. Аполлінер тоді на-

звав мене дикуном».

У ці часи під впли-