Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
Чи ж нам іде о маєтність? о здоров’я? о життя? чи про якесь інше минуще добро? О віру йде, о душу, о царство небесне! Через те мовимо — приведуть нас до того, що дамо кров свою пролити, ніж від святої віри, що зі Сходу до нас чудесно завітала, нас відведуть!" (с. 254 — 6).
Брошура викладає, в чому сталася кривда через унію, — порушення давнього порядку (пор. сказане в "Протестації" 1621 р.), що давніше руська шляхта, мовляв, презентувала королеві кандидатів на владицтва 1, а король вибирав з них одного кандидата і подавав на благословення патріархові, тепер король сам вибирає кандидатів і подає на затвердження папі. Але перехід кількох владиків під послушність пап і не може, і не повинен порушити цього одвічного порядку:
1 В т. V, с. 94 і д. я пояснив, що це не була старинна практика, а новоутворена обставинами XV—XVI вв. і впливами таких взірців, як чеська народна церква, організації протестантські і под.
"Чи не був вигнаний Брут, каже один, чи не був прогнаний Еней? З його вигнання, одначе, не виродилася троянська благородність! Відступив Рогоза, відступив Потій, відступив Руцький — вирікшися свого властивого пастиря патріарха константинопольського: чи це їх відступство може нарушити право єпископів і митрополитів, що по них наступають? Через тих кількох людей, наших прав зневажників, невже справедливо буде ламати і в ніщо повертати наше право презентації, що від королів польських має йти до патріархів константинопольських так, як то воно привілеями й присягою (королівською) затверджено і самим звичаєм і практикою скріплене. А далі й віру нашу грецьку (ламати)? Не думаємо, щоб того хотів, і не дай того, Боже (с. 268).
Пок. король Жигимонт Август в привілею народові руському, під час інкорпорації данім, ділить на два закони: одну закону римського, другу закону руського називає, і обох тих законів русь учасниками робить всіх свобід, прав і заволання Корони Польської. Шляхту закону грецького, ту, що за всі минулі віки свого християнства була під послушенством патріарха константинопольського. Тої теперішньої уніатської русі і права наші не знають і королі польські не знали, бо про неї в привілеях, народові руському даних, ніякої згадки не чинять, а згадують про русь закону римського і русь закону грецького.
Коли уніати це русь римського закону — нехай вдоволяються правом і вільностями, наданими русі римського закону, а нам, русі закону грецького, і нашим правам повинні дати чистий спокій. Вони (права) до них не належать, бо вони не русь того грецького закону, як ті, котрим те право було дане. А коли горнуться під наші права і нашими вільностями хочуть тішитись, — нехай стануть русею того грецького закону, як ті, що їм ті права і вільності надано. Себто — нехай стануть русею грецького закону під послушенством патріархові константинопольському, а не русею закону римського під послушенством папи римського. А коли вони ні римського, ні грецького закону, тоді їм права й привілеї руські прислужать стільки ж, скільки чужоземцям, що прибувають у панствах наших. Коли ж хочуть бути русею і цього, і того закону — то такої русі жодне право і жодні привілеї в нас не знають" (с. 272-4).
Записка докладно вияснює, яка кривда діється руському народові через те, що владики-уніати, перейшовши під владу папи, хочуть займати далі православні посади і користуватися їх бенефіціями; вийшовши з юрисдикції патріарха, вони повинні зректися цих посад і не турбувати своєю юрисдикцією тих православних, які далі хочуть зіставатися під владою патріарха. При тім оспорює правильність актів, виданих у давніших віках русі, яка узнає зверхність Риму, і видобуваних останніми часами Потієм й ін. уніатськими владиками на доказ стародавності унії:
"Уніатської русі ні гласу, ні слуху — тому і в привілею тім (1569 р.) про неї ні слова, ні згадки. Предки наші в ті часи були тої ж віри і під тим же послушенством, що й ми тепер, — в тих часах, коли руський народ як вільний нарід до вільного і рівний до рівного польського народу прилучаючись, на уряди замків держав, дворів призначався і був допущений до лавиці рад королів польських, і то йому було привілеями забезпечено. А люд міської кондиції теж осібними правами забезпечений щодо урядів міських, ратушних — лавників, райців, бурмістрів.
За тими привілеями ті оскомини, що нам відступники силуються задати, до зубів народу руського старої грецької релігії східного послушенства дійти не можуть. Ані чекати того не можемо, щоб нам від королів польських — вел. князів руських, панів наших — довелось терпіти якусь кривду або пониження через різницю в набоженстві! Бо коли ми нарід вільний, то кривда в нас місця не має. І коли ми нарід польському народові рівний, то нас і ніяке пониження не може спіткати. З тими двома домашніми клейнодами руський нарід Польській Короні інкорпорований і доти то мав, а не через інкорпорацію тільки набув, що ми зістаємось народом вільним, польському народові у всім рівним!
Але сильно понижені і покривджені ми стаємо, щодень тим більше — чим більше відступники наші ярмом неволі на шиї наші наступають! Через розпусту їх, наче навмисно, ми їм віддані на збитки! По багатьох містах вони інде загалом усі церкви позабирали, інде попечатали. Духовним нашим ні хрестити, ні ховати публічно не дозволяють. Приходиться робити це вночі, потайки, бо кого з міщан на тім помітять, за це карають, а пресвітерів саджають і з місць виганяють. Повідбирали нам церкви, і через те публічні звичайні наші богослуження грецької релігії трохи не по всій руській землі припинитись мусіли. Припинились побожні молитви. Припинились побожні всенощні. Відібрано нам усю духовну потіху слави божої. Не допускають нам святої літургії — звичайної і першої в службі божій відправи, а з тим і спасенного сакраменту євхаристії через відібрання церков не дозволяють.
Був молестований 1 на вступі своїм на це шляхетне королівство покійний король Стефан від старших костелу римського, ба й від самого отця папи, аби до нового календаря в своїй державі приводив руські народи. Сказав їм у відповідь, в слух багатьох, це золотом варте бути писаним слово: "Пише до нас отець папа, жадаючи, щоб ми руський нарід до нового календаря приводили. Але ми хвалимо Госп. Бога, що, прибувши на Королівство Польське, бачимо нарід руський великим і можним, з народами польським і литовським у згоді й любові і в спорідненні з ними. Спільне в них за Річ Посполиту піклування, на війні згода, рівність і пошановання всіляке. Незгоди між тими народами не бачимо. В костелах римських і в церквах руських богослуження спокійно без усякої перешкоди й турбації відправляється. Досить нам цієї згоди, і до календаря нового на з’єднання русі з костелом і папою римським не вважаємо за добре намовляти. Знаємось на таких речах і що з того вирости може. Вважаємо і бачимо, що замість єдності й згоди незгоду, огиду, неприязнь і замішання викликали б ми! Кість сварки між поляками, Литвою й руссю на вічний неспокій і скору погибель тих панств вкинули б ми! Ми того вчинати не хочемо. Якими ми ті народи застали, з такими жити хочемо. Знаємо, що ні з чого не загрожує більша небезпека державам і скиптрам, як від новин у релігії. Рушивши якір релігій, неминучо потурбується Річи Посполитої корабель" 2 (с. 282 — 6).
1 Настирно прошений.
2 Все це "золоте слово" кор. Стефана, розуміється, легендарне. Про легенду "золотої свободи" в його часах пор. "Пересторогу" — в т. V, 408 і вище в "Палінодії", с. 97.
Наступає привілей короля Стефана в справі календаря, і коментар до нього потім:
"Носяться в устах людських по нинішній день вічної пам’яті гідні слова того мужа — вел. канцлера і гетьмана кор. п. Замойського, сказані одного разу до котрогось з п. євангеліків: "Якби то могло бути, щоб ви всі були католиками, віддав би я за це половину здоров’я мого. Тому половину — аби живучи тішитися з тої святої єдності. Але коли хто-небудь буде над вами насильство чинити, віддам усе здоров’я своє разом з вами — аби тої неволі не бачити!" От слова, дійсно гідні шляхтича польського! От таке нам, вельможності ваші, кождий чесний шляхтич має тепер сказати! Бо ж великий ґвалт, незносна кривда, тяжка неволя діється нам, шляхті, братії вашій, що має тішитись однаковою (з вами) вільністю — тими самими правами і свободами забезпеченою 1.
